20 червня 2023 р.Справа № 440/2968/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Юрченко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 (головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова) по справі № 440/2968/23
за позовом ОСОБА_1
до Решетилівської державної нотаріальної контори
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати бездіяльність Решетилівської державної нотаріальної контори по розгляду заяви ОСОБА_1 про зупинення нотаріальних дій до вирішення судом цивільної справи №546/239/23, зареєстрованої в Решетилівській державній нотаріальній конторі за вх. 01-16 №25 від 03.03.2023, протиправною;
- зобов'язати Решетилівську державну нотаріальну контору розглянути і вирішити по суті заяву ОСОБА_1 про зупинення нотаріальних дій до вирішення судом цивільної справи № 546/239/23, зареєстрованої в Решетилівській державній нотаріальній конторі за вх. 01-16 № 25 від 03.03.2023.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 відмовлено у відкритті провадження по справі.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що нормами ЦПК України, Закону України " Про нотаріат" не передбачений порядок вирішення спорів стосовно справ, предметом яких є не розгляд заяв державними органами, як і не зазначено до якого суду слід звертатись з оскарженням протиправних дій нотаріуса. Вважає, що даний спір, який є є публічно-правовим має розглядатись адміністративним судом, згідно ст. 263 КАС України.
Крім того, вважає, що через постановлення Решетилівським районним судом Полтавської області ухвали від 01.03.2023 у справі № 546/239/23 про відмову в забезпеченні позову, її фактично позбавлено вирішити питання зупинення нотаріальних дій в порядку цивільного судочинства, що також є підставою для розгляду її позову в порядку адміністративного судочинства.
Решетилівська державна нотаріальна контора (далі - відповідач) подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, з 02.03.2023 в провадженні Решетилівського районного суду Полтавської області перебуває справа № 546/239/23 за позовом ОСОБА_1 про закінчення спадкової справи без видачі свідоцтв про право на спадщину та зобов'язання прийняти заяву про прийняття спадщини із заведенням спадкової справи, згідно ухвали Решетилівського районного суду Полтавської області від 02.03.2023 у справі № 546/239/23 про відкриття провадження у справі.
У зв'язку з цим, 02.03.2023 позивач звернулась до Решетилівської державної нотаріальної контори із заявою про зупинення нотаріальних дій по спадковій справі ОСОБА_2 до вирішення судом цивільної справи № 546/239/23 (а.с. 10), відповідь на яку не отримала.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції з посиланням на п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 560/1679/19.
Відносини, пов'язані із набуттям спадщини регулюються Цивільним кодексом України.
Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, стосуються не розгляду державним нотаріусом заяви про зупинення нотаріальних дій до вирішення судом цивільної справи №546/239/23 про закінчення спадкової справи без видачі свідоцтв про право на спадщину та зобов'язання прийняти заяву про прийняття спадщини із заведенням спадкової справи.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції вимоги, заявлені в межах справи №440/2968/23, фактично спрямовані на відновлення прав позивача у межах спадкових відносин (спадкування майна померлого батька), адже заява про зупинення нотаріальних дій ОСОБА_1 спрямована на попередження потенційних порушень її спадкових прав.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір пов'язаний із захистом права позивача у межах спадкових відносин, а тому він не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
Посилання апелянта на ухвалу Решетилівського районного суду Полтавської області від 01.03.2023 у справі № 546/239/23, як на підставу неможливості вирішення спору в порядку цивільного судочинства колегія суддів вважає помилковими, оскільки вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони Решетилівській державній нотаріальній конторі приймати заяви про видачу свідоцтв про право на спадщину, видавати спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину до виконання рішення у справі.
Проте, в межах вказаної справи не було спірним питання щодо бездіяльності Решетилівської державної нотаріальної контори по розгляду заяви позивача про зупинення нотаріальних дій, отже ОСОБА_1 не позбавлено права звернутись з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур; суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції.
Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства. Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин 1, 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 19 ЦПК України, Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки висновки суду першої інстанції про непоширення на цей спір юрисдикції адміністративних судів зроблені з правильним застосуванням і дотриманням норм процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 27.03.2023 по справі № 440/2968/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 26.06.2023 року