15.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/3455/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Коваль Л.А, Чередко А.Є,
секретар судового засідання Мацекос І.М.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 (суддя Бондарєв Е.М.)
у справі № 904/3455/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" (м. Дніпро)
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (Дніпропетровська область, м. Нікополь)
про стягнення 6 809 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 853 553,96 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 позов задоволено частково, закрито провадження у справі №904/3455/22 в частині стягнення 200 000,00 грн. заборгованості та стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" 6 609 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 426 776,98 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат, витрати по сплату судового збору у сумі 129 177,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 заяву Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про відстрочення виконання рішення суду від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 задоволено частково, відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 видано 10.02.2023 наказ про примусове виконання.
Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" подана заява про виправлення помилки, яка допущена при оформленні наказу від 10.02.2023, виданого господарським судом на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22, а саме: зазначити, що "Наказ дійсний до виконання з 12.04.2023 до 13.04.2026"; зупинення виконання за наказом від 10.02.2023, виданим господарським судом на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22, до розгляду заяви про виправлення помилки в наказі від 10.02.2023;
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 заяву Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про виправлення помилки в наказі господарського суду від 10.02.2023 задоволено частково. Виправлено помилку в тексті наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 №904/3455/22 вказавши дійсний строк для пред'явлення наказу до виконання 12.04.2026. В решті вимог про виправлення помилки в наказі відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 у справі №904/3455/22 та відмовити в задоволенні заяви про виправлення помилки в судовому наказі.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Наголошує, що надання судом розстрочки при виконанні судового рішення не пов'язується з необхідністю внесення змін (чи виправлення помилки) до судового наказу, оскільки стягнення повинно відбуватись за раніше виданим наказом з урахуванням ухвали суду, якою надано відповідні відстрочку такого виконання, яка відповідно до ст.ст. 3, 33 Закону України «Про виконавче провадження» є обов'язковою для виконавця.
За твердженням скаржника, законом не передбачено виправлення помилки у судовому наказі у разі ухвалення при виконанні рішення окремої ухвали про надання відстрочки у виконанні судового рішення, а суд не навів правову норму, на підставі якої він прийняв рішення про виправлення помилки у судовому наказі від 10.02.2023.
Також звертає увагу, що під час прийняття рішення про виправлення помилки у судовому наказі від 10.02.2023 суд першої інстанції не врахував висновків пленуму Вищого господарського суду України, викладених у п. 7.8. постанови № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України».
30.03.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу- без змін.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 у справі №904/3455/22.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2023 розгляд справи №904/3455/22 призначено на 01.06.2023 о 09 год. 50 хв.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з рішенням ВРП від 23.05.2023р. про звільнення з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв'язку з поданням заяви про відставку судді ОСОБА_1 , для розгляду справи № 904/3455/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Мороза В.Ф., суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
В судове засідання 01.06.2023 з'явилися представник позивача та представники відповідача, надали суду свої пояснення. У судовому засіданні оголошена перерва до 15.06.23 р. на 12:30. Про час та місце наступного судового засідання представники сторін повідомлені у судовому засіданні.
В судовому засіданні 15.06.2023 приймав участь представник відповідача. Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги участь представника позивача (апелянта) в судовому засіданні 01.06.2023 та надання ним відповідних пояснень суду, необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, правом на що відповідач скористався, про що свідчить наявний в матеріалах справи відзив, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами, без участі представника позивача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 позов задоволено частково, закрито провадження у справі №904/3455/22 в частині стягнення 200 000,00 грн. заборгованості та стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" 6 609 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 426 776,98 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат, витрати по сплату судового збору у сумі 129 177,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 заяву Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про відстрочення виконання рішення суду від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 задоволено частково, відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 видано 10.02.2023 наказ про примусове виконання.
До суду 17.02.2023 Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" подана заява про:
- зупинення виконання за наказом від 10.02.2023, виданим господарським судом на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22, до розгляду заяви про виправлення помилки в наказі від 10.02.2023;
- виправлення помилки, яка допущена при оформленні наказу від 10.02.2023, виданого господарським судом на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22, а саме: зазначити, що "Наказ дійсний до виконання з 12.04.2023 до 13.04.2026".
Заява обґрунтована тим, що на момент видання спірного наказу існувала та була чинною (в т.ч. і на момент подання даної заяви) ухвала господарського суду від 26.01.2023 про відстрочку виконання рішення судом до 11.04.2023, господарським судом безпосередньо при оформленні спірного наказу не було зазначено дійсні терміни пред'явлення наказу до виконання із урахуванням приписів ухвали від 26.01.2023, а саме те, що спірний наказ дійсний для пред'явлення до виконання з 12.04.2013 по 13.04.2026. Вказані обставини, в свою чергу, призвели до порушення прав відповідача в частині незаконного накладення обтяжень відносно майна та активів, зокрема, необґрунтованого арешту всіх коштів товариства, що фактично паралізувало роботу містоутворюючого підприємства, адже це призводить до неможливості своєчасної виплати заробітної плати працівникам, які на сьогодні працюють в умовах простою; фінансування заходів технологічної безпеки об'єктів підвищеної технологічної безпеки (сталеплавильні печі, мережі газовідведення тощо); перешкоджання сплати належних податків і зборів до Державного та місцевого бюджетів.
Таким чином, Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" вважає, що при оформленні наказу суд допустив помилку, не зазначивши, що наказ дійсний до пред'явлення з 12.04.2023 до 13.04.2026, що призвело до незаконного застосування до відповідача заходів примусового виконання та обмежень у використання власного майна, адже за чинними на сьогодні вимогами ухвали від 26.01.2023 про відстрочку виконання рішення, виконавчий документ по справі дійсний для пред'явлення до виконання з 12.04.2013 по 13.04.2026.
Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи приписи ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строк пред'явлення наказу №904/3455/22 до виконання мав бути зазначений до 12.04.2026. З огляду на те, що при виготовленні тексту наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 №904/3455/22, судом допущено помилку, щодо дати його пред'явлення до виконання, зазначено до 11.02.2026, замість - 12.04.2026, господарський суд вбачає підстави для виправлення помилки у судовому наказі.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 стягнуто з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" 6 609 634,05 грн. заборгованості за поставлений товар, 426 776,98 грн. пені, 104 533,56 грн. 3% річних, 844 106,93 грн. інфляційних втрат, витрати по сплату судового збору у сумі 129 177,43 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Разом з тим, згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
На виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3455/22 від 11.01.2023 судом видано 10.02.2023 наказ про примусове виконання.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
З матеріалів справи слідує, що приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжою О.В. за заявою ТОВ "Екомет Плюс" відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області №904/3455/22 від 10.02.2023.
Необхідно зауважити, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом (частина третя статті 327 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема строк пред'явлення рішення до виконання.
Частиною 1 статті 12 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження").
Отже, обов'язковим реквізитом виконавчого документу - є строк пред'явлення рішення до виконання, який має обліковуватися з урахуванням приписів, визначених ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження».
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 у справі №904/3455/22 до 11.04.2023.
Таким чином, ухвала про відстрочення виконання рішення була прийнята судом до дати видачі судового наказу.
За таких умов, з огляду на положення ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження" строк пред'явлення наказу №904/3455/22 до виконання мав бути зазначений до 12.04.2026.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що надання судом розстрочки при виконанні судового рішення не пов'язується з необхідністю внесення змін (чи виправлення помилки) до судового наказу, оскільки стягнення повинно відбуватись за раніше виданим наказом з урахуванням ухвали суду, якою надано відповідні відстрочку такого виконання, яка відповідно до ст.ст. 3, 33 Закону України «Про виконавче провадження» є обов'язковою для виконавця, оскільки зазначаючи строк пред'явлення рішення до виконання, судом при видачі наказу має враховуватись порядок обчислення цього строку, визначений ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» та наявність обставин, що впливають на його правильний облік (відстрочка виконання рішення ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023, яка прийнята до дати видачі наказу 10.02.2023).
Водночас, при виготовленні тексту наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 №904/3455/22, судом допущено помилку в частині зазначення дати його пред'явлення до виконання: зазначено до 11.02.2026 замість - 12.04.2026, тобто не враховано норми матеріального закону та існування обставин, що змінюють строк пред'явлення до виконання.
Отже, як правильно виснував господарський суд, наявні підстави для виправлення помилки у судовому наказі.
При цьому варто зазначити, що наказ, до якого в установленому порядку внесено виправлення, є виконавчим документом у розумінні Закону України "Про виконавче провадження" з урахуванням внесених до цього наказу виправлень.
Твердження апелянта про те, що законом не передбачено виправлення помилки у судовому наказі у разі ухвалення при виконанні рішення окремої ухвали про надання відстрочки у виконанні судового рішення, а суд не навів правову норму, на підставі якої він прийняв рішення про виправлення помилки у судовому наказі від 10.02.2023, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення з посиланням на ч. 1 ст. 328 ГПК України, згідно якої суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
До того ж, як правильно зауважив суд першої інстанції, видача господарським судом нового наказу з текстом, що відповідав би здійсненим виправленням, законом не передбачена
Аргументи скаржника про те, що під час прийняття рішення про виправлення помилки у судовому наказі від 10.02.2023 суд першої інстанції не врахував висновків пленуму Вищого господарського суду України, викладених у п. 7.8. постанови № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на те, що роз'яснення Пленуму Верховного суду України, Вищих спеціалізованих судів України, мають рекомендаційний характер щодо застосування судами законодавства при здійсненні ними правосуддя і не породжують прав та обов'язків для учасників процесу.
Так само Постанови Пленуму не є нормативно-правовими актами або правовими актами індивідуальної дії, не є актами, ухваленими при здійсненні владних управлінських функцій, не породжують певних правових наслідків та не мають обов'язкового характеру для учасників судового процесу.
Не є такі постанови й джерелом права в розумінні норм процесуального закону.
Колегія суддів зазначає, що порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали, апеляційним судом не виявлено, апелянтом висновків суду не спростовано.
За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 у справі №904/3455/22
У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 227, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 у справі №904/3455/22 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.03.2023 у справі №904/3455/22 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Екомет Плюс".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.06.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль