ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.06.2023Справа № 910/5056/23
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» (04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 121-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 40217888)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН (03115, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОТЕЛЬНИКОВА, будинок 25, Ідентифікаційний код юридичної особи 36114122) стягнення заборгованості у розмірі 665 521 грн. 90 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 440 100 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» про стягнення заборгованості у розмірі 440 100 грн. 00 коп. залишено без руху.
18.04.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 року відкрито провадження у справі №910/5056/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
15.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
25.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
31.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.
31.05.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, якою просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» заборгованість у розмірі 440 100 грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 184 401 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 41 020 грн. 00 коп.
13.06.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення.
19.06.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення.
Суд, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» про збільшення розміру позовних вимог від 31.05.2023 року, зазначає.
Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу Українипозивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, Суд приймає Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» про збільшення розміру позовних вимог від 31.05.2023 року до розгляду.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.04.2023 року була направлена на адреси Сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 05.05.2023 року уповноваженій особі підприємства Позивача та поверненням на адресу суду поштового конверту, у зв'язку з відсутністю адресату, надісланого на адресу Відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» є 03115, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОТЕЛЬНИКОВА, будинок 25.
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/5056/23 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» (Партнер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» (Організатор) було укладено Договір про участь у конференції №18/02-04, відповідно до умов якого у рамках заходу «Connect Ukraine» (далі по тексту Договору іменованої «Конференція» або «Захід»), яка буде проходити за адресою: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, в будівлі Конгресно-виставкового центру, 18 березня 2020 року, Організатор Конференції зобов'язується надати Партнерові послуги з організації участі у заході - «Connect Ukraine», зазначені в Додатку №1 до Договору, іменовані далі «Послуги», а Партнер зобов'язується прийняти дані Послуги та здійснити їх оплату в порядку, передбаченому цим Договором. (а.с.8-10)
Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що Організатор конференції приймає на себе зобов'язання у випадку ненадання послуг, передбачених цим Договором, у встановлені Договором строки повернути Партнерові грошові кошти за фактично невиконані послуги, вартість яких визначається Сторонами. Після узгодження вартості, гроші будуть повернуті Партнеру протягом 30 днів з дати підписання відповідної Додаткової Угоди.
Згідно з п.3.3 Договору порядок розрахунків за надання Послуг наступний: 3.3.1. Партнер зобов'язаний здійснити попередню оплату 100% вартості Послуг, в сумі, зазначеній у Додатку №1 Договору, протягом 5 (п?яти) календарних днів після виставлення рахунку-фактури, але не пізніше 11 березня 2020 року.
Відповідно до п.3.4 Договору факт надання Послуг Організатором Конференції підтверджується Актом приймання-передачі наданих Послуг, який Сторони підписують протягом 5 (п?яти) робочих днів після надання Послуг у повному обсязі.
Звіт про Конференцію, фото та інші супровідні матеріали надаються Партнеру протягом 10 (десяти) робочих днів після завершення Конференції. (п.3.5 Договору)
Договір набуває законної сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 20.03.2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором. (п.5.1 Договору)
Згідно з п.5.3 Договору у випадку дострокового розірвання Договору Виконавець здійснює повернення невикористаних грошових коштів Замовника за письмовою заявою останнього протягом 5 (п?яти) робочих днів після отримання Виконавцем засобами поштового зв??язку належним чином оформленої заяви Замовника. Сума невикористаних грошових коштів розраховується як грошові кошти, сплачені Замовником за вирахуванням вартості фактично наданих Послуг на дату розірвання Договору та вартості фактично понесених Виконавцем витрат в зв?язку з виконанням Договору. Повернення грошових коштів проводиться тільки в безготівковому порядку. Перерахування грошових коштів, що повертаються, за проханням Замовника третій особі не допускається.
