пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
14 червня 2023 року Справа № 903/169/23
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська факторингова компанія”
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Горохів-Сервіс-Авто”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
про витребування земельної ділянки,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: Лавренчук О. В., адвокат, ордер серія АС № 1056387 від 11.01.2023;
від відповідача: Корольчук Ю. М., юрисконсульт, трудовий договір від 17.03.2023;
від 3-ї особи: н/з.
Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська факторингова компанія” звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Горохів-Сервіс-Авто” про витребування земельної ділянки за кадастровим № 0720810100:03:003:0014, яка розташована у АДРЕСА_1 , загальною площею 1,5034 га, з цільовим призначенням “для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості”.
При обґрунтуванні позовних вимог вказує, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_1 на користь відповідача недобросовісно, всупереч взятих на себе зобов'язань за договором іпотеки № PM-SME A00/044/2008 від 25.04.2008. Вважають, що передача у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю “Горохів-Сервіс-Авто” спірної земельної ділянки була здійснена з метою штучного виведення такої земельної ділянки з власності ОСОБА_1 на користь пов'язаної особи, з метою уникнення в подальшому звернення стягнення на таку земельну ділянку та її втрати. Крім того, зазначають, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа в силу ч.1 ст. 377 ЦК України. А позивач, як власник нерухомого майна, має «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право, що може бути реалізовано у вигляді «права власності на земельну ділянку», яке є невід'ємною складовою ефективного здійснення ним права власності на нерухоме майно, керуючись нормами статей 387 ЦК України, звернувся до господарського суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 20.02.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.03.2023, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
14.03.2023 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позов в якому позов не визнає з підстав наведених у відзиві.
В судовому засіданні 21.03.2023, судом даний відзив залишено без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, оскільки він поданий 14.03.2023 з пропуском строку встановленого ухвалою про відкриття провадження у справі, який закінчився 10.03.2023 (ухвалу суду отримали 23.02.2023), без обґрунтування причин поважності його пропуску та клопотання про його поновлення.
У судовому засіданні 21.03.2023 судом встановлено, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська факторингова компанія” не відповідає вимогам ст. 164 ГПК України.
Ухвалою суду від 21.03.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська факторингова компанія” залишено без руху та надано строк 5 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: подати суду докази, що підтверджують повноваження представника позивача на підписання позовної заяви.
28.03.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав заяву про усунення недоліків до якої додав докази, що підтверджують повноваження представника позивача на підписання позовної заяви, а саме: копію договору про надання правової (правничої) допомоги та копію ордеру.
Враховуючи, що позивач усунув недоліки у строк встановлений ухвалою суду від 21.03.2023, суд продовжує розгляд справи. Також суд з власної ініціативи постановив продовжити строк підготовчого засідання на 30 днів - по 20.05.2023.
Ухвалою суду від 29.03.2023 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ); повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 02.05.2023.
12.04.2023 третя особа через систему “Електронний суд” подав пояснення щодо позову в яких вказує, що договір iпотеки №PM-SMEAoo/044/2008 укладено 25.04.2008 року, а право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набув на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №574774 зареєстрований в книзі реєстрації державних актів від 02.04.2010 року за №011008300039. Право власності набув на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07.11.2008 року бланк серії ВМА №764327, № реєстрації 2-692 (на цю обставину посилається позивач у позові). Згідно ч.1. ст.124 Земельного кодексу України( в редакції станом на 2008 рік - "Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації". Вказане вище свідчить, що ОСОБА_1 почав вживати заходи направлені на набуття права власності на спірну земельну ділянку у 2008 році, проте, право власності було набуто лише 02.04.2010 року. Описані обставини виключають порушення ОСОБА_1 зобов'язання визначеного п.3.2.1 договору іпотеки №PM-SMEAoo/044/2008 від 25.04.2008 року - укласти договір про внесення змін та доповнень до цього Договору на умовах, що влаштовують Іпотекодержателя в частині земельної ділянки. Також вказує, що спірна земельна ділянка після набуття 02.04.2010 року права власності ОСОБА_1 була внесена до статутного капіталу відповідача в обмін на частку в статутному капіталі, що підтверджується рішенням загальних зборів засновників (учасників) ТзОВ "Горохів-Сервіс-Авто" від 02.04.2010 та відповідно актом приймання-передачі майна до статутного фонду та копією змін до статуту відповідача. На даний момент ТзОВ "Горохів-Сервіс-Авто" має право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ТзОВ "Горохів-Сервіс-Авто" не є поручителем та не може відповідати за зобов'язаннями попереднього власника спірної земельної ділянки ОСОБА_2 .. Дане пояснення з додатками приєднано до матеріалів справи.
У судовому засіданні 02.05.2023 суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 16.05.2023.
Ухвалою суду від 02.05.2023 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 16.05.2023.
Ухвалою суду від 16.05.2023 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 23.05.2023.
В судовому засіданні 23.05.2023 оголошено перерву до 14.06.2023.
14.06.2023 відповідачем та третьою особою подано заяви про застосування строків позовної давності та про подання доказів понесених судових витрат у зв'язку з розглядом справи протягом п"яти днів після ухвалення рішення суду. Дані заяви з додатками приєднано до матеріалів справи.
14.06.2023 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу. Дане клопотання з додатками приєднано до матеріалів справи.
В судових засіданнях 23.05.2023 та 14.06.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю; представники відповідача та третьої особи(у судовому засіданні 23.05.2023) просили відмовити у задоволенні позову.
Третя особа в судове засідання 14.06.2023 не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що стверджується розпискою від 23.05.2023 про оголошення перерви до 14.06.2023 у судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
25.04.2008 між ЗАТ "ОТП Банк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № РМ-SME А00/044/2008, посвідчений приватним нотаріусом Волошин С.А. та зареєстрований в реєстрі за №767,768 (далі - договір іпотеки) (а.с.8-10).
Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки, для забезпечення повного і своєчасного виконання іпотекодавцем боргових зобов'язань, визначених у ст. 2 договору, іпотекодавець надав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, визначене у ст. 3 договору.
Відповідно до п. 2.1 договору іпотеки, іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо вчинених іпотекодавцем кожного і всіх його зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами та доповненнями. Зокрема, іпотека за цим договором забезпечує виконання повернення кредиту згідно кредитного договору №СМ- SМЕ А00/044/2008.
Предметом іпотеки, згідно з ст. 3 договору іпотеки, є нерухоме майно, а саме: миєчно-антикорозійний пункт /В-2/, загальною площею 265,5 кв. м.; прохідна /Д-1/ загальною площею 11,4 кв. м.; головний корпус /А-2/ загальною площею 1191,5 кв. м., допоміжний корпус /Б-2/ загальною площею 1441,4 кв. м., трансформаторна підстанція /Г-1/ загальною площею 17,9 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та належать іпотекодавцю на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим 05 лютого 2008 року приватним нотаріусом Волошин С.А.
Відповідно до п.3.2.1 договору іпотеки після оформлення іпотекодавцем у власність земельної ділянки (в строк - 365 календарних днів з моменту укладення сторонами цього договору), на якій розташовано предмет іпотеки, або яка прилягає до предмету іпотеки, іпотека буде поширюватись на зазначену земельну ділянку, в зв'язку з чим іпотекодавець зобов'язаний, на протязі 5 календарних днів з моменту отримання державного акту про право власності на земельну ділянку, укласти договір про внесення змін та доповнень до цього договору на умовах, що влаштовують іпотекодержателя.
В подальшому, 30.04.2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №1 до договору іпотеки №РМ-SМЕ А00/044/2008 від 25.04.2008 (а.с.12).
Сторони цього додаткового договору домовились внести зміни і доповнення в договір іпотеки та викласти п. 2.1.5 договору іпотеки в наступній редакції: « 2.1.5. Розмір боргових зобов'язань. Не обмежуючи викладеного в п. 6.1 цього договору, сторони погоджуються, що розмір боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою, становить 613372,43 долара США. Зазначений розмір боргових зобов'язань може збільшуватись на суму невиконаних платіжних зобов'язань іпотекодавця (п.п. 3 п. 1 додаткового договору). Даний додатковий договір 30 квітня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Волошин С.А. та зареєстрований в реєстрі за №593.
12.06.2018 між ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісний іпотекодержатель) та ТзОВ «Українська факторингова компанія» (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки №РМ-SМЕ А00/044/2008 від 25 квітня 2008 року (а.с.16-17).
Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору, первісний іпотекодержатель передає та відступає новому іпотекодержателю всю сукупність прав належних первісному іпотекодержателю за договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою. За цим договором новому іпотекодержателю переходять усі права первісного кредитора як сторони за договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором та відповідно до норм чинного законодавства. Даний договір 12.06.2018 посвідчений приватним нотаріусом Рогозою О.П. та зареєстрований в реєстрі за №539.
