справа№380/211/23
26 червня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті відділу Державного нагляду (контролю) у Львівській області (вул. Львівська, 659А/2, м. Городок, Львівська область, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті відділу Державного нагляду (контролю) у Львівській області з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті відділу Державного нагляду (контролю) у Львівській області від 25.11.2022 №349228 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що процедура виявлення порушення, та в послідуючому розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт була проведена з порушенням вимог Порядку №1567. Зокрема, позивача не було повідомлено про дату та час розгляду справи ні під розписку, ні шляхом надіслання повідомлення рекомендованим листом, і така була розглянута без його відома, а рішення щодо накладення штрафу прийнято без жодних доказів вчинення правопорушення. Вказує, що до моменту отримання постанови поштою 07.12.2022, позивачу не було відомо про виявлення 05.10.2022 працівниками відповідача правопорушення, пов'язаного із експлуатацією належного йому транспортного засобу. Жоден акт про вчинення порушення положень Закону України «Про автомобільний рух» з участю позивача не складався, йому не вручався, із змістом такого його ніхто не ознайомлював. Крім цього, після отримання постанови, позивач з'ясовував із водієм транспортного засобу, який 05.10.2022 керував автомобілем MAN НОМЕР_2 , про обставини перевірки, що мала місце. Такий йому пояснив, що дійсно його було зупинено 05.10.2022 у Івано-Франківській області для перевірки документів. Однак, в ході проведення перевірки, посадовими особами Укртрансбезпеки жодних порушень, в тому числі передбачених ст. 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», виявлено не було, з приводу цього жодного акту з його участю не оформлялося, такий йому не вручався. Після перевірки документів, такі були повернуті водію та надано дозвіл продовжувати рух. Звертає увагу на те, що згідно оскаржуваної постанови відповідача, вбачається факт допущення перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 39 та ст. 48, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Однак, застосування ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка передбачає перелік документів для пасажирських перевезень, на думку позивача, є безпідставним, оскільки автомобіль MAN НОМЕР_2 є вантажним автомобілем. Вказує, що в оскаржуваній постанові містяться неточності та помилки: міститься покликання на ст. 39 і 48, без зазначення назви нормативного акту; не зазначено, які саме документи, визначені ст. 39 та ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», були відсутні у позивача на момент проведення перевірки. Оскільки позивачем не було допущено жодних порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, такі у встановленому порядку не встановлені та шляхом зібрання належних та допустимих доказів не доведені, а процедура розгляду справи проведена з порушенням його права на захист, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 20.01.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому до суду відзиві на позовну заяву. Зазначає, що 05.10.2022 Під час рейдової перевірки працівниками контролюючого органу виявлено порушення згідно ТТН № Р395 від 30.09.2022 відправник ТОВ ВКП «Чернівецький завод теплоізоляційних матеріалів», одержувач ТОВ «Інтеренергосервіс». Відсутній щоденний реєстраційний лист (тахошайба) обліку робочого часу та відпочинку водія за 05.10.2022. Порушено cт. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт». У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частини 1 перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, а саме щоденного реєстраційного листа обліку робочого часу та відпочинку водія за 05.10.2022. Порушено cт. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», накази Мінтрансзв'язку № 340 від 07.06.2010, № 385 від 24.06.2010. Твердження позивача вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, зокрема, відміткою водія про ознайомлення з актом проведення перевірки № 324504 та надання ним своїх пояснень. Такий документ як тахокарта є «іншим документом» в контексті статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та повинна бути пред'явлена особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху. Обов'язок позивача щодо дотримання вимог підзаконного нормативного акта - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, передбачено чинним законодавством. На думку представника відповідача, твердження позивача про складання акта без його участі, невручення йому такого акта та неознайомлення