26 червня 2023 року справа №320/5021/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках від 05.01.2020 №23 та №24.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що відповідач протиправно відмовив їй у переведенні на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі-Закон №3723-ХІІ) з пенсії по інвалідності, призначеної за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058), оскільки відповідачем не враховані положення розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі-Закон №889-VIII).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, заперечуючи проти позовних вимог, зазначило, що особам з числа державних службовців, яким встановлено інвалідність, з 01.05.2016 право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця у розмірах, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ, не передбачено.
Відповідач зазначив, що оскільки позивачці на момент звернення з відповідною заявою не виповнилося 60 років, що є обов'язковою вимогою для призначення пенсії за ст.37 Закону №3723-ХІІ, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області було правомірно прийнято рішення №104650003796 від 13.01.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії державного службовця.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2023 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, заперечуючи проти позовних вимог, зазначило, що в силу вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016, втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37 вказаного Закону.
Відповідач зауважив, що пунктами 10 та 12 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723.
Проте, відповідач зауважив, що Законом №889-VIII не передбачено призначення пенсії по інвалідності державним службовцям, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області правомірно відмовило у призначенні позивачу пенсії.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Вишнівським МВМ ГУ МВС України в Київській області 06.06.2001.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1057433 від 24.06.2021 позивачці з 24.06.2021 довічно призначено другу групу інвалідності.
Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 04.08.2021 позивачка отримує пенсію по інвалідності, яка була призначена їй за Законом №1058.
Згідно з трудовою книжкою позивачка працювала:
- з 07.09.1995 по 30.11.1995 - помічником начальника відділу соціально-психологічного забезпечення бойової, мобілізаційної готовності Управління виховної роботи Військової частини НОМЕР_3 ;
- з 01.12.1995 по 20.10.1996 - помічником начальника відділення професійного аналізу кадрів Управління виховної роботи Військової частини НОМЕР_3 ;
- З 21.10.1996 по 29.04.1999 - психологом соціально-психологічного забезпечення військової дисципліни Управління виховної роботи Військової частини НОМЕР_3 ;
- з 30.04.1999 по 11.11.2002 - методистом відділення аналізу і профілактики правопорушень відділу соціально-психологічного забезпечення військової дисципліни Управління виховної роботи Військової частини НОМЕР_3 ;
- з 01.06.2009 по 28.02.2013 - спеціалістом І категорії відділу з обслуговування пенсіонерів, інвалідів війни та праці, зі збереженням 9 рангу державного службовця як така, що пройшла за конкурсом;
- з 01.01.2013 по 18.10.2018 - головним спеціалістом відділу з обслуговування пенсіонерів, інвалідів війни та праці Управління соціального захисту населення, зі збереженням 9 рангу державного службовця як така, що пройшла за конкурсом;
- з 19.10.2018 по 31.03.2021 - заступником начальника відділу з обслуговування пенсіонерів, інвалідів війни та праці Управління соціального захисту населення, як така, що пройшла за конкурсом;
- з 02.04.2021 по 17.01.2022 - заступником начальника відділу з обслуговування осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці в порядку переведення з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області зі збереженням 6 рангу державного службовця;
- з 18.01.2022 по 31.01.2022 - начальником відділу з обслуговування осіб з інвалідністю, ветеранів війни та праці в порядку переведення з Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області зі збереженням 5 рангу державного службовця, з посадовим окладом згідно штатного розпису;
- з 01.02.2022 по теперішній час - начальником відділу у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області.
Судом встановлено, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 05.01.2022 про переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної згідно з Законом №1058, на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ.
Позивачкою до вказаної заяви були додані, зокрема, довідка Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про складові заробітної плати державного службовця від 05.01.2022 №23 та довідка Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 05.01.2022 №24.
За результатами розгляду її заяви Головним управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області було прийнято рішення №104650003796 від 13.01.2022, яким відмовлено позивачці у переході з пенсії по інвалідності, призначеної згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу".
Так, відповідач у спірному рішенні зазначив, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016 Закон №3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37.
Пунктами 10 та 12 Прикінцевих положень Закону №889 передбачено право державних службовців за певних умов на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону №3723.
Пенсії по інвалідності та у разі втрати годувальника, а також пенсії державним службовцям, які не мають права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, призначаються за нормами Закону №1058, що передбачено статтею 90 Закону №889-VIII.
Відповідач дійшов висновку, що Законом №889 не передбачено призначення пенсії по інвалідності державним службовцям,
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).
Згідно з статтею 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом №889-VIII.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, пунктами 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80147824).
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Водночас, за приписами частини дев'ятої статті 37 Закону №3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч.10 ст. 37 Закону №3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч.12 ст.37 Закону №3723-XII).
З матеріалів справи вбачається, що позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи та має трудовий стаж на державній службі станом на 01 травня 2016 року понад 10 років.
Факт наявності у позивача інвалідності та відповідного стажу державної служби сторонами не заперечується.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, станом на 01 травня 2016 року мала стаж державної служби понад 10 років, суд дійшов висновку про те, що позивачка має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18, яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
При цьому, Велика Палата зробила висновок, що Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
У статті 1 Конституції України проголошено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Зокрема, згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Виходячи із викладеного, неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, за яким розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 22 Основного Закону України.
Велика Палата у вказаній постанові зазначила, що ознаками цієї типової справи є:
а) позивач - особа, яка займає (або займала) посаду держслужби та якій встановлена інвалідність;
б) відповідач - територіальний орган Пенсійного фонду України;
в) предмет спору - вимога зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №822/524/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи вказане, суд вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області безпідставно відмовило у переведенні позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця.
У позовній заяві позивачка просить суд визнати протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу".
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову в проведенні перерахунку від 13.01.2022 №104650003796.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках від 05.01.2020 №23 та №24, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено у переведенні позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
При цьому, суд наголошує на тому, що оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття протиправного рішення про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, суд вважає, що саме на вказаний територіальний орган Пенсійного фонду України, в даному випадку, має бути покладений обов'язок щодо призначення та здійснення нарахування позивачу пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60% від заробітку, зазначеного у довідках Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 05.01.2022 №23 та від 05.01.2022 №24.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та нарахувати позивачці пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60% від заробітку, зазначеного у довідках Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 05.01.2022 №23 та від 05.01.2022 №24.
В свою чергу, позовна вимога, заявлена до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не підлягає задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про відмову в проведенні перерахунку від 13.01.2022 №104650003796.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 з 05.01.2022 пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України "Про державну службу" у розмірі 60% від заробітку, зазначеного у довідках Управління соціального захисту населення Бучанської районної державної адміністрації Київської області від 05.01.2022 №23 та від 05.01.2022 №24.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.