Додатком №1 до Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року Сторони погодили, що Організатор зобов'язується надати Партнерові послуги (далі - «Послуги») у рамках заходу «Connect Ukraine» (далі по тексту «Конференція» або «Захід»), що відбудеться 18 березня 2020 року. Дата надання Послуг: початок - « 18» березня 2020р., закінчення - « 18» березня 2020р. Місце надання Послуг: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, в будівлі Конгресно-виставкового центру Вартість послуг Організатора по цьому Додатку становить 440 100,00 грн. (а.с.11-12)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору ро участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 440 100 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №208 від 27.02.2020 року. (а.с.14)
02.02.2023 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №7 від 01.02.2020 року з вимогою повернути сплачені грошові кошти у розмірі 440 100 грн. 00 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 02.02.2023 р., фіскального чеку, накладної. (а.с.15-17)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не здійснив надання послуг та не повернув суму попередньої оплати за Договором про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року у розмірі 440 100 грн. 00 коп. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» становить 440 100 грн. 00 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.05.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, просить суд також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» інфляційні у розмірі 184 401 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 41 020 грн. 00 коп.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Організатор здійснив всі дії по забезпеченню виконання своїх зобов'язань по Договору, в тому числі щодо приміщення в будівлі Конгресно-виставкового центру», організації харчування на суму 1 421 909,80 грн. 11.03.2020 КМУ прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (надалі - «Постанова»), згідно з п. 1 якої було установлено з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. на усій території України карантин. Постановою КМУ від 16.03.2020 № 215 постанову КМУ від 11.03.2020 № 211 було викладено в новій редакції, з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. на усій території України було установлено карантин, а також заборонено з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, роботу торговельно-розважальних центрів та всіх магазинів, закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування, розташованих у таких торговельно-розважальних центрах. Таким чином, за день до визначеної в Договорі дати для проведення Конференції центральним органом державної влади були введенні заборони і обмеження на всій території України, які виключали можливість проведення Конференції. Відповідно до ч. 2 ст. 903 Цивільного кодексу України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Таким чином, Відповідач зазначає, що розумною платою є сума у розмірі 440 100,00 грн. Відповідач готовий провести Конференцію в іншу дату узгоджену із Позивачем.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).
Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 440 100 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №208 від 27.02.2020 року із зазначенням призначення платежу «оплата за послуги з організації участі у заході-конференції». (а.с.14)
Відповідно до п.3.4 Договору факт надання Послуг Організатором Конференції підтверджується Актом приймання-передачі наданих Послуг, який Сторони підписують протягом 5 (п?яти) робочих днів після надання Послуг у повному обсязі.
Додатком №1 до Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року Сторони погодили, що Організатор зобов'язується надати Партнерові послуги (далі - «Послуги») у рамках заходу «Connect Ukraine» (далі по тексту «Конференція» або «Захід»), що відбудеться 18 березня 2020 року. Дата надання Послуг: початок - « 18» березня 2020р., закінчення - « 18» березня 2020р. Місце надання Послуг: м. Київ, Паркова дорога, 16-А, в будівлі Конгресно-виставкового центру Вартість послуг Організатора по цьому Додатку становить 440 100,00 грн. (а.с.11-12)
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року обов'язок Відповідача з надання Партнерові послуги з організації участі у заході - «Connect Ukraine», які зазначені в Додатку №1 до Договору, на загальну суму в розмірі 440 100 грн. 00 коп. настав 18.03.2020 року.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження надання Відповідачем Позивачу послуги з організації участі у заході - «Connect Ukraine», які зазначені в Додатку №1 до Договору, у строк по 18.03.2020 року, за результатами надання яких Сторонами був підписаний відповідний Акт приймання-передачі наданих Послуг відповідно до п. 3.4 Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року.
Суд зазначає, що сторони у договорі визначили акт приймання-передачі наданих Послуг як суттєвий елемент встановлених між ними правовідносин, а тому згідно зі ст.ст.6, 11 ЦК України договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020» введено заборону залізничних, авіа- та автобусних міжміських та міжобласних пасажирських перевезень, а також робота метрополітенів; заборонено проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб. Дозволено лише заходи, необхідні для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що було заборонено з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, роботу торговельно-розважальних центрів та всіх магазинів, закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування, розташованих у таких торговельно-розважальних центрах. Таким чином, за день до визначеної в Договорі дати для проведення Конференції центральним органом державної влади були введенні заборони і обмеження на всій території України, які виключали можливість проведення Конференції.
