справа№380/1427/23
26 червня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо відмови у прийнятті декларації від 11.07.2022 про відмову ОСОБА_1 від громадянства російської федерації;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію від 11.07.2022 про відмову позивачки від громадянства російської федерації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є уродженкою російської федерації, отримала тимчасове посвідчення громадянина України та зобов'язалася протягом двох років припинити громадянство російської федерації, як це передбачено Законом України «Про громадянство України». Позивач наголошує, що 02.12.2021 році звернулася до посольства рф в Україні з питань виходу із громадянства, однак рішення та відповідного документа не отримала. На свій електронний запит вона отримала відповідь, що, у зв'язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, рішення не прийнято. Позивач вважає, що оскільки уповноважений орган російської федерації прийняв клопотання про припинення російського громадянства, але у встановлений строк не видав документа про припинення громадянства, має місце незалежна від неї причина неотримання документа. З огляду на вказане, на переконання позивача вона має право подати замість документа про припинення громадянства - декларацію про відмову від іноземного громадянства, та звернулась до відповідача із такою декларацією. Відповідач відмовив позивачу у прийнятті декларації про відмову від громадянства рф. Позивач не погоджується із такими діями відповідача та просить задовольнити позов.
Ухвалою суду від 09.01.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства надано чітко визначеній категорії осіб, до якої позивач не належить, відповідно відсутні підстави для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства. Тому прийняття та реєстрація декларації про відмову від громадянства російської федерації від позивача є неможливим та суперечить чинному законодавству України. Звертає увагу, що Чинним законодавством України (прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1941-ІХ) не передбачено прийняття декларації про відмову від громадянства за наведених Позивачкою обставин, а розрив України дипломатичних відносин з російською федерацією не впливає на суть правовідносин між сторонами. Окрім того, позивач у будь-який час до закінчення терміну дії тимчасового посвідчення, тобто до 08.02.2021, має право звернутись із відповідною заявою до дипломатичного (консульського) представництва російської федерації, яке може бути розташоване на території будь-якої держави. Вважає, що подання декларації із зазначенням наведеної позивачем причини є необґрунтованим та передчасним заходом. Просить відмовити в задоволенні позову.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив. Наголошує, що в матеріалах справи наявне зобов'язання позивача від 19.05.2020 року припинити іноземне громадянство. У 2 абзаці вказаного документу чітко визначено, що у разі неотримання з незалежних від позивачки причин документу про припинення громадянства рф вона зобов'язується подати декларацію про відмову від цього громадянства. 11.07.2022 року позивач цю декларацію подала. Отже, зазначений наданий відповідачем документ є ще одним доказом вірності доводів позивачка та помилковості заперечень відповідача. Позивач посилається на невидачу їй консульською установою рф, яка 02.12.2021 року прийняла від позивачки усі необхідні документи, у термін, встановлений законодавством рф - 6 місяців (тобто до 02.06.2022 року) документу про вихід із громадянства рф без прийняття рішення про відмову у виході із громадянства рф. Докази які підтверджують факт подання клопотання про вихід і відсутність як документу про вихід так і рішення про відмову у виході із громадянства рф містяться у додатках до позовної заяви. Вважає, що, відповідно до ст.1 Закону України «Про громадянство України», будь-яка обставина, яка перешкоджає особі отримати у визначений строк документ іноземної держави про вихід із іноземного громадянства, за умови своєчасного подання клопотання про вихід із нього та відсутності підстав для відмови у цьому повинна визнаватись незалежною від особи. Такими обставинами, зокрема є розрив дипломатичних відносин між Україною і рф, припинення поштового сполучення, повномаштабна агресія рф та ін. Звертає увагу, що повторне звернення із клопотанням про вихід із громадянства рф до консульської установи рф за кордоном не було недоцільним, адже чинним законодавством України для даного випадку передбачено інший порядок дій, а саме - подання до УДМС декларації про відмову від іноземного громадянства та отримання замість тимчасового посвідчення паспорта громадянина України.
Крім цього, представником позивача подано до суду клопотання про приєднання доказів понесених витрат на правову допомогу, доповнення до такого клопотання та додаткові пояснення до клопотання про розподіл судових витрат.
Від представника відповідача до суду надійшло заперечення щодо відшкодування понесених витрат на правову допомогу, у якому просить відмовити у задоволенні заяви про понесення судових витрат з огляду на відсутність достатніх доказів, що підтверджують понесені позивачем витрати.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження російська федерація.
Позивач 11.07.2022 звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства з метою отримання паспорта громадянина України.
Листом від 11.07.2022 відповідач повідомив позивача, що саме на неї покладається обов'язок припинити іноземне громадянство про що подати відповідний документ. Зазначено, що паспорт громадянина України позивач зможе отримати лише в разі надання документа про припинення іноземного громадянства; наразі громадяни російської федерації не мають підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (далі - Закон №2235-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону №2235-III громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Положенням статті 6 Закону №2235-III закріплено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (частина 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-III іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Відповідно до частини 8 статті 8 Закону №2235-III особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави. Вимога про взяття зобов'язання повернути паспорт іноземної держави не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні.
Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Частиною 1 статті 9 Закону №2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
В контексті викладених норм та обставин даної справи суд з'ясував наступне.
Відповідно до рішення ГУ ДМС України у Львівській області від 08.02.2021 року, позивач набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» , що підтверджується довідкою №33 від 08.02.2021 року.
На підставі вказаної довідки, позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_2 від 21.02.2021, строком дії до 08.03.2023 року.
У зв'язку із набуттям громадянства України, позивачем подано зобов'язання про припинення громадянства російської федерації до 08.02.2023.
02.12.2021 позивач подала до консульства рф в Україні документи для виходу з громадянства рф та сплатила консульський збір у встановленому розмірі, що підтверджується довідкою Генерального консульства російської федерації у Львові від 02.12.2021 року про реєстрацію заяви позивача. Однак, у визначений термін уповноваженим органом рф не було прийнято рішення по заяві позивача про її вихід із громадянства рф.
02.06.2022 позивач звернулась до Державної міграційної служби України із проханням надати їй роз'яснення щодо алгоритму подальших дій у її ситуації.
Листом від 29.06.2022 №3-2900-22/6.4/2089-22, Державна міграційна служба України повідомила позивача про те, що саме на неї покладається обов'язок припинити іноземне громадянство та подати документ про припинення іноземного громадянства виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України. Роз'яснено, що паспорт громадянина України можливо отримати лише в разі надання до ГУ ДМС України в Львівській області документа про припинення іноземного громадянства, а продовження строку дії тимчасового посвідчення громадянина України чинним законодавством не передбачено.
21.06.2022 року позивач звернулась до ГУ ДМС України у Львівській області для надання роз'яснень щодо її подальших дій. Листом від 29.06.2022 №З-531/6/4601-22/4601.3.7/479-22, ГУ ДМС України у Львівській області повідомило позивача про те, що паспорт громадянина України вона зможе отримати після виконання зобов'язання про припинення іноземного громадянства.
11.07.2022 року із супровідною заявою позивач подала відповідачу декларацію про відмову від громадянства рф за формою №45, затвердженою наказом МВС України №715 від 16.08.2012 року. У супровідній заяві від 11.07.2022 року позивач просила відповідача прийняти її декларацію про відмову від іноземного громадянства та видати їй паспорт громадянина України замість тимчасового посвідчення громадянина України.
Зазначену декларацію відповідач приймати відмовився, про що повідомив позивача листом від 25.07.2022 року №З-754/6/4601.3.7/756-22.
Крім цього, 09.01.2023 року позивач звернулась до Міністерства закордонних справ рф з інформаційним запитом про надання інформації щодо розгляду її звернення про вихід з громадянства рф. Листом від 19.01.2023 №1042/ кд-гр МЗС рф було проінформовано позивача про те, що її заява від 02.12.2021 року про вихід із громадянства рф хоча і була погоджена із МВД і ФСБ росії, однак, у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, відповідне рішення не було прийнято. Вказаним листом також роз'яснено позивачу право звернутись із повторною заявою до дипломатичного представництва чи консульської установи рф в іншій державі, ніж Україна.
Із зазначеного висновується, що для вирішення даної справи ключовим є з'ясування питання чи можна вважати, що документ про припинення громадянства від російської федерації позивачем не отримано з незалежних від неї причин.