зі змістом акта не заслуговують на увагу, оскільки законодавством України не закріплено обов'язку уповноваженими особами Державної служби України з безпеки на транспорті надавати будь-які документи, не передбачені Порядком № 1567 щодо проведення рейдової перевірки водієві чи представнику позивача. Щодо несвоєчасного повідомлення позивача про розгляд адміністративної справи, представник відповідача зазначає, що повідомлення про розгляд адміністративної справи, яке зареєстроване в управлінні 14.11.2022 за № 40664/33/24-22, було направлено на адресу позивача, що підтверджується фіскальним чеком AT «Укрпошта» та списком рекомендованих відправлень № 3743. Згідно тренінгу відправлень на офіційному веб-сайті Укрпошта https://track.ukrposhta.ua/tracking UA.html рекомендований лист за номером 7902402065833, що відправлений позивачу 22.11.2022 прибув у відділення вже 24.11.2022. Враховуючи день прибуття у відділення поштового зв'язку, відповідач відтермінував день розгляду справи та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу на 25.11.2022. Позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та мав реальну можливість бути присутнім при розгляді, а тому твердження останнього про порушення посадовими особами Укртрансбезпеки Порядку № 1567 не відповідає дійсності та спростовуються доданими доказами. Просить відмовити в задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив, представник позивача вказав, що позивача притягнуто до відповідальності за відсутність на момент проведення перевірки щоденного реєстраційного листа (тахошайби) обліку робочого часу та відпочинку водія за 05.10.2022. Однак, викладена у акті фабула адміністративно-господарського правопорушення не відповідає дійсності, суперечить фактичним обставинам справи та об'єктивно не підтверджує наявність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч.1 абз.3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, на момент перевірки водій забув поміняти тахокарту, що на переконання позивача не може свідчити про відсутність документу, а лише про наявність тахокарти, що закінчилася та своєчасно незамінена водієм, що в свою чергу свідчить про неналежне виконання обов'язків водієм, а не позивачем. В обов'язки позивача входить лише забезпечення водія необхідною кількістю тахокарт, а обов'язок щодо встановлення, своєчасної заміни лежить саме на водію. В такому разі, позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків водієм, чи вчинення іншою особою порушення чинних норм законодавства. Жодними нормами законодавства ведення тахокарт не прив'язується до конкретної дати, і заміна однієї тахокарти іншою відбувається по мірі використання попередньої, що може мати місце у будь яку пору доби. При цьому, законодавство передбачає випадки можливості продовження руху з заповненою тахокартою у зв'язку із неможливістю з тих чи інших причин здійснити її своєчасну заміну. На думку представника позивача, закінчення однієї тахокарти, несвоєчасна або не заміна її новою, не є тотожним поняттю повної відсутності документу у день перевірки. Оскільки працівниками Укртрансбезпеки не встановлювалася така обставина, як перевезення пасажирів без документів, передбачених ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому включення її у фабулу обвинувачення позивача у вчиненні адміністративно-господарського правопорушення істотно порушує права особи, яка притягується до відповідальності, покладаючи на неї надмірний тягар винуватості в очах суспільства у неіснуючих правопорушеннях, що на думку позивача є формою дискримінації, а відтак порушує установлений принцип рівності перед законом. Оскільки оскаржувана постанова не містить ні мотивів притягнення до відповідальності позивача, ні посилань на докази, на підставі яких суб'єкт владних повноважень прийшов до переконання, тому на переконання позивача є необґрунтованою, та такою що винесена з порушенням п.3 ч.2 ст.2 КАС України. Крим цього, позивач, не будучи присутнім на місці проведення перевірки, не знаючи про наявність факту самої перевірки та будучи позбавлений об'єктивної можливості знати своєчасно про час та дату розгляду справи про його притягнення до адміністративно-господарської відповідальності, був позбавлений можливості, до моменту винесення оскаржуваної постанови, ознайомитися із матеріалами справи, взяти участь у її розгляді та скористатися правовою допомогою.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
05.10.2022 контролюючими особами Укртрансбезпеки, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку № 013054 від 03.10.2022 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів на території Івано-Франківської області.
