Справа № 420/860/23
14 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Лебедєвої Г.В.,
за участю
секретаря судового засідання Мазура М.Я. ,
позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 ,
представника позивачів Соколова Д.С.,
представника відповідача Половенко В.Ю.,
перекладача Соколова Д.С.,
розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 (позивачі) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивачі просили:
- визнати наказ ГУ ДМС України в Одеській області №03 від 04.01.2023 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним та скасувати його;
- зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що у грудні 2022 року звернулися до Управління з питань шукачів притулку та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України із заявами про звернення за захистом в Україні. За результатами розгляду заяв прийнято наказ №03 від 04.01.2023 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 10.01.2023 року позивачі отримали повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке винесено на підставі оскаржуваного наказу. Позивачі не погоджуються з оскаржуваним наказом, яким їм відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання їх біженцами або особами, які потребують додаткового захисту.
До канцелярії Одеського окружного адміністративного суду від ГУ ДМС в Одеській області надійшли відзиви на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивачі посилаються на те, що не можуть повернутись в країну громадської належності через загрозу життю та свободі. З матеріалів особової справи встановлено, що позивачі з моменту прибуття до України та станом на теперішній час є членами політичної партії «Хізбут-Тахрір». З матеріалів особових справ спостерігається, що позивачі не змогли належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в них ознак, передбачених пунктами 1,13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту». Так твердження шукачів захисту носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також заявники не змогли повідомити обставини, які б вказували, що причини їх виїзду за межі країни громадської належності пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту. Додатково, особами не надано належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для їх життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Отже, заяви позивачів про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту не містять умов, передбачених пп.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання осіб в контексті набуття міжнародного захисту в Україні. За матеріалами особових справ позивачів відсутня підтверджена інформація стосовно їх активної політичної діяльності на території їх громадської належності. Крім того, обставини належності позивачів до релігійно-екстремістської організації “Хізбут-Тахрір” не розглядається ГУ ДМС в Одеській області в контексті можливості їх конвенційного переслідування у випадку повернення на територію країни громадської належності. Стосовно цього елементу слід зазначити, що територіальний підрозділ ДМС не уповноважений проводити аналіз вирішення правового статусу організації на території України, визначати доцільність їх подальшого функціонування або заборони. Водночас до повноважень управління входить розгляд заяви шукача захисту на предмет наявності в неї ознак, які підпадають під визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до положень національного законодавства та міжнародної практики, аналіз якої наведений у даній позиції. Таким чином, проведений детальний аналіз матеріалів особових справ позивачів, їх тверджень під час процедури розгляду заяв, можливо зробити висновок, що дані звернення до ГУ ДМС в Одеській області обумовлені не потребою у міжнародному захисті, а необхідністю отримання тимчасової легалізації на території України.
Ухвалою від 14.03.2023 року суд об'єднав в одне провадження адміністративні справи №420/858/23, №420/859/23 та №420/860/23 - під загальним номером №420/860/23 та продовжив розгляд об'єднаної справи №420/860/23 за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 14.04.2023 року.
В судове засідання призначене на 14.04.2023 року з'явилися позивачі, представник позивачів та представник відповідача.
Ухвалою від 14.04.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу №420/860/23 до розгляду по суті на 17.05.2023 року.
Судове засідання призначене на 17.05.2023 р. було перенесено у зв'язку з перебування судді у відпустці та призначено на 01.06.2023 р.
Суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 01.06.2023 року, відклав судове засідання на 14.06.2023 року.
В судове засідання призначене на 14.06.2023 року з'явилися позивачі, представник позивачів та представник відповідача.
Позивачі та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовник вимог з підстав, викладених у відзиві та поясненні на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступні слова позивачів, та представників сторін, ознайомившись з заявами учасників справи по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, уродженкою м. Челябінська, рф, місце постійного проживання: рф, Республіка Татарстан, м. Альмєтьєвськ, за національністю - росіянка, за віросповіданням - мусульманка, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова російська.