З даного приводу суд керується таким.
Незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства - є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства за ініціативою особи чи якщо така процедура не здійснюється або вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства) перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України (частина 1 статті 1 Закону №2235-III).
Указом Президента України від 27.03.2001 №215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (надалі - Порядок).
Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
При цьому, відповідно до статті 19 Федерального Закону «Про громадянство російської федерації», вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.
Слід зазначити, що стаття 32 вказаного Закону, яка визначає прядок подання заяв з питань громадянства російської федерації, встановлює наступне.
Заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичне представництво або консульська установа російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.
Відповідно до статті 35 Закону розгляд заяв стосовно громадянства російської федерації поданої особою зазначеною в пункті б частини 1 статті 32 Закону та прийняття рішення про прийняття до громадянства російської федерації чи про вихід з громадянства російської федерації в спрощеному порядку здійснюється в строк до шести місяців з дня подання заяви і всіх необхідних документів оформлених належним чином.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З доказів у справі суд з'ясував, що заява позивача про вихід з громадянства російської федерації прийнята та зареєстрована Генеральним консульством російської федерації у Львові 02.12.2021, тобто відповідно до законодавства вказаної держави мала бути розглянута до 02.06.2022.
З листа від 19.01.2023 №1042/кд-гр МЗС рф з'ясовано, що питання щодо виходу з громадянства було узгоджено з МВС росії і ФСБ росії, однак рішення не прийнято.
В контексті зазначеного, суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві, про те, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що процедура відмови від громадянства російської федерації була скасована, з огляду на наступне.
Вихід з громадянства російської федерації не допускається, якщо громадянин російської федерації:
a) має не виконане перед російською федерацією зобов'язання, встановлене федеральним законом;
б) залучений компетентними органами російської федерації як обвинувачуваного у кримінальній справі або щодо нього є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню;
в) не має іншого громадянства та гарантій його набуття (стаття 20 Федерального Закону «Про громадянство російської федерації»).
Суд звертає увагу, що вказане рішення не прийняте саме у зв'язку із призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні і такої умови вищевказана стаття не передбачає. Жодних застережень щодо можливої підстави для відмови у виході з громадянства російської федерації чи скасування такої процедури лист МЗС рф від 19.01.2023 №1042/кд-гр не містить.
Суд враховує, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Кількома наступними Указами продовжено строк дії воєнного стану, який діє станом і на час розгляду цієї справи.
Суд наголошує, що відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2235-III невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (у даному випадку 6 місяців) є прямо встановленою підставою для подання декларації про відмову від іноземного громадянства (пункт 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III).
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене в сукупності суд висновує, що нетримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від неї причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Тому, відмова відповідача у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації з позиції суду є протиправною. Отже, в цій частині позов слід задовольнити.
Щодо інших вимог позивача суд враховує таке.
Відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
З урахуванням викладеного, суд висновує, що відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі нею декларації та протиправно зобов'язав її подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 .
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
При обранні способу захисту прав позивача у даному випадку суд враховує приписи статті 245 КАС України та зазначає наступне.
У разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі №804/1469/17 та від 10.04.2019 у справі №826/11251/18.
У справі немає доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд висновує про необхідність зобов'язати відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 11.07.2022 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової позиції викладеної судом та прийняттям відповідного рішення.
Враховуючи викладене, суд робить висновок про повне задоволення позову.
Щодо клопотання представника позивача про відшкодування понесених витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 135 КАС України судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача повністю.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду наступні документи: договір про надання правової допомоги з додатками, тарифи на правову (правничу допомогу), детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), ордер на надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Відповідно до наданих доказів, гонорар адвоката за домовленістю сторін (клієнта та адвоката) становить 10000,00 грн.
Водночас згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі №910/8443/17.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Також, суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.
Відповідно до вимог ст.139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) щодо відмови у прийнятті декларації від 11.07.2022 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від громадянства російської федерації.
3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути декларацію від 11.07.2022 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від громадянства російської федерації.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) 1073,60 грн. сплаченого судового збору.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Січових Стрільців, 11, м. Львів, код ЄДРПОУ 37831493) 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 26.06.2023 року.
Суддя Костецький Н.В.