У відповідності до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_2 , надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки: посвідчення водія серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_4 .
Відповідно до Акту № 324504 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 05.10.2022, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку 03.10.2022 № 013054. Під час перевірки виявлено порушення згідно ТТН № Р395 від 30.09.2022 відправник ТОВ ВКП «Чернівецький завод теплоізоляційних матеріалів», одержувач ТОВ «Інтеренергосервіс». Відсутній щоденний реєстраційний лист (тахошайба) обліку робочого часу та відпочинку водія за 05.10.2022. Порушено ст. 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт/ У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац 3 частини 1 перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки документів, а саме щоденного реєстраційного листа обліку робочого часу та відпочинку водія за 05.10.2022. Порушено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», накази Мінтрансзв'язку № 340 від 07.06.2010, № 385 від 24.06.2010. Пояснення водія про причини порушень: забув поміняти шайбу, водій з актом ознайомлений, акт підписав».
Відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства від 14.11.2022 за № 40664/33/24-22.
25.11.2022 відбувся розгляд адміністративної справи щодо позивача, за результатами якого Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області було винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №349228 у розмірі 17000 грн.
Не погоджуючись із рішенням відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу, позивач звернувся до суду із даним позовом.
При вирішення вказаного спору, суд керується таким.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з частинами чотирнадцятою, сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
За змістом абзацу другого частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Частиною першою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Згідно із частиною другою статті 48 Закону № 2344-ІІІ документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
З аналізу вказаних положень статті 48 Закону № 2344-III слідує, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та надавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт визначена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
У розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07 червня 2010 року № 340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку (пункт 1.2) (далі - Положення № 340).
Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Згідно з пунктом 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.3 Положення № 340 передбачено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно з визначенням, наведеним у абзаці дванадцятому пункту 1.5 Положення № 340, тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Отже, тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких ТЗ та про певні періоди роботи їх водіїв. Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Своєю чергою Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385: контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до положень пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з частиною 3 статті 10 цієї Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи пункту «а» частини 1 статті 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
В той же час ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що водій, який здійснює перевезення на вантажному автомобілі, та який обладнаний тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Водночас Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 79) (далі - Порядок № 1567).
Цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 1 Порядку № 1567).
Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункти 2, 4 Порядку № 1567).
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14 Порядку № 1567).
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом (абзаци перший, другий пункту 15 Порядку № 1567).
Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (абзац перший пункту 21 Порядку № 1567).
Справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (абзац перший пункту 25 Порядку № 1567).
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності) (пункт 26 Порядку № 1567).
У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку № 1567).
Аналіз наведених норм права вказує, що після складання посадовою особою органу державного контролю акту, в якому зафіксовано встановлені під час проведення перевірки порушення особою вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення не пізніше протягом двох місяців з дня його виявлення здійснюється розгляд справи про порушення.
При цьому розгляд справи про порушення за відсутності уповноваженої особи автомобільного перевізника можливий лише у разі його належного сповіщення про розгляд справи, а засобами сповіщення автомобільного перевізника про розгляд справи про порушення визначено розписку, рекомендований лист із повідомленням або надсилання на офіційну електронну адресу (за наявності).
У позовній заяві позивач зазначає, що його не було повідомлено про дату та час розгляду справи ні під розписку, ні шляхом надіслання повідомлення рекомендованим листом, і така була розглянута без його відома, а рішення щодо накладення штрафу прийнято без жодних доказів вчинення правопорушення. Вказує, що до моменту отримання постанови поштою 07.12.2022, позивачу не було відомо про виявлення 05.10.2022 працівниками відповідача правопорушення, пов'язаного із експлуатацією належного йому транспортного засобу. Жоден акт про вчинення порушення положень Закону України «Про автомобільний рух» з участю позивача не складався, йому не вручався, із змістом такого його ніхто не ознайомлював.
