Новосанжарський районний суд Полтавської області
Справа № 542/403/23
Провадження № 2/542/156/23
26 червня 2023 року смт Нові Санжари
Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - Шарової-Айдаєвої О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Якуби М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дитини з позивачем,
16 березня 2023 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Новосанжарського районного суду Полтавської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 (надалі також - відповідач, ОСОБА_2 ), за змістом якого вона просила:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 05 травня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новосанжарського районного управління юстиції у Полтавській області, про що складений актовий запис № 34.
- залишити місце проживання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 березня 2023 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 23).
Ухвалою суду від 24 квітня 2023 року за клопотанням відповідача сторонам надано строк для примирення тривалістю два місяці, провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення (а.с. 39).
Після закінчення встановленого судом строку для примирення заяв про примирення від сторін не надходило.
Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дитини з позивачем, призначено судове засідання (а.с. 44).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування позову позивачка зазначала, що з відповідачем ОСОБА_2 вона зареєструвала шлюб 05 травня 2015 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новосанжарського районного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 34.
Вказала, що від спільного шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком якої у свідоцтві про народження записаний відповідач.
ОСОБА_1 зазначила, що сімейне життя з ОСОБА_2 не склалось та, що із 2022 року вони припинили сімейно-шлюбні відносини та ведення спільного господарства.
Основної причиною припинення сімейних відносин є те, що вони з відповідачем не зійшлись характерами, у них різні погляди на життя, вони не мають бажання поступатися один одному, що є причиною сварок. Через постійні стресові ситуації терпіти сімейне життя стало неможливо. Вважає, що сім'я розпалась остаточно та відновлена бути не може.
Оскільки між сторонами на даний час сімейно-шлюбні стосунки відновити не можливо, позивачка звернулась до суду із відповідним позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та відповідачем та залишити малолітню дитину проживати разом із нею.
12 квітня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого він вважав, що позовні вимоги позивачки не можуть бути задоволеними, оскільки факти викладені в позовній заяві не відповідають фактичним обставинам справи.
Вказав, що разом із позивачкою вони зареєстрували шлюб 05 травня 2015 року, та весь час проживали у злагоді та любові, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилась донька. Протягом сімейного життя і до цього часу він робить вклад у сімейний бюджет у вигляді заробітної плати в повному обсязі.
Зазначив, що питання проживання доньки з позивачкою вони ніколи не обговорювали, оскільки у нього не виникало думки про розлучення та, що донька буде проживати окремо. Відповідач вважає, що, що дитина має рости і виховуватись у повноцінній родині.
ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що у них не має підстав для розірвання шлюбу.
12 квітня 2023 року відповідач разом із відзивом на позовну заяву подав до суду заяву про надання строку для примирення (а.с. 33-34).
24 квітня 2023 року ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій також просив надати строк для примирення (а.с. 37).
Ухвалою суду від 24 квітня 2023 року за клопотанням відповідача сторонам надано строк для примирення тривалістю два місяці, провадження у справі зупинено до закінчення строку для примирення (а.с. 39), проте після закінчення встановленого судом строку для примирення заяв про примирення від сторін не надходило.
Позивачка у судове засідання не з'явилась, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином (а.с. 41).
20 квітня 2023 року ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, в якій також просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 36).
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с. 42).
Від відповідача 26 червня 2023 року до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій ОСОБА_2 просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, проти проживання своєї доньки із матір'ю не заперечував (а.с. 43).
Частиною 1 статті 223 ЦПК України, передбачено неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на викладені норми цивільно-процесуального законодавства, судове засідання проведено за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступне.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 05 травня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільно стану реєстраційної служби Новосанжарського районного управління юстиції у Полтавській області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис № 34 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 12).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наданою до суду копією свідоцтва про народження від 04 листопада 2015 року серії НОМЕР_2 (а.с. 13).
Також, із матеріалів справи вбачається, що зареєстрованим та фактичним місцем проживання дитини є місце проживання її з матір'ю - АДРЕСА_1 (а.с. 14). Вказано, що відповідач проживає за вказаною адресою - без реєстрації.
Поряд із цим, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22, 31).
Враховуючи те, що сторони припинили подружні стосунки, ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про розірвання шлюбу та залишення проживання дитини із матір'ю.
Надаючи оцінку позовним вимогам ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.