За сімейним станом позивач - одружена з 25.10.2012 року на гр. рф ОСОБА_2 , з яким має трьох спільних неповнолітніх дітей: доньку на установчі дані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; сина на установчі дані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився на території України та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка теж народилась на території України. Крім того, позивач має сина від першого шлюбу на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Так, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не вписані у довідку матері, так як мають підстави на набуття громадянска України.
Позивачка має середню спеціальну освіту, яку здобула у середній школі м. Челябінська рф протягом 1989-1998 років та у професійному технічному училищі протягом 1998-2001 років за спеціальністю повар-кондитер. На Батьківщині позивач працювала касиром в магазині “ 5” в м. Альмєтьєвськ РФ протягом 2008-2011 років та адміністратором в ресторані ОО “Рєвьєра” в м. Альмєтьєвськ. На території України позивач не працює, невійськовозобов'язана.
На території РФ, починаючи з 2013 року, вона є членом політичної партії “Хізбут-Тахрір”, в якій займалась проведенням закликів до ісламу. 22.03.2016 року стосовно позивача була порушена кримінальна справа за звинуваченнями у скоєнні злочину, передбачених ч.2 ст.205.5 кримінального кодексу рф. Відповідно до умов домашнього арешту, позивач не мала права виходити за межі житлового приміщення за адресою постійного проживання.
15.07.2016 позивач за допомогою свого чоловіка звільнилась від пристрою, який відстежував її місцеположення та разом зі своїм чоловіком за допомогою посередників виїхала до України. Виїзд з країни походження зі слів позивача, відбувся через кримінальні переслідування, які пов'язані з належністю до політичної партії “Хізбут-Тахрір”.
ОСОБА_3 22 серпня 2016 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою №170 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України №392-17 від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є громадянином російської федерації, уродженцем м. Альмєтьєвськ, рф, за національністю - росіянин, за етнічною належністю - татарин, за віросповіданням - мусульманин, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова татарська, вільно володіє російською мовою. За сімейним станом - одружений на гр. рф ОСОБА_3 та мають трьох спільних неповнолітніх дітей: доньку на установчі дані ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; сина на установчі дані ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який народився на території України та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка теж народилась на території України.
Позивач має середню спеціальну освіту, яку здобув у загальноосвітній школі №18 м. Альмєтьєвська протягом 1996-2003 років, в послідуючому навчався в ліцеях №3, №65 м. Альмєтьєвська, за спеціальністю електромонтер. На батьківщині позивач офіційно працював на заводі, на посаді стажера-електромонтера протягом 2008 року, починаючи з 2009 року позивач працював стрілком-контролером у організації “Тат-Нефть”, НГДУ “Алемєтьєв-Нефть” протягом 2009-2011 років. Інколи підробляв в охороні, а починаючи з 2013 року і до виїзду з країни громадянської належності у 2016 році позивач працював масажистом. На території України позивач не працює, невійськовозобов'язаний.
Позивач, на території російської федерації, починаючи з 2013 року є членом партії “Хізбут-Тахрір”, в якій займався проведенням закликів до ісламу, закликів до встановлення так названої “ісламської держави”, отриманням та поширенням знань про іслам, організацією та проведенням зборів членів партії (хала катів).
Також, ОСОБА_2 22 серпня 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою №169 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
Рішенням Державної міграційної служби України №394-17 від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні.
Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.05.2018 року у справі № 815/5587/17, позовну заяву ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_2 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 394-17 від 13.10.2017 року, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 394-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.
Зазначене рішення суду набрало законної сили згідно з Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року.
13.12.2018 року ДМС України прийнято рішення № 55-18 про повторний розгляд заяв позивачів про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
31.08.2020 року ДМС України прийнято рішення № 364-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Російської Федерації ОСОБА_3 .
