26 червня 2023 року м. Житомир справа № 240/20582/22
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби без проведення остаточного розрахунку а саме без проведення виплати належного грошового забезпечення в сумі 49483,08 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 врахувати та виплатити середній заробіток за 451 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 року по 22.08.2022 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, який Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено лише 23.08.2022, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що відповідачем здійсненні в повному обсязі зобов'язання щодо виплат позивачу грошового забезпечення за 2020 рік у умі 49483,08 грн. Твердження позивача про затримку виплати йому розрахунку з 29.05.2020 по 22.08.2022 безпідставні та необґрунтовані. Просить в задоволені позовних вимог відмовити повністю.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 , від 28.05.2020 №113 виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.
Як слідує із матеріалів справи, 23.07.2022 позивачу здійснено виплату грошового забезпечення за 2020 рік в загальній сумі 49483,08 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).
Отже, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Водночас, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Отже, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 23.08.2022 року, виплативши грошового забезпечення за 2020 в сумі 49483,08 грн.
Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
При цьому суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Оскільки позивача звільнено з військової служби з 28.05.2020 року, а остаточний розрахунок здійснений лише 23.08.2022 року, відповідно строк затримки розрахунку складає - 817 дні.
Згідно з Довідкою відповідача щодо середньомісячного грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням з військової служби, середньоденний заробіток позивача складає - 455,61 грн.
Суд визначив, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.05.2020 до 22.08.2022 (817 дні), становить 372233,37 грн. (455,61*817).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої одноразової грошової допомоги в сумі 49483,08 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 372233,37 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 49483,08 : 372233,37 грн. (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,1862 (18,62%) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку.
0,1329 (13,29%) х 455,61 грн. (середній заробіток позивача) х 817 (кількість днів затримки) = 49469,81 грн. (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 49469,81 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Крім того, суд звертає увагу відповідача, що компенсація втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати та середній заробіток не є тотожними поняттями в розумінні норм чинного законодавства України та мають різне правове підгрунття.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 28.05.2020 до 22.08.2022.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28.05.2020 до 22.08.2022 в сумі 49469,81 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова