26 червня 2023 року № 320/6740/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення (доплати) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Позов мотивовано протиправністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (далі - Закон №796-XII), з огляду на відновлення з 17.07.2018 дії зазначеної статті у редакції, що діяла до 01.01.2015, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що у позивача відсутнє право на отримання передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ доплати як непрацюючому пенсіонеру за проживання на території зони гарантованого добровільного відселення, з огляду на ненадання останньою доказів того, що вона має право на перерахунок пенсії саме як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером та проживає в смт. Іванків Вишгородського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується копією паспорту та довідкою Комунального підприємства Іванківської селищної ради «Виробниче управління Житлово-комунального господарства» від 05.10.2022 №1484.
Також, відповідно до посвідчення від 30.12.2021 серії НОМЕР_1 позивач є особою, що потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 1).
На звернення позивача зі спірним питанням, листом від 01.12.2022 №5157-17776/Д-02/8-1000/22 відповідач відмовив у проведенні відповідного перерахунку підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 39 Закону №796-ХІІ, за безпідставністю.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулась із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 17.07.2018 №6-р/2018 зазначив, що зважаючи на сутність статті 16 Конституції України, закріплення передбаченого у ній обов'язку держави у розділі I «Загальні засади» Конституції України вказує на засадничий характер цього обов'язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.
Статтю 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, викладено наступним чином:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
У подальшому Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Однак, Законом №987-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). У цьому рішенні також наголошено на тому, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст. 16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.03.2020 у справі №240/4937/18, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №76-VIII, яка була чинною до 01.01.2015.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Судом відхилено твердження відповідача про те, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному Постановою №1210 з огляду на наступне.
Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вищевказана позиція суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що відповідачем не спростовано того факту, що позивач є непрацюючим пенсіонером, зокрема, не надано суду доказів працевлаштування чи здійснення підприємницької діяльності у спірний період часу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, що передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01.01.2015, є протиправною.
Разом з тим суд вказує, що спір, який виник між сторонами цієї справи, стосується не розрахункової величини при визначенні розміру доплати до пенсії, а можливості застосування до спірних правовідносин тієї редакції ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що відновила свою дію з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
Крім того, за змістом пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» наявність у ст.атті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» посилання на мінімальну заробітну плату як на розрахункову величину, не створює перешкод для нарахування і виплати доплати до пенсії в цілому. Зазначена норма права лише визначає особливості визнання розрахункової величини, яка підлягатиме застосуванню під час проведення відповідних розрахунків.
Відтак, з урахування рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач набула права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Згідно абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення (доплати) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.