26 червня 2023 року м. Ужгород№ 260/1429/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що полягає у відмові в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи за 20.06.88-14.04.92, 01.09.92-16.02.96, 16.12.2003-11.09.2002, 20.09.2002-08.09.2003 p.p.; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи за 20.06.88-14.04.92, 01.09.92-16.02.96, 16.12.2003-11.09.2002, 20.09.2002-08.09.2003 p.p., в страховий стаж при призначенні пенсії; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, на підставі п. в ч. 4 ст. 30 Закону №2262-ХІІ.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку зі смертю сина-військовослужбовця звернулася до органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії по втраті годувальника, у чому їй було протиправно відмовлено з мотивів відсутності необхідного страхового стажу. Стверджує, що для підтвердження трудового стажу вона подала трудову книжку, записи в якій відповідають законодавчим вимогам. При цьому зауважує, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, або позбавлений соціальної захищеності за час роботи на підприємстві внаслідок недотримання роботодавцем порядку обліку особового складу та заробітної плати.
14 квітня 2023 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву №0700-0902-8/18373 від 12.04.2023, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зокрема, зазначив, що за результатами розгляду поданих позивачем документів для призначення пенсії встановлено, що наявний у заявниці трудовий стаж є недостатнім. При цьому до страхового стажу не було зараховано наступні періоди роботи: в колгоспах «Карпати», «Вперед», оскільки не було подано довідку про відпрацьовані трудодні; період отримання допомоги по безробіттю, оскільки наявні розбіжності між датою початку виплати та датою наказу про початок виплати допомоги; та за період з 20.09.2002 по 08.09.2003, оскільки печатка не відповідає назві організації.
03 травня 2023 року 3-я особа подала до суду пояснення №5/3096 від 26.04.2023, в яких повідомила, що на виконання Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Закарпатським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки було скеровано до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подання про призначення пенсії ОСОБА_1 . При цьому зауважує, що 3-я особа не обраховує страховий стаж та не визначає право на пенсію.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін та 3-ї особи, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що у зв'язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , призваного на військову службу під час мобілізації, 05 січня 2023 року Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області) подання №2202 про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника матері військовослужбовця ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ). До вказаного подання, серед іншого, було долучено копію трудової книжки ОСОБА_1 .
За результатами розгляду такого подання рішенням №4 від 19.01.2023 ГУ ПФУ в Закарпатській області у призначенні пенсії у разі втрати годувальника ОСОБА_1 було відмовлено за відсутності необхідного страхового стажу. Так, як вбачається з такого рішення страховий стаж ОСОБА_1 складає 17 років 7 місяців 12 днів. При цьому не було зараховано наступні періоди роботи:
- 20.06.1988 - 14.04.1992, 01.09.1992 - 16.02.1996 в колгоспах «Карпати», «Вперед», оскільки відсутня довідка про відпрацьовані трудодні;
- 16.12.2001 - 11.09.2002 період отримання допомоги по безробіттю, оскільки є розбіжність між датою початку виплати та датою наказу про початок виплати допомоги;
- 20.09.2002 -08.09.2003, оскільки печатка не відповідає назві організації.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, регулюється нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262).
Так, відповідно до положень ст. 1-2 Закону №2262, право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби), в тому числі, особи із числа військовослужбовців строкової служби та члени сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, у передбачених цим Законом випадках.
Згідно ст. 29 Закону №2262, пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону №2262, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.
Вказане кореспондується також з положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області за призначенням пенсії у разі втрати годувальника у зв'язку зі смертю її сина, призваного на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022.
Так, як вбачається з лікарського свідоцтва про смерть №2385 від 03.10.2022 та сповідення про смерть №466 від 03.10.2022, ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час штурмових дій поблизу населеного пункту Любимівка Херсонської області у зв'язку з отриманням травми, несумісної з життям.
Поряд з цим, розглядаючи питання призначення матері загиблого військовослужбовця пенсії у разі втрати годувальника, ГУ ПФУ в Закарпатській області дійшло висновку про відсутність в ОСОБА_1 права на таку з огляду на недостатність наявного страхового стажу.
