Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
26 червня 2023 року Справа № 520/15057/23
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат, Боровець Микола Степанович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить суд:
1. Визнати бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321937 юридична адреса: 61166, Харківська обл., м. Харків, пров. Інженерний, 7), яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року в розрахунку до 100000, 00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах протиправною.
2. Зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321937 юридична адреса: 61166, Харківська обл., м. Харків, пров. Інженерний, 7) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року в розрахунку до 100000, 00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених раніше виплат додаткової винагороди за цей період.
Кодексом адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлені вимоги щодо форми, змісту позовної заяви, порядку її подання.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 169 КАС України зазначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку ст.171 КАС України, суддя дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимоги, встановленої ст. 161 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За правилами п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з нормами ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, у позовній заяві вказано, зокрема, що позивач є військовослужбовцем, проходить військову службу.
Отже, даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» входить до структури грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця.
Із змісту адміністративного позову слідує, що позивач просить суд, зокрема, зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року в розрахунку до 100000, 00 грн. на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах з врахуванням проведених раніше виплат додаткової винагороди за цей період
Частиною 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18 липня 2022року (включно) передбачалося, що «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19 липня 2022 року, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)2.
Таким чином, починаючи з 19 липня 2022 року, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Отже, після внесення Законом №2352-IX вказаних змін, частиною 2 статті 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах:
- про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення);
- у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Суд зазначає, що спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити додаткову винагороду позивачу під час проходження ним служби, а не виплати сум, належних позивачу при звільненні, внаслідок чого, зазначені положення статті 233 КЗпП України не підлягають застосуванню при оцінці судом обставини щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
Отже, єдиною чинною процесуальною нормою, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, є частина 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду.
Суд зазначає, що предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, встановлену постановою №168, як особі, яка безпосередньо брала участь у бойових діях у періоди з 01.08.2022 року по 31.12.2022 року.
Водночас, зазначена винагорода підлягала виплаті щомісячно, а тому про порушення свого права щодо неотримання додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за вказані місяці.
Водночас, до суду із цим позовом позивач звернувся тільки 19.06.2023, тобто з порушенням визначеного частиною 5 статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду.
У позовній заяві заявник зазначає про порушення права позивача на належний розмір додаткової винагороди, встановленої постановою №168, проте на адвокатський запит від 08.05.2023 року №1/080523 відповідачем була надана відповідь від 20.05.2023 року №11/3137-23-вих., яка згідно трекінгу поштового відправлення отримана представником позивача 30.05.2023 року. Вказана відповідь містить копії рапортів про безпосередню участь позивача у бойових діях перебуваючи у районах проведення бойових дій, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача зазначені у позові. Тому вчасному зверненні до суду за захистом своїх порушених прав перешкоджала, в тому числі, і відсутність необхідних документів, при отриманні яких позивач одразу ж звернувся до суду.
Крім того, адвокат просить звернути увагу, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, станом на зараз проходить військову службу у Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_2 (з АДРЕСА_2 ), яка входить до складу Державної прикордонної служби України і відповідно до п.2 Указу переведена на воєнний стан і разом з іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України залучена до забезпечення оборони України, відсічі окупаційних військ російської федерації та захисту безпеки населення. Крім того, позивач з початку повномасштабного вторгнення проходить військову службу у Донецькій області, яка відповідно до наказів Головнокомандувача ЗСУ входить до районів бойових дій.
Вивчивши доводи заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що представником позивача не наведено поважних причин для поновлення строку, виходячи з наступного:
за змістом процесуального закону поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на звернення до суду та отримання судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання позовної заяви, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які чи були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України"). У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі "МШ "Голуб" проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Отже за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У даному випадку можливість своєчасного звернення до адміністративного суду з цим позовом залежала виключно від волевиявлення самого позивача, тобто мала суб'єктивний характер. Будь-яких поважних причин, що перешкоджали позивачу своєчасно особисто або через представника звернутися чи (через систему Електронний суду) до суду з відповідним позовом про захист свого порушеного права, судом у цій справі не встановлено.
З приводу покликань представника позивача, що останній є військовослужбовцем та перебуває в лавах ЗСУ, то суд зазначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
При цьому не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Тобто, дотримання строку на звернення до суду це питання особистої організації позивача, спрямоване на захист порушених прав і не залежить від посади, місця роботи чи проходження служби.
Подана представником позивача заява про поновлення строку звернення до суду, не містить посилання на обґрунтовані, поважні причини пропуску строку звернення до суду та взаємозв'язку таких причин із запевняннями відповідача виконати передбачені законом вимоги, перебування на військовій службі та час на проведення адвокатом необхідних заходів, спрямованих на підготовку та подачу до суду позовної заяви, а доводи представника позивача не спростовують позиції суду щодо наявності підстав для обмеження права позивача на звернення до суду місячним строком.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків звернення до суду, якими чинне законодавство унеможливлює звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, коли таке звернення виходить за розумні межі. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також слід зауважити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Таким чином, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, поведінка позивача не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у нього можливості мати інформацію про стан своїх прав, свобод та інтересів, а тому підстави, якими представник позивача обґрунтовує причини пропуску строку звернення до суду із даним позовом, не є поважними.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої та другої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
"...Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів" (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі “Дія-97” проти України” (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями).
Тобто, встановлені процесуальним кодексом вимоги щодо змісту та форми позовної заяви обов'язкові до виконання усіма учасниками процесу та їх дотримання перевіряється судом.
Аналогічний висновок зробив, Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 по справі №0240/2226/18-а.
Відповідно, адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, поданий з порушенням вимог ст. 161 КАС України.
Згідно ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Для усунення вказаних вище недоліків позивачу необхідно:
- надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та вказати в заяві обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням відповідних підтверджуючих доказів причин пропуску строку звернення.
Згідно з ч. 2 ст. 293 КАС України оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду, вказані адвокатом Боровець М.С., визнати неповажними.
У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали.
Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику з усіма доданими до неї документами.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Супрун Ю.О.