Норми права, які підлягають застосуванню
Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу
Згідно з частиною 1 статті 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно зі статтею 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частиною 3 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.
Відповідно до частини 4 статті 56 СК України, примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України).
За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Згідно з частиною 3 статті 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Щодо вимог про залишення проживання дитини із позивачкою
Відповідно до частини 2 статті 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Згідного з частиною 8 статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 9 статті 7 СК України, передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно з вимогою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За загальним правилом, за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Це підтверджується правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.01.2020 року у справі №200/952/18, номер судового провадження 61-14859ск19.
Висновки щодо правозастосування
Вирішуючи позовну вимогу про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.
Враховуючи, що сторони припинили подружні стосунки, спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, сім'я фактично розпалась та її відновлення неможливе, й відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечував, є підстави для розірвання шлюбу.
Згідно зі статтею 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Оскільки позивачка наполягала на розірванні шлюбу, то відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим.
Згідно з пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Надаючи оцінку позовній вимозі про залишення малолітньої дитини проживати разом із позивачкою, суд зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивачка зазначила, що донька проживає разом із нею.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Судом встановлено, що відповідач 26 червня 2023 року подав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити та зазначив, що проти проживання його доньки і матір'ю він не заперечує.
Отже, суд приходить до висновку про відсутність спору між сторонами-батьками щодо залишення проживання дитини із матір'ю.
Відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради ОСОБА_1 (власник), ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, зокрема, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 14).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації.
Поряд із цим, відповідно до інформації Виконавчого комітету Новосанжарської селищної ради, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22, 31).
При цьому матеріали справи не містять доказів про наявність між сторонами спору щодо визначення місця проживання дітей, відповідач не подав до суду своїх заперечень щодо проживання спільної дитини разом із позивачкою.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, втім позивачем заявлено вимогу про залишення проживання спільної дитини з нею після розірвання шлюбу, то, виходячи з заявлених вимог, у межах розгляду даної цивільної справи судом не вирішується питання про визначення місця проживання спільної неповнолітньої доньки, а суд лише констатує місце проживання дитини до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків, яким є місце проживання матері, не визначаючи та не змінюючи його. А відтак, суд доходить висновку про залишення неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживати із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Враховуючи наведене, суд роз'яснює, що у разі виникнення спору щодо визначення місця проживання спільних дітей, такий спір вирішується у порядку частини 1 статті 161 СК України.
Розподіл судових витрат
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та залишення місця проживання дитини із матір'ю, а за подачу вказаних позовних вимог ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 1073 грн 60 коп. за кожну позовну вимогу немайнового характеру, то з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений нею судовий збір у загальні сумі - 2147 грн 20 коп.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат до матеріалів справи додані наступні документи: ордер серії ВІ № 1113924 на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 15), акт про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом (а.с. 16-17), квитанція № 18 від 16 березня 2023 року на суму 1000 грн (а.с. 18).
Згідно з актом про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом, ОСОБА_1 адвокатом Євтуховою Т.Д. надана наступна правова допомога: пошук та вивчення законодавчих та нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні відносити по аналогії права 1 година роботи, що становить 200 грн, попереднє опрацювання матеріалів, усні консультації, узгодження правових позицій по справі 1 година роботи, що становить 200 грн, складання та написання позовної заяви складає 600 грн. Час, витрачений адвокатом, склав 2 години, вартість виконання роботи становить 1000 грн.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення Европейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
З урахуванням вищенаведеного, а також положень статті 11 ЦПК України, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про те, що обсяг наданої адвокатом Євтуховою Т.Д. правничої допомоги, витраченого часу на її надання є неспівмірним із вартістю послуг, визначених актом про виконані роботи, а рівень складності даної справи не вимагав того обсягу правничої допомоги та часу на її надання, як зазначено у акті.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру правової допомоги, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 500 грн 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись статтями 110-112 СК України та статтями 141, 191, 259, 263-265, 268 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення проживання дитини з позивачем- задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований 05 травня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новосанжарського районного управління юстиції у Полтавській області, актовий запис № 34, - розірвати.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили.
Після розірвання шлюбу малолітню доньку- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити проживати із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , судовий збір у сумі 2147 грн 20 коп. (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок).
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн 00 коп. (п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Суддя О.О. Шарова-Айдаєва