24.01.2020 та 27.01.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: головний корпус /А-2/ загальною площею 1191,5 кв. м., прохідну /Д-1/ загальною площею 11,4 кв. м., трансформаторну підстанцію /Г-1/ загальною площею 17,9 кв. м., допоміжний корпус /Б-2/ загальною площею 1441,4 кв. м, миєчно-антикорозійний пункт /В-2/, загальною площею 265,5 кв. м., про що свідчать Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.18-22). Підставою виникнення права власності став договір купівлі продажу від 05 лютого 2008 року за №193, договір іпотеки №РМ-SМЕ А00/044/2008 від 25 квітня 2008 року та договір про відступлення права вимоги від 12 червня 2018 року №539.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 574774 від 02.04.2010 власником земельної ділянки з кадастровим номером 0720810100:03:003:0014, площею 1,5034 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 , який набув своє право згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.11.2008, бланк серії ВМА № 764327, № реєстрації 2-692 (а.с.26).
Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.02.2020 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0720810100:03:003:0014, площа якої становить 1,5034 га, власником є ОСОБА_1 з 02.04.2010 (момент реєстрації) (а.с.27).
17.06.2021 ТзОВ «Горохів-Сервіс-Авто» було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за собою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯИ №574768, виданий 26.04.2010, видавник: Горохівська міська рада (а.с. 63 зворотна сторона).
Згідно з ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом судового спору є витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0720810100:03:003:0014, яка розташована у АДРЕСА_1 , загальною площею 1,5034 га у ТзОВ «Горохів-Сервіс-Авто», позивачем у справі, що вважає себе власником спірної земельної ділянки та одночасно іпотекодержателем за договором іпотеки.
При цьому правовою підставою для такого витребування позивач зазначає статтю 387 ЦК України.
У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Із правового аналізу статті 387 ЦК України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).
Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Суд звертає увагу на те, що правом звернення з вимогою про витребування майна в порядку ст. 387 ЦК України наділений виключно власник такого майна, який не володіє.
У відповідності до ст. 377 ЦК України(у редакції станом на 24.01.2020 та 27.01.2020 - момент реєстрації право власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходилися на спірній земельній ділянці за позивачем) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
24.01.2020 та 27.01.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, що стверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.18-22).
Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено рішенням Горохівського суду Волинської області від 11 січня 2013 року у справі №0302/1878/2012 (з урахуванням описки від ухвали про виправлення описки від 13.01.2013, що міститься у реєстрі судових рішень за адресою https://www.reestr.court.gov.ua/Review/32164787) (а.с.87-88) за позовом ТзОВ «Горохів-Сервіс-Авто» до ОСОБА_1 про визначення умов користування спірною земельною ділянкою, було визначено умови користування ОСОБА_1 земельною ділянкою на умовах суперфіцію площею 1,5034 га, кадастровий номер земельної ділянки 0720810100:03:003:0014, для власника будівель та споруд, що знаходяться за адресою АДРЕСА_3 , строком на 49 років, з 02 квітня 2010 року.
З урахуванням преюдиційних фактів, що встановлені рішенням Горохівського суду Волинської області від 11 січня 2013 року у справі №0302/1878/2012, суд дійшов до переконання, що на момент набуття права власності на будівлі (споруди) - станом на 24.01.2020 та 27.01.2020 ОСОБА_1 був користувачем, а не власником спірної земельної ділянки, оскільки строк дії суперфіцію ще не закінчився.
Враховуючи положення ст. 377 ЦК України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія», як особи, яка набула право власності на будівлі(споруди), що знаходилися на спірній земельній ділянці, перейшло тільки право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), тобто ОСОБА_1 .
Проаналізувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що на час розгляду справи позивач ніколи не був власником спірного майна (як і його попередник), майно не вибувало з його володіння.
Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Отже, на час звернення з даним позовом відсутній факт позбавлення власника фактичної можливості володіти й користуватися належною йому річчю, більше того на час звернення з позовом до суду дане майно зареєстроване на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “Горохів-Сервіс-Авто” на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯИ №574768, виданий 26.04.2010, видавник: Горохівська міська рада (а.с. 63 зворотна сторона).
При цьому, договір іпотеки № РМ-SME А00/044/2008 від 25.04.2008, укладений між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , не припинено, що не заперечується і самим позивачем у справі (звукозапис судових засідань від 14.06.2023).