07.08.2020 року ДМС України прийнято рішення № 340-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями вони звернулися з позовом до Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 року по справі № 420/11544/20 позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії- задоволено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року скасовано. Ухвалено по справі №420/11544/20 нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними рішень, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_3 15.12.2022 року повторно звернулась до відповідача з заявою з заявою про звернення за захистом в Україні в свої інтересах та в інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
Щодо причин звернення за захистом, позивач вказала факт того, що 10.10.2018 року в росії заарештували ОСОБА_7 , якого російська влада вважає головою політичної партії «Хізбут-Тахрір». Разом з тим , під час проведення спецслужбами обшуків якого був отриманий доступ до переписки ОСОБА_8 , в якому вказаний факт членства її та чоловіка ОСОБА_9 в політичній партії Хізбут-Тахрір» та факт переїзду з росії до України.
За результатами розгляду заяви позивача 04.01.2023 року відповідач склав висновок в якому зазначено, що заява особи є необґрунтованою, тобто в неї відсутні умови, зазначені пп. 1 чи 13 ч.1 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За аналізом матеріалів особової справи, виїзд шукача захисту за межі росії не носив характеру у втечі від релігійного чи політичного переслідування, не був обумовлений небезпекою зазнати безпосередньо загрози. Отже детальний аналіз матеріалів особової справи шукача захисту, тверджень заявника під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можливо зробити висновок, що дане звернення заявника до територіального підрозділу ДМС обумовлено не потребую у міжнародному захисті, а необхідністю отримання тимчасової легалізації на території України. Так, на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовити громадянину російської федерації на установчі дані ОСОБА_3 , в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
04.01.2023 року відповідач приймаючи до уваги висновок прийняв наказ №03 про відмову ОСОБА_3 оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач на підставі наказу прийняв 04.01.2023 року повідомлення №5/1-2 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач не погоджується з наказом від 04.01.2023 року №03 вважає його таким, що є протиправним та належить до скасування, що стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.
15.12.2022 року ОСОБА_2 повторно звернувся до відповідача з заявою про звернення за захистом в Україні.
Щодо причин звернення за захистом, ОСОБА_2 вказав факт того, що 10.10.2018 року в росії заарештували ОСОБА_7 , якого російська влада вважає головою політичної партії «Хізбут-Тахрір». Разом з тим , під час проведення спецслужбами обшуків якого був отриманий доступ до переписки Нізамова, в якому вказаний факт членства його та його жінки в політичній партії Хізбут-Тахрір» та факт переїзду з росії до України.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_2 04.01.2023 року відповідач склав висновок в якому зазначено, що заява особи є необґрунтованою, тобто в неї відсутні умови, зазначені пп. 1 чи 13 ч.1 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За аналізом матеріалів особової справи, виїзд шукача захисту за межі росії не носив характеру у втечі від релігійного чи політичного переслідування, не був обумовлений небезпекою зазнати безпосередньо загрози. Отже детальний аналіз матеріалів особової справи шукача захисту, тверджень заявника під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можливо зробити висновок, що дане звернення заявника до територіального підрозділу ДМС обумовлено не потребую у міжнародному захисті, а необхідністю отримання тимчасової легалізації на території України. Так, на підставі п.6 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовити громадянину російської федерації на установчі дані ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
04.01.2023 року відповідач приймаючи до уваги висновок прийняв наказ №03 про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач на підставі наказу прийняв 04.01.2023 року повідомлення №5/1-3 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач не погоджується з наказом від 04.01.2023 року №03 вважає його таким, що є протиправним та належить до скасування, що стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянство російської федерації, національність росіянин, віросповідання Іслам (мусульманин).
Позивач має базову середню освіту, яку здобув у навчальних закладах: школі №2 (Республіка Татарстан, м. Альметьєвск з 1 по 4 класи), школі №21 (Республіка Татарстан, м. Альметьєвск) з 5 по 8 класи, приватному навчальному закладі «Харківський навчально-виховний комплекс «Мир» Харківської області з 8-9 класи (на території України є свідоцтво про здобуття базової середньої освіти від 12.06.2020 №ХА №51665126).
