Справа № 420/5426/22
21 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 iндексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2021 № 54-рс, старшого солдата, радіографіста відділення приймальних радіопристроїв взводу радіозв'язку Військової частини НОМЕР_2 , звільнено з Військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про Військовий обов'язок і Військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.09.2021 № 186 поозивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Цим же наказом визначено направити для подальшого розрахунку до Військової частини НОМЕР_1 . Проте, позивач зазначає, що в період з 01.01.2016 року по 01.02.2018 року їй не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форм власності та виду юридичної особи.. Вважаючи дії Військової частини НОМЕР_1 , в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, незаконними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Відповідачем - Військової частини НОМЕР_1 до суду надано відзив (вхід. № 16178/21 від 11.05.2022 р.), та наголошено на безпідставність позовних вимог, оскільки у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення Військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Відповідач, у тому числі, посилається на листи Департаменту фінансів Міністерства оборони України, якими головний розпорядник бюджетних коштів довів до підпорядкованих частин відповідні роз'яснення та надав їм вказівки щодо припинення нарахування індексації до окремого розпорядження. Також, відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для визнання дій Військової частини НОМЕР_1 по невиплаті індексації грошового забезпечення протиправними, оскільки Військова частина НОМЕР_1 , відповідно до Інструкції №260 виконувала роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2022 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - залишено без руху.
Ухвалою суду від 22.04.2022 р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі № 420/5426/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.05.2022 року витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії: Наказу від 24.09.2021 р. №54-рс; - карток особового рахунку ОСОБА_1 за період січня 2016 року по день звільнення; - таблицю базових місяців індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по день звільнення; - довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (суми невиплаченої індексації). Зупинено провадження по справі № 420/5426/22, - до отримання витребуваних судом письмових доказів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2023 року поновлено провадження по справі № 420/5426/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до приписів до ч.1 ст.237 КАС України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2021 № 54-рс, старшого солдата, радіографіста відділення приймальних радіопристроїв взводу радіозв'язку Військової частини НОМЕР_2 , звільнено з Військової служби у запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про Військовий обов'язок і Військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 30.09.2021 року № 186, старшого солдата ОСОБА_2 , радіотелеграфіста відділення приймальних радіопристроїв взводу радіозв'язку роти зв'язку Військової частини НОМЕР_2 , звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від "24" вересня 2021 року №54-рс з військової служби у запас за підпунктом "а" ( у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до пункту два частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", вважати, що справи та посаду здала і направити для подальшого розрахунку до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) з 30 вересня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві, у період з січня 2016 по лютий 2018 включно, індексація грошового забезпечення не виплачувалась, дана обставина, також, жодним чином не заперечується відповідачем по справі.
Вказана бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, послугувала підставою для звернення позивача до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування, та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 iндексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист Військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року № 2011-XII (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист Військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб Військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у Військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 вказаного Закону встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України Військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 цього ж Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за Військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, Військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання Військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону).
Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року № 2017-III (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
В контексті наведеного суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення Військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Як встановлено судом, та не спростовано відповідачем, позивачці за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не нараховувалась, та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. При цьому, відповідач не заперечує обставину проходження позивачем Військової служби у цей період, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_1 .
Натомість, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо не проведення індексації грошового забезпечення позивачки у вказаний період, відповідач посилається на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення Військовослужбовцям Збройних Сил України у 2016-2018 р. р. у Міноборони не було.
Проте, суд відхиляє вказані доводи відповідача, з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 6 ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Тобто, частина 6 статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України, виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Кечко проти України” зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок ненадходження відповідних фінансових асигнувань на рахунки відповідача для виплати індексації Військовослужбовцям у вказаний період. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати Військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, оскільки відповідно до п. 14 Поряку № 1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики. До того ж, вказане роз'яснення не є нормативно-правовим актом.
Окрім того, суд зазначає, що для проведення індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 року, яка набрала чинності з 15.12.2015 року та підлягала застосуванню з 01.12.2015 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, згідно Порядку № 1078, в редакції Постанови № 1013, починаючи з 01.12.2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі Військовослужбовець.
Поряд із цим, з прийняттям Постанови №1013, якою було змінено порядок проведення індексації, тобто, з 01.12.2015 року посадові оклади Військовослужбовців не змінилися.
Пунктом першим вказаної Постанови №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 року посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
Однак, підвищення окладів не стосувалось Військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1- 3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення Військовослужбовців.
Суд зазначає, що відповідачем в ході розгляду справи не надано жодного доказу щодо підвищення у грудні 2015 року - січні 2016 року тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займала позивачка.
Таким чином, за викладених обставин, та наведеного правового регулювання, оскільки у грудні 2015 року - січні 2016 року підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займала позивачка, не відбулось, суд доходить висновку, що доводи відповідача про відсутність підстав для виплати позивачці індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, не є грунтовними.
Також, суд зазначає, що пунктом 5 Порядку № 1078, в редакції за вказаний період, чітко передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати.
Крім того, суд звертає увагу на те, що протягом спірного періоду з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року відповідачем взагалі не розглядалось питання щодо виплати позивачці індексації, розмір індексації не розраховувався з урахуванням наведених вимог Порядку №1078, та єдиною підставою для не виплати індексації відповідачем були визначені лише обставини щодо відсутності належного фінансування, та у жодному разі не відсутність у позивачки відповідної нарахованої суми індексації з урахуванням отриманого грошового забезпечення.
Відповідачем також не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина НОМЕР_4 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення позивача - ОСОБА_1 , а отже зважаючи на вищевикладене, та враховуючи те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов'язку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не була нарахована та виплачена ОСОБА_1 , індексація грошового забезпечення за спірний період - з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 iндексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, є правомірними, а отже підлягають задоволенню, з вищеокреслених підстав.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, включно.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, включно.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Ю.В. Харченко