В судовому засіданні 14.06.2023 на запитання головуючого: «Чи вважає себе позивач іпотекодержателем спірного майна?» представник позивача ствердно відповів «Так», на запитання: «Чи є припиненою іпотека?» відповів «Ні, не припинена»; на запитання: «Чи вважає себе позивач власником спірного майна?» представник позивача ствердно відповів «Так».
Доводи позивача, що він є одночасного і власником, і іпотекодержателем спірного майна, суд вважає неспроможними, оскільки правомочності власника та іпотекодержателя є різними та взаємовиключними. З поєднанням в одній особі власника і іпотекодержателя, іпотека припиняється (п.3 ч.1 статті 17 Закону України "Про іпотеку”). Разом з тим, позивач не визнає припиненим договір іпотеки. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку, доказів чого суду не надано.
Схожої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07 травня 2018 року по справі № 903/662/16.
Крім того, позивач, обравши спосіб захисту в порядку 387 ЦК України, відійшов від умов договору іпотеки та не врахував, що йому на підставі договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, саме первісний іпотекодержатель передав та відступив всю сукупність прав належних первісному іпотекодержателю за договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою. За цим договором новому іпотекодержателю переходять усі права первісного кредитора як сторони за договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором та відповідно до норм чинного законодавства.
Волинський апеляційний суд у постанові від 20.01.2022 у справі №155/650/21 за позовом представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» адвоката Лавренчука Олександра Володимировича до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Горохів-Сервіс-Авто» про визнання права власності на земельну ділянку, відмовляючи в задоволенні позову, погодився з висновком суду першої інстанції, що передача будь-якої земельної ділянки у іпотеку, як власне і задоволення даного позову, можливе лише у тому випадку коли з Договору іпотеки або з наданих позивачем інших доказів, суд мав би можливість ідентифікувати спірну земельну ділянку. Встановив, що укладений між сторонами договір іпотеки №PM-CME A00/044/2008 25 квітня 2008 року не містить у собі жодних відомостей про земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, її площу, цільове призначення та правове положення щодо споруд. Додатково зазначили, що земельна ділянка або право на неї може бути передано у заставу лише після її виділення в натурі в порядку, визначеному законом. Тобто, в даному випадку було б можливим за умови, що у договорі вказано детальний опис земельної ділянки на якій знаходиться предмет іпотеки і яка перебуває у власності чи оренді (користуванні) іпотекодавця. З урахуванням наведених положень ст.133 ЗК України, ст.13 Закону України «Про оцінку земель», ст.5 Закону України «Про іпотеку» вказане правило може бути застосоване лише у тих випадках коли земельна ділянка на якій знаходиться предмет іпотеки на час укладення договору іпотеки перебуває у власності (користуванні) іпотекодавця і це право власності (користування) є оформлене належним чином. З копії договору іпотеки №PM-CME A00/044/2008 25 квітня 2008 року слідує, що на момент його укладення земельна ділянка під предметом іпотеки не належала іпотекодавцю, а отже відповідно до закону останній не володів усіма необхідними правами для розпорядження нею. Так, дійсно, положення ст.5 Закону України «Про іпотеку» дозволяють визнати предметом іпотеки майно, яке не належить іпотекодавцю на момент укладення договору, однак із достовірною ймовірністю буде належати йому у майбутньому. Разом з тим, стаття 18 Закону України «Про іпотеку»(в редакції станом на 25 квітня 2008 року - дата укладення договору іпотеки) визначає істотні умови іпотечного договору, однією з яких є опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення та кадастровий номер. Враховуючи, що власник спірної земельної ділянки - ТзОВ «Горохів-Сервіс-Авто» жодних зобов'язань перед позивачем не має, будь-яких вимог до нього позивачем не заявлено, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ТзОВ «Українська факторингова компанія»(а.с. 93-96).
За змістом ч.2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у статті 4 ГПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Дослідивши всі обставини справи у їх сукупності, здійснивши їх перевірку належними та допустими доказами, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення, як безпідставно заявлені, оскільки у цьому випадку судом встановлено відсутність в особи(позивача), яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права(права власника майна, який ним не володіє) або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, відповідно відсутність факту його порушення відповідачем.
Суд відхиляє подані 14.06.2023 відповідачем та третьою особою заяви про застосування строків позовної давності, з огляду на таке.
У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:
«Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв'язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
у позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська факторингова компанія” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Горохів-Сервіс-Авто”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
26.06.2023.
Суддя А. С. Вороняк