На Батьківщині позивач не працював. На території України не працював, підробляв заробітками різноробочим. На теперішній час він допомагає іншим членам своїй родині у власній справі та доглядає за молодшими сестрами і братом. Невійськовозобов'язаний.
ОСОБА_1 ніколи не притягався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності на Батьківщині.
Виїзд із країни громадської належності відбувся через бажання возз'єднатися разом із своїми батьками, а саме матір'ю та вітчимом, які у 2016 році виїхали нелегально із росії до України через переслідування у політичній партії «Хізбут-Тахрір», відкриття кримінальної справи по відношенню до його матері через її участь у вищевказаній організації, яка є забороненою на території росії .
З 2019 року тобто з моменту прибуття до України та станом на теперішній час є учнем політичної партії «Хізб ут-Тахрір», де протягом останніх двох років отримує знання.
15.12.2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про звернення за захистом в Україні.
Щодо причин звернення за захистом позивач вказав факт того, що 10.10.2018 року в росії заарештували ОСОБА_7 , якого російська влада вважає головою політичної партії «Хізбут-Тахрір». Разом з тим, під час проведення спецслужбами обшуків якого був отриманий доступ до переписки Нізамова, в якому вказаний факт членства батьків особи в політичній партії Хізбут-Тахрір» та факт переїзду з росії до України.
За результатами розгляду заяви позивача 04.01.2023 року відповідач склав висновок в якому зазначено, що заява особи є необґрунтованою, тобто в неї відсутні умови, зазначені пп. 1 чи 13 ч.1 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За аналізом матеріалів особової справи, виїзд шукача захисту за межі росії не носив характеру у втечі від релігійного чи політичного переслідування, не був обумовлений небезпекою зазнати безпосередньо загрози. Отже детальний аналіз матеріалів особової справи шукача захисту, тверджень заявника під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можливо зробити висновок, що дане звернення заявника до територіального підрозділу ДМС обумовлено не потребую у міжнародному захисті, а необхідністю отримання тимчасової легалізації на території України. Так, на підставі п.6 ст. Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відмовити громадянину російської федерації на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
04.01.2023 року відповідач приймаючи до уваги висновок прийняв наказ №03 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідач на підставі наказу прийняв 04.01.2023 року повідомлення №5/1-4 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ОСОБА_1 не погоджується з наказом від 04.01.2023 року №03 вважає його таким, що є протиправним та належить до скасування, що стало підставою звернення до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами ч. 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною 6 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
У відповідності до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до пункту 1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).
Пунктом 4.1. Правил № 649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Відповідно до п. 4.3. Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підпунктом «е» п. 5.1. Правил № 649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20).
Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов'язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Дослідивши висновки відповідача, суд зазначає, що у висновку Головного управління ДМС в Одеській області за результатами розгляду заяв позивачів, на підставі яких приймались спірні накази, робиться аналіз обґрунтованості тих побоювань, про які вказали позивачі, а отже відповідач фактично вирішив заяву по суті без оформлення документів для вирішення цього питання.
Так, у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);
оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. 7-8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);
безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На даному етапі, згідно ч. 6 ст. 8 зазначеного Закону - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.
Також, Верховний Суд у згаданій постанові зауважив, що зі змісту підп. «е» п. 5.1. Правил № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.
Додаткового, Суд звернув увагу, що згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Отже, відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є явно необґрунтованою.
Водночас, прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є лише попередньою стадією розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а не вирішенням питання про надання такого статусу по суті.
Отже, оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 815/4355/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 820/6354/16, від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19, від 31 березня 2021 року у справі № 520/12239/19, від 22.10.2022 року у справі «№ 420/4189/21 та суд не вбачає підстав для відступу від неї.
Відмова територіального органу міграційної служби в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить достатніх та переконливих підстав. Під час прийняття наказу №03 відповідач не дослідив належним чином, який рівень небезпеки існував станом на час прийняття рішення стосовно позивачів та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачами в заяві про надання статусу біженця, в анкеті осіб, які звернулися про надання статусу біженця, та протоколі співбесіди, а також не здійснив дій у межах своїх повноважень щодо перевірки фактів, викладених позивачами.
Не надання позивачами документальних доказів ймовірного переслідування та не наведення конкретних фактів або доказів, які б вказували на загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину не є достатньою та обґрунтованою підставою для залишення вимог заявників без задоволення, оскільки в залежності від певних обставин отримання і, відповідно, надання таких документів особою, яка звертається за міжнародним захистом, може бути взагалі неможливе.
Відсутність об'єктивного підтвердження суб'єктивних побоювань позивачів щодо повернення до країни громадянської належності повинна бути доведена достовірними доказами, які виключать будь-які сумніви законності прийнятого відносно позивачів рішення.
З урахуванням зазначеного та дослідивши наказ №03 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивачів, суд приходить до переконання, що вказаний наказ не містить достатніх та переконливих підстав для відмови позивачам в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з підстав того, що їх заяви є очевидно необґрунтованими.
При цьому, заява особи повинна бути не лише необґрунтованою, а очевидно необґрунтованою. Наявність вказаного словосполучення свідчить про те, що законодавець надав можливість органу міграційної служби не здійснювати повну процедуру перевірки заяви та відмовляти у здійснені такої перевірки, тобто відмовляти в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише при наявності очевидної необґрунтованості такої заяви.
Щодо посилання відповідача на те, що звернення позивачів із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обумовлене лише бажанням уникнути відповідальності та залишитись на території України, суд зазначає, що звернення особи до органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, лише після прийняття рішення про примусове повернення до країни походження не є безумовним свідченням того, що таке звернення здійснено з метою уникнення процедури екстрадиції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.09.2021 по справі №120/192/20-а.
За змістом статті 40 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС «Про загальні процедури надання та позбавлення міжнародного захисту» від 26 червня 2013 року №2013/32/EU з метою прийняття рішення про прийнятність розгляду заяви про надання міжнародного захисту відповідно до статті 33 (2) (г), повторну заяву про надання міжнародного захисту має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей або висновків, які виникли або були подані заявником щодо того, чи може він/вона кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС. Якщо після попереднього вивчення, зазначеного в пункті 2 цієї статті, виникнуть чи заявником будуть представлені нові відомості або висновки, які значно підвищують ймовірність того, що заявник може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається далі відповідно до II глави. Держави-члени можуть встановлювати додаткові причини для розгляду повторної заяви. Держави-члени можуть прийняти рішення про подальший розгляд заяви, тільки якщо цей заявник не з власної вини був не в змозі обґрунтувати обставини, описані в параграфах 2 і 3 цієї статті, в ході проведення попередньої процедури, зокрема, здійснюючи своє право на ефективний засіб правового захисту відповідно до статті 46.
Слід зазачити, що встановлення того чи має відношення до позивачів факт арешту ОСОБА_10 може бути перевірений лише під час здійснення перевірки їх заяви по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об'єктивного дослідження ново виявлених обставин, які стали підставою для звернення позивачів за міжнародним захистом.
З огляду на те, що оскаржувані наказ ГУ ДМС України в Одеській області №03 від 04.01.2023 р., про відмову в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містять доказів очевидної необґрунтованості заяв позивачів, а його доводи можуть бути перевірені лише під час здійснення перевірки їх заяви по суті вирішення питання, тобто на підставі повного, ретельного, об'єктивного дослідження всіх обставин, які стали підставою для звернення позивачів за міжнародним захистом, суд приходить до висновку про визнання наказів ГУ ДМС України в Одеській області №03 від 04.01.2023 р., про відмову в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправними та скасувати його.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Для належного захисту прав позивачів суд доходить висновку про зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним наказ ГУ ДМС України в Одеській області №03 від 04.01.2023 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправними та скасувати їх.
Зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.06.2023 року.
Суддя Г. В. Лебедєва