При цьому, ГУ ПФУ в Закарпатській області не було зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 окремі періоди її роботи згідно з наданою трудовою книжкою.
Оцінюючи правомірність такого рішення органу Пенсійного фонду України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058).
Згідно ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане узгоджується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція) та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (2.4 Інструкції).
Вказане кореспондується також з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (далі - Інструкція №162) (що була чинна на момент видачі трудової книжки УРК № НОМЕР_1 ).
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що позивач при зверненні за призначенням пенсії подала копію трудової книжки НОМЕР_2 , в якій наявні відомості про періоди роботи ОСОБА_1 в колгоспах «Карпати» та «Вперед», зокрема, щодо дати прийняття та звільнення з посиланням на відповідні накази. Зазначені відомості внесені з дотриманням вимог Інструкції, зокрема: відомості про прийняття та звільнення з роботи зроблені акуратно, кульковою ручкою, завірені печаткою та підписом уповноваженої особи, з них можна точно встановити про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчого документа, на підставі яких зроблені відповідні записи. Окрім того, в такій трудовій книжці наявні відомості щодо прийнятого колгоспом мінімуму трудової участі та виконуваного позивачем річного мінімуму за період з 1988 по 1992 роки.
Жодних зауважень щодо такого відповідач не наводить, тому суд вважає, що відомості трудової книжки УРК № НОМЕР_1 є належним доказом підтвердження страхового стажу позивача.
При цьому суд відхиляє посилання відповідача в якості підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи в колгоспах «Карпати» та «Вперед», на відсутність довідки про відпрацьовані трудодні, оскільки додаткові дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, надаються виключно у випадку, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу (п. 3 Порядку).
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження стажу роботи необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 21 березня 2019 року у справі №227/4564/16-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також вважає безпідставним висновок органу Пенсійного фонду України про неможливість зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання допомоги по безробіттю з огляду на розбіжність між датою початку виплати та датою наказу про початок виплати допомоги. З цього приводу суд зазначає, що допомога по безробіттю є державною соціальною гарантією у формі матеріального забезпечення, що виплачується застрахованій особі у разі настання страхового випадок - безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Відповідно до положень Закону №1058, період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю зараховується до її страхового стажу.
Так, як вбачається з відомостей трудової книжки ОСОБА_1 з 16 грудня 2001 по 11 вересня 2002 року Виноградівський центр занятості виплачував позивачу допомогу по безробіттю згідно п. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Такі відомості завірені печаткою суб'єкта владних повноважень - уповноваженого на виплату такої допомоги та підписом посадової особи.
Окрім того, факт виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 16.12.2001 по 11 вересня 2002 року підтверджується також довідкою №22 від 07.02.2023, виданою Виноградівським управлінням Берегівської філії Закарпатського обласного центру зайнятості.
Більше того, Виноградівський районний центр зайнятості населення віднесено до найменування страхувальників ОСОБА_1 в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, суд вважає, що позивач має право на зарахування спірного періоду, протягом якого вона отримувала допомогу по безробіттю, до свого страхового стажу.
Окрім того, суд зауважує, що застрахована особа не може бути позбавлена гарантованого законодавством права на зарахування періоду до страхового стажу у зв'язку допущеними посадовою особою суб'єкта владних повноважень неточностями у заповненні її трудової книжки.
Стосовно відмови ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 20.09.2002 по 08.09.2003 з огляду на невідповідність печатки, якою завірений запис в трудовій книжці, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 30 вересня 2021 року №300/860/17.
Тому суд вважає, що відомості трудової книжки НОМЕР_3 є належним доказом підтвердження страхового стажу ОСОБА_1 .
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів.
Проте в спірних правовідносинах відповідач жодний дій, спрямованих на перевірку зазначених у трудовій книжці НОМЕР_3 відомостей про трудовий стаж ОСОБА_1 не вчиняв, натомість відмовив у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.
В ході розгляду даної адміністративної справи ГУ ПФУ в Закарпатській області, всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості трудової книжки НОМЕР_3 не відповідають дійсності.
З огляду на вищенаведені законодавчі норми суд вважає достатніми та належними доказами відповідні записи трудової книжки НОМЕР_3 для підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 .
При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу ГУ ПФУ в Закарпатській області на наступне.
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, відповідно до положень ст. 17 Конституції України, є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Нормами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов'язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст. 17 Конституції України).
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року №12-р/2018, від 25 квітня 2019 року №1-р(II)/2019).
Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у своєму рішенні №7-р(II)/2022 від 12 жовтня 2022 року зазначив, що зі змісту ч. 1, 2, 5 ст. 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.
Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 вказав, що «ч. 5 ст. 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки»; а також, що «з урахуванням вимог ч. 5 ст. 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності».
ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України за отриманням пенсії у разі втрати годувальника - сина, що загинув під час виконання свого конституційного обов'язку із захисту незалежності та територіальної цілісності Батьківщини. З огляду на що позивач є членом сім'ї загиблого Захисника України та має право на пільги та гарантіє, передбачені законодавством для вказаної категорії населення.
Конституційний Суд України неодноразового акцентував на тому, що держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією; з цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Наведені юридичні позиції Конституційного Суду України є застосовними до реалізації також соціальних та економічних прав і свобод людини, оцінки державного втручання до їх сфери, зокрема права на соціальний захист.
Таким чином, суд наголошує, що орган Пенсійного фонду України, як суб'єкт владних повноважень у сфері пенсійного забезпечення, не повинен формально підходити до виконання своїх повноважень та обов'язків, а його діяльність повинна бути спрямована на належне забезпечення прав пенсіонерів на гарантований Конституцією України соціальний захист. Більше того, враховуючи особливий статус особи, що звернулася за отриманням пенсії у разі втрати годувальника, суд вважає, що орган Пенсійного фонду України був зобов'язаний забезпечити можливість повної реалізації такою передбачених законодавством соціальний гарантій. Поряд з цим, у спірних правовідносинах відповідач обмежився поверхневим вивчення поданих Закарпатським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки документів, не вчинив жодних дій для здійснення перевірки відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів, та відмовив у призначенні пенсії, переклавши на особу обов'язок доведення наявності права на зарахування спірних періодів до страхового стажу.
Тому суд вважає оскаржене рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №4 від 19.01.2023 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а періоди роботи з 20.06.1988 по 14.04.1992, з 01.09.1992 по 16.02.1996, з 16.12.2001 по 11.09.2002, з 20.09.2002 по 08.09.2003 за трудовою книжкою НОМЕР_2 такими, що підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 для встановлення права на пенсію у разі втрати годувальника.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, серед іншого, оскаржує бездіяльність відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.
З цього приводу суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Однак за результатами розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем рішенням №4 від 19.01.2023 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії у разі втрати годувальника, а тому має місце протиправна відмова суб'єкта владних повноважень.
Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вищенаведене з метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та позов задовольнити шляхом визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №4 від 19.01.2023.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону №2262, членам сімей осіб з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та пенсіонерів з їх числа, які набули право на пенсію після смерті годувальника, пенсія призначається з дня виникнення права на пенсію, а батькам або дружині (чоловікові), які набули право на пенсію у разі втрати годувальника, - з дня звернення за пенсією.
Враховуючи положення ст. 50 Закону №2262 та заявлені позовні вимоги, суд вважає за можливе зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника з 11 січня 2023 року.
З врахуванням вищенаведеного позовні вимоги підлягають задоволенню.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20453063), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №4 від 19.01.2023.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.06.1988 по 14.04.1992, з 01.09.1992 по 16.02.1996, з 16.12.2001 по 11.09.2002, з 20.09.2002 по 08.09.2003.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію у разі втрати годувальника, на підставі п. «в» ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, з 11 січня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін