Справа № 909/582/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26.06.2023 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подана до пред'явлення позову ОСОБА_1 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Радіосервіс" ринкової вартості частки учасника, який вийшов,
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про забезпечення позову до пред'явлення позову, в якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження ТОВ "Радіосервіс" об'єкта нерухомості - нежитлового приміщення, площею 144,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 7297788, набутого на підставі договору купівлі-продажу № 1650, посвідченого 14 вересня 2004 р. приватним нотаріусом Вербовою Т. Г. В обґрунтування заяви зазначено, що ТОВ "Радіосервіс" знаходиться у незадовільному фінансовому стані, про що свідчать дані зазначені в звіті № 012/04-23 від 14 квітня 2023 р., а об'єкти нерухомого майна товариства та його майнові права є єдиним активом, за рахунок якого можливе виконання рішення суду, а тому їх вибуття із власності товариства унеможливить або суттєво утруднить виконання рішення.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Відповідно до принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду. Натомість кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
За змістом статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до пунктів 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 р. № 16 "Про деякі питання вжиття заходів до забезпечення позову", зокрема зазначено, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Всупереч наведеному, заявник у своїй заяві зазначає лише про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, яка не обґрунтована належними доказами. Долучені до заяви про забезпечення позову інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості та інші документи жодним чином не свідчить про вірогідність вчинення відповідачем будь-яких дій щодо відчуження майна з метою уникнення виконання рішення суду у випадку подання та задоволення позову.
Відтак, самі лише припущення ОСОБА_1 про можливість вчинення відповідачем в майбутньому дій щодо ухилення від виконання рішення суду, не можуть вважатися належними підставами для вжиття судом передбачених ст. 137 ГПК України заходів до забезпечення позову.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, суд
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подана до пред'явлення позову, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у визначені статтями 256, 257 ГПК України строк та порядку.
Суддя Ткаченко І. В.