Справа №760/7235/18 2/760/3365/23
22 травня 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного ровадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, суд, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та просив стягнути на його користь суму боргу у розмірі 82137,28 грн., що складається з:
- основного боргу в сумі 42080 грн.;
- процентів від суми позики в сумі 21554,54 грн.;
- трьох відсотків річних в сумі 3572,76 грн.;
- індекс інфляції в сумі 14929,98 грн., а також судові витрати.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 30 вересня 2015 року він надав відповідачу позику у розмірі 2000 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки, якою підтверджується факт отримання особисто відповідачем грошових коштів, які відповідач відповідно до п.2 договору зобов'язався повернути позикодавцю готівкою 30.05.2015.
Однак, відповідач кошти не повернув, чисельні спроби позивача вирішити спір у досудовому порядку не зазнали успіху.
Згідно умов договору розмір процентів не встановлювався, а тому визначається на рівні облікової ставки НБУ.
У зв'язку з цим, на момент звернення до суду з позовом, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 82137,28 грн.
Вищенаведене стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2018 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 5.07.2018 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
В матеріалах справи міститься заява позивача від 03.10.2018 про розгляд справи без його участі.
Судова повістка, що направлялись відповідачу за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК Україгни відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), якого невідоме, викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Оголошення про виклик відповідача 22.05.2023 у судове засідання було розміщено на веб-сайті суду.
Таким чином, відповідача повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, у порядку, передбаченому ЦПК України.
Про причину неявки відповідач суд до відома не поставив.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача.
На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Виходячи з цього, суд, вважає за можливе суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наданi докази, суд приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 30 березня 2015 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США, а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти 30 квітня 2015 року.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Як передбачено положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.
Так, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов'язковою.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
У такому випадку договір позики, крім обов'язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.
З точки зору закону в разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
На підтвердження свого права на пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, представником позивача надано суду копію розписки, що свідчить про отримання 16 вересня 2021 року відповідачем грошових коштів
Уклавши договір позики на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Звертаючись до суду з позовом, сторона позивача посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов'язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконав, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Згідно розписки від 30 березня 2015 року позичальник зобов'язаний повернути позику до 30.04.2015.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогами статті 611 цього Кодексу, при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.
Оскільки на порушення норм закону та умов договору позики відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, позику у визначений договором строк не повернув, у зв'язку із чим в позивача наявні підстави вимагати виконання умов договору із застосуванням встановленим законом правових наслідків його неналежного виконання.
Виходячи з викладеного вище, а саме, встановлення факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь основного боргу.
Однак зазначає, що позивач просить стягнути позику не у доларах, а у сумі 42080 грн. з розрахунку 21,04 грн за один долар США на день повернення позики, враховуючи, що суд відповідно ч.2 ст.264 ЦПК України не може вийти за межі позовних вимог стягненню підлягає вказана сума.
Окрім того, позивач, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за договором позики та додатковою угодою до нього, просив стягнути з відповідача:
- проценти від суми позики в сумі 21554,54 грн.;
- трьох відсотків річних в сумі 3572,76 грн.;
- індекс інфляції в сумі 14929,98 грн.
Як передбачено ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача суму 3 проценти річних, що розраховуються за період з 30.04.2015 по 26.02.2018 включно, в розмірі 3572,76 грн. Разом з тим, правильним буде розрахунок з суми боргу 2000 доларів США у сумі 169,81 долар США, однак зважаючи на ст. 264 ч.2 ЦПК України, суд приходить до висновку про стягнення 3572,76 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що предметом спірного договору позики є кошти в іноземній валюті (долари США).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
За приписами статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Разом з тим, як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції не поширюються на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене в іноземній валюті.
При цьому, як на законодавчому рівні, так і судова практика дійшла однозначного висновку про неможливість застосування індексу інфляції до розрахунків вимог, що ґрунтуються на зобов'язанні, яке виражене у іноземній валюті.
Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування позикою, суд зазначає наступне.
Суд встановив, що предметом договору позики були кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений.
Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
У разі отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання, як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Вказаний висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження № 14-465цс18).
Таким чином вимога про стягнення процентів задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 821,38 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 16.12.1997 Залізничним РУ ГУ МВС України в м.Києві, адреса останнього відомого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) 42080 грн боргу, 3572 грн. - 3% річних, та 2 043,22 грн. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Усатова