23 червня 2023 року м. Чернігів Справа № 620/7278/23
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І. перевіривши матеріали позовної заяви і додані до неї документи у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
02.06.2023 позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 12.03.2018 та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом та доказів поважності причин його пропуску, засвідчених належним чином.
19.06.2023 позивачем та його представником подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначає, що в Рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та від 15.10.2013 № 9-рп/2013 роз'яснено офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України відповідно до якого спірні виплати не передбачали обмеження будь - яким строком стягнення заробітної плати. Крім того, про невиплату індексації позивач дізнався з листа відповідача від 12.02.2023, отже саме з цієї дати повинен обраховуватись тримісячний строк звернення до суду. З огляду на вищезазначене, також зазначає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 19,01.2023 року по справі №460/17052/21 наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпІІ України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COV1D-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Вирішуючи питання щодо поданої заяви, суд зазначає наступне.
За змістом частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (у т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).
Частина п'ята статті 122 КАС України встановлює місячний строк звернення до суду.
Отже, на підставі частини третьої статті 3 КАС України до спірних правовідносин слід застосовувати строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, яка є спеціальною нормою.
Відтак, відповідно до чинного нормативно-правового регулювання на момент звернення до суду з цим позовом, у спорах, пов'язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби, у тому числі щодо спорів про належні до виплати суми заробітної плати (грошового забезпечення) та інші виплати, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби, встановлюється місячний строк.
Про перевагу застосування спеціальної норми частини п'ятої статті 122 КАС України над загальною зазначав Верховний Суд у постановах від 23.06.2022 у справі № 540/2001/21, від 28.09.2022 у справі № 420/358/22 та від 29.09.2022 у справі № 420/3978/22.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та виключений зі списків особового складу12.03.2018, що підтверджується витягом з наказу №54 від 12.03.2018.
Вказаний вид служби відноситься до публічної ( пункт 17, частини першої статті 4 КАС України).
Отже, даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
Предметом спору визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті позивачу за період з з 01.12.2015 по 12.03.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року, та зобов'язання провести відповідні нарахування, а отже до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний процесуальний строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України місячний строк на звернення до суду.
При цьому суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячною грошовою виплатою.
Зміст абзацу першого частини другої статті 122 КАС України, вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов'язується з днем коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, про порушення прав щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивач повинен був дізнатися з 12.03.2018 (з дня виключення зі списків особового складу), проте до суду із позовом звернувся 02.06.2023, пропустивши строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Втім, позовна заява не містить жодних обставин, які підтверджені належними доказами, в обґрунтування поважності причин пропуску позивачем строків звернення до суду із цим позовом.
Щодо посилання позивача на проходження служби з 24.02.2022, суд зазначає, що спірні правовідносини у позивача виникли за період з 01.12.2016 по 12.03.2018, а отже проходження служби з 24.02.2022 не може підтверджувати поважність пропуску строку звернення до суду за вищезазначений період.
Крім того, наведені норми чинного законодавства та правозастосовча діяльність Верховного Суду дають підстави для висновків, що після викладу у новій редакції частини першої та частини другої статті 233 КЗпП України, цими положеннями законодавець передбачив строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у статті 233 КЗпП України строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Отже, Законом №2352-IX внесені зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX коментованих змін, частиною другою статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього Закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Щодо доводів позивача, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпІІ України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, то суд їх відхиляє з огляду на те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає норми Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно доводів позивача, що про невиплату індексації він дізнався з листа відповідача отриманого 29.05.2023 представником позивача, а отже саме з цієї дати повинен обраховуватись строк звернення до суду, то суд їх також відхиляє, оскільки отримання позивачем або його представником листа на його звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати спірної індексації в повному обсязі, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, оскільки такі дії позивач почав вчиняти майже через п'ять років після звільнення (12.08.2018).
Законом не передбачена можливість досудового порядку вирішення спорів такої категорії, тож звернення позивача до відповідача із заявою у травні 2022 року та отримання відповіді 29.05.2023 не дає підстав для застосування правил обчислення строку звернення до суду, наведених у частині п'ятій статті 122 КАС України.
Суд приймає до уваги висновки викладені в Рішеннях Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та від 15.10.2013 № 9-рп/2013, проте не може застосувати їх до спірних правовідносин, оскільки рішення були винесені до внесення змін у статтю 233 КЗпП України.
Згідно з частиною другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, з огляду на дату звернення позивача з даним позовом (02.06.2023) та відсутність поважної причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, слід дійти висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.
Керуючись ст.123, 169, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами - повернути позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 294-297 КАС України.
Суддя І.І.Соломко