Натомість у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке зареєстроване в управлінні 14.11.2022 за № 40664/33/24-22, було направлено на адресу позивача, що підтверджується фіскальним чеком AT «Укрпошта» та списком рекомендованих відправлень № 3743. Згідно тренінгу відправлень на офіційному веб-сайті Укрпошта https://track.ukrposhta.ua/tracking UA.html рекомендований лист за номером 7902402065833, що відправлений позивачу 22.11.2022, прибув у відділення вже 24.11.2022. Враховуючи день прибуття у відділення поштового зв'язку, відповідач відтермінував день розгляду справи та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу на 25.11.2022. Відповідач наголошує, що на нього не покладений обов'язок контролю за процесом відправлення поштової кореспонденції після подання такої до поштового відправлення.
Оцінюючи такі аргументи сторін у контексті наведених вище норм права та встановлених судом фактичних обставин справи, суд виходить з наступних мотивів.
Суд встановив, що 14.11.2022 Відділ державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті склав повідомлення про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства, відповідно до якого позивача запрошено особисто (або уповноважену особу) прибути на розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, що відбудеться 23.11.2022 року з 10:00 год. до 13:00 год. за адресою: Львівська область, місто Городок, вулиця Львівська, будинок 659А/2.
Повідомлення про розгляд справи про адмінправопорушення від 14.11.2022 року направлено на адресу позивача засобами поштового зв'язку 22.11.2022 року, що підтверджується фіскальним чеком AT «Укрпошта» та списком рекомендованих відправлень № 3743.та даними відстеження з сайту Укрпошти (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html), трек-номер 7902402065833. Відповідно до долученої до матеріалів справи інформації щодо відстеження відправлення, таке прибуло у точку видачі 25.11.2022 року. Проте, 25.11.2022 відправлення не вручене під час доставки з інших причин, а лише 24.12.2022 відправлення вручено особисто.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач отримав повідомлення про розгляд справи про порушення вже після дати її розгляду.
Наведеним спростовуються доводи відповідача про те, що позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та мав реальну можливість бути присутнім при її розгляді, оскільки відповідач відтермінував день розгляду справи та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу на 25.11.2022. Натомість з матеріалів справи слідує, що позивач не був обізнаний про розгляд справи про адмінправопорушення, а тому був позбавлена законного права бути присутнім при розгляді такої справи, подавати відповідні докази, висловити заперечення.
Суд не бере до уваги твердження відповідача про вжиття належних заходів для повідомлення позивача про розгляд справи про порушення з огляду на таке.
Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення законодавства містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про порушення за відсутності особи, яка притягується до певного виду відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. При цьому обов'язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи до дати розгляду справи про порушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про порушення.
Відповідачем не було дотримано приписів Порядку № 1567 щодо стосуються процедури розгляду акту перевірки позивача про порушення ним законодавства про автомобільний транспорт, що позбавило позивача законного права бути присутнім під час розгляду справи, подати відповідні докази, висловити заперечення. Відповідач мав пересвідчитись перед розглядом справи про порушення чи повідомлена (обізнана) особа щодо якої здійснюється розгляд про дату та час розгляду такої справи, адже, у протилежному випадку нівелюється сама суть визначення обов'язку повідомляти особу про дату та час розгляду справи про застосування адміністративно-господарських санкцій.
Не отримання такого повідомлення позивачем вчасно, до дати розгляду справи про порушення зумовлено не його пасивною поведінкою, а пов'язане з тривалістю доставки рекомендованих листів, що не спростовано відповідачем.
Позбавлення позивача або його представника можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується безпосередньо позивача, є істотним порушенням процедури розгляду такої справи. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 17 січня 2019 року у справі № 826/1632/17.
Суд акцентує увагу ще раз на тому, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт можливий за відсутності уповноваженої особи автомобільного перевізника лише у разі його належного сповіщення про розгляд справи.