Відповідно до п.7.2 Договору Сторона, для якої непереборна сила створила неможливість виконання зобов?язань за Договором, зобов?язана негайно в письмовій формі повідомити іншу Сторону про припинення вищевказаних зобов?язань, однак не пізніше 10 (десяти) календарних днів. Неповідомлення про обставини непереборної сили позбавляє відповідну Сторону права посилатися на них у майбутньому.
Належним доказом наявності зазначених вище обставин і їх припинення будуть служити документи, видані ТПП України або іншим уповноваженим на це чинним законодавством України органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим органом. (п.7.3 Договору)
Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тощо.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов'язання.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у cправі №911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, де вказано:
-відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі №922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 зазначив, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов'язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).
Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення.
У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
В той же час, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, Суд зазначає, що Відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов'язання за Договором про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення Відповідачем Позивача про настання форс - мажорних обставин, як це передбачено п.7.2 Договору, а тому Суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині. Також матеріали справи не містять жодних на підтвердження наявності обставин непереборної сили відповідно до п.7.3 Договору, що підтверджується документом, виданим ТПП України або іншим уповноваженим на це чинним законодавством України органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим органом.
При цьому, Суд звертає увагу Відповідача, що відповідно до п.2-2 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 9 грудня 2020 р. № 1236 з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється "зелений" рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється, зокрема,
1) перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно;
2) перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, без посвідчення про взяття на облік бездомної особи, довідки про звернення за захистом в Україні;
3) самовільно залишати місця самоізоляції
7) проведення масових (культурних, спортивних, розважальних, соціальних, релігійних, рекламних, наукових, освітніх, професійних тематичних та інших) заходів (у тому числі в розважальних закладах (нічних клубах) і закладах громадського харчування) без одягнутих усіма учасниками та організаторами заходу засобів індивідуального захисту, зокрема захисних масок або респіраторів, які закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Обмеження, передбачені цим підпунктом, не застосовуються у разі дії на території України "зеленого" рівня епідемічної небезпеки та за умови наявності в усіх учасників та організаторів заходу документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, міжнародного, внутрішнього COVID-сертифіката України, виданого в Україні відповідно до Порядку формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2021 р. № 677 "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 54, ст. 3342), або іноземного сертифіката, за умови підтвердження чинності зазначених сертифікатів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 2021 р. № 677 "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 54, ст. 3342) (далі - міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат).
Абзац другий підпункту 7 пункту 2-2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 677 від 29.06.2021; в редакції Постанови КМ № 954 від 13.09.2021; із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022.
Враховуючи викладене, починаючи з 17 червня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» мало змогу провести захід, визначений умовами Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року, за умов, визначених у п.7 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 9 грудня 2020 р. № 1236 з 17 червня 2021 р.
Що стосується доводів Відповідача в частині проведення Конференції в іншу дату, узгоджену із Позивачем, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження внесення змін до Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року в частині дати проведення заходу з урахуванням того, що у період з 18.03.2020 року по теперішній час Відповідач мав достатньо часу для узгодження нової дати й проведення конференції, проте не вчиняв жодних дій на підтвердження зазначеного.
Відповідно до ч.2 статті 903 Цивільного кодексу України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначає Відповідач, Організатор здійснив всі дії по забезпеченню виконання своїх зобов'язань по Договору, в тому числі щодо приміщення в будівлі Конгресно-виставкового центру», організації харчування на суму 1 421 909,80 грн., на підтвердження чого надав договір суборенди №1802/2020-К від 18.02.2020 р., платіжні інструкції по оплаті за послуги з організації розміщення реклами, оформлення заходу, оренди обладнання, декорування заходу, за обслуговування учасників.
Пунктами 2.2.1-2.2.2 Договору передбачено, що Організатор конференції приймає на себе наступні обов'язки: забезпечує своєчасне інформування Партнера про всі поточні зміни й робочі моменти, що пов?язані з наданням Послуг Партнерові; забезпечує Партнерові виконання Послуг, зазначених у Додатку № 1 Договору.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження своєчасного інформування Відповідачем Позивача про всі поточні зміни й робочі моменти, що пов?язані з наданням Послуг Партнерові, за період з моменту, коли йому стало відомо про неможливість проведення конференції до моменту звернення Позивача до суду з вказаним позовом.
Так, Суд звертає увагу, що всупереч вимог чинного законодавства України Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» не доведено жодними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відсутності його вини у порушенні зобов'язання, яке випливає із суті Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року, а тому останнім не доведено суду неможливості виконання ним умов договору не з його вини, що виключає можливість застосування ч.2 статті 903 Цивільного кодексу України у даному випадку.
Суд зазначає, що відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій. За таких підстав, понесені Відповідачем витрати на організацію й підготовку конференції є понесені ним витрати на власний ризик.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що Відповідач всупереч умов Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року не надав Позивачу послуги з організації участі у заході - «Connect Ukraine», зазначені в Додатку №1 до Договору, у строк по 18.03.2020 року.
Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що Організатор конференції приймає на себе зобов'язання у випадку ненадання послуг, передбачених цим Договором, у встановлені Договором строки повернути Партнерові грошові кошти за фактично невиконані послуги, вартість яких визначається Сторонами. Після узгодження вартості, гроші будуть повернуті Партнеру протягом 30 днів з дати підписання відповідної Додаткової Угоди.
Проте, Суд зазначає, що сторонами не була підписана відповідна додаткова угода до Договору про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року, якою останні визначили строки повернення суми попередньої оплати, а тому в даному випадку підлягають застосуванню вимоги ст. 530 ЦК України.
02.02.2023 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №7 від 01.02.2020 року з вимогою повернути сплачені грошові кошти у розмірі 440 100 грн. 00 коп., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 02.02.2023 р., фіскального чеку, накладної. (а.с.15-17)
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, Суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих Позивачем коштів у розмірі 440 100 грн. 00 коп.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» в розмірі 440 100 грн. 00 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не надав послуги з організації участі у заході у строк по 18.03.2020 року, а також не здійснив повернення перерахованих грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 440 100 грн. 00 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.05.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 18.04.2020 р. по 26.05.2023 р. у розмірі 41 020 грн. 00 коп. та інфляційні у розмірі 184 401 грн. 90 коп.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем з повернення суми попередньої оплати за загальний період прострочки з 18.04.2020 р. по 26.05.2023 р. у розмірі 41 020 грн. 00 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача.
За змістом ст.ст.524, 533- 535 і 625 ЦК грошовим є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника щодо такої сплати.
Суд звертає увагу, що у Відповідача перед Позивачем за Договором про участь у конференції №18/02-04 від 18.02.2020 року було відсутнє грошове зобов'язання, а саме було зобов'язання з організації участі у заході - «Connect Ukraine», зазначені в Додатку №1 до Договору. Проте, після направлення претензії від 02.02.2023 року про повернення Відповідачем отриманої ним від Позивача попередньої оплати у розмірі 440 100 грн. 00 коп., у останнього виникло грошове зобов'язання перед Позивачем з моменту проставлення відмітки про невручення претензії 17.02.2023 року (повернення за зворотною адресою: За закінченням встановленого терміну зберігання згідно з інформацією з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта») протягом 7 днів, тобто 24.02.2023 року, а з 25.02.2023 року розпочалось прострочення з повернення попередньої оплати. Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних за загальний період з 25.02.2023 р. по 26.05.2023 р. у розмірі 3 291 грн. 71 коп.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 17.04.2020 р. по 26.05.2023 р. у розмірі 184 401 грн. 90 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, а тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню інфляційні за загальний період прострочки з 25.02.2023 р. по 26.05.2023 р. у розмірі 9 732 грн. 88 коп.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 440 110 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3 291 грн. 71 коп., інфляційні у розмірі 9 732 грн. 88 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗИТИВ ПРОДАКШН (03115, місто Київ, ВУЛИЦЯ КОТЕЛЬНИКОВА, будинок 25, Ідентифікаційний код юридичної особи 36114122) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА» (04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 121-А, Ідентифікаційний код юридичної особи 40217888) заборгованість у розмірі 440 100 (чотириста сорок тисяч сто) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3 291 (три тисячі двісті дев'яносто одна) грн. 71 коп., інфляційні у розмірі 9 732 (дев'ять тисяч сімсот тридцять дві) грн. 88 коп. та судовий збір у розмірі 6 796 (шість тисяч сімсот дев'яносто шість) грн. 87 коп.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23 червня 2023 року.
Суддя О.В. Чинчин