Суд бере до уваги доводи позивача у цій частині та вважає, що отримання листа про дату та час розгляду справи про порушення після такого розгляду є підставою для скасування оскаржуваної постанови, у зв'язку з порушенням процедури розгляду справи.
Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 308/12552/16-а вказав про те, що повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим органом справи, яка її стосується.
Факт неповідомлення особи, яка притягується до відповідальності про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є підставою для визнання постанови у такій справі неправомірною, та такою, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Суд зазначає, що особі до якої застосовується штрафна санкція повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав на участь в розгляді справи про правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів.
Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Водночас зміст вказаного обов'язку не вичерпується надсиланням лише тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи (передбачені Порядком № 1597): під розписку; рекомендованим листом із повідомленням; надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Таким чином, обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти особу, щодо якої застосовується штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Такий обов'язок вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи до дати розгляду справи.
З'ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в розгляді справи, не можуть бути підставою для скасування постанови. Повідомлення має на меті забезпечити участь особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про ухилення позивача від одержання повідомлення або ж вчинення ним інших недобросовісних дій, що вказували б про намагання уникнути участі в розгляді справи. Навпаки, повідомлення одержано позивачем, проте, як вже неодноразово зазначено, після розгляду справи про порушення.
Суд зазначає, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, як одного із елементів принципу верховенства права.
Таким чином, суд уважає, що неповідомлення позивача про час і місце розгляду справи про адмінправопорушення, зумовлює виникнення у нього стану правової невизначеності та є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.11.2022 №349228.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17 суд визнає помилковим, оскільки фактичні обставини повідомлення автомобільного перевізника про розгляд справи про порушення у справі № 820/4624/17 є відмінними від тих, що мають місце у справі, яка розглядається. Так, у справі № 820/4624/17 повідомлення про розгляд справи про порушення не було вручено автомобільному перевізнику під час доставки, натомість у цій справі повідомлення вручено позивачу, проте вже після дати розгляду справи про порушення. Відтак постанова Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17 не є релевантною до цієї справи.
Також суд відзначає, що залишаються неспростованими висновки відповідача, зроблені в акті № 324504 від 05.10.2022, про відсутність у водія ОСОБА_2 щоденного реєстраційного листа (тахошайби) обліку робочого часу та відпочинку водія за 05.10.2022.
У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що жодними нормами законодавства ведення тахокарт не прив'язується до конкретної дати, і заміна однієї тахокарти іншою відбувається по мірі використання попередньої, що може мати місце у будь яку пору доби.
У аспекті цього суд відзначає, що при проведенні перевірки водій повинен пред'явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Суд не заперечує того, що під час такої перевірки можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф відповідно до статті 60 Закону № 2344-III накладається не на місці проведення перевірки. Саме для цього і призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з'ясувати наявність підстав для притягнення автомобільного перевізника до відповідальності.
Беручи до уваги викладене у сукупності, суд висновує, що справа про порушення законодавства про автомобільний транспорт розглянута відповідачем без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення і як наслідок без урахування усіх обставин, що мають значення, тому прийняту за результатами розгляду такої справи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 25.11.2022 №349228 належить визнати протиправною та скасувати.
Щодо решти аргументів сторін суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд висновує про задоволення позову повністю.
Щодо відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Крім цього, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги позивачем долучено: договір про надання правової допомоги №1 від 26.12.2022, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1658, акт приймання-передачі наданих послуг від 27.12.2022.
З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат, понесені позивачем витрати на правову допомогу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд врахувавши предмет спору, спрощений порядок розгляду даної справи, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань у розмірі 1000 грн.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті відділу Державного нагляду (контролю) у Львівській області від 25.11.2022 №349228 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.
3. Cтягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті відділу Державного нагляду (контролю) у Львівській області (вул. Львівська, 659А/2, м. Городок, Львівська область, код ЄДРПОУ 39816845) 2481,00 грн. сплаченого судового збору та судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу на суму 1000 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 26.06.2023 року.
Суддя Костецький Н.В.