Справа № 420/8518/23
22 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово - Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово - Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” про визнання протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, щодо встановлення, обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук 5% від посадового окладу, зобов'язання Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, розрахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року, виплат, проведених у цей період та належних по звільненню, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу; зобов'язання Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, виготовити та направити оновлений грошовий атестат та довідку про розміри додаткових видів забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 24.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивача у позовній заяві вказав, що з 1995 по 2020 роки він проходив дійсну військову службу в Збройних Силах України та в останній період - в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” на наукових посадах. Як зазначив позивач, у 2019 році він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата технічних наук, 20 червня 2019 року отримав диплом і з того часу відповідач почав виплачувати позивачу надбавку за науковий ступінь 5% від посадового окладу. Тобто, як зазначив позивач, з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року відповідач виплачував ОСОБА_1 надбавку за науковий ступінь у розмірі 5% від посадового окладу, що підтверджується доказами, в той час, як статтею 59 Закону України “Про вищу освіту” встановлена така надбавка нарівні 15%. Позивач, зазначивши, що дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, щодо встановлення, обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук 5% від посадового окладу є протиправними, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
11.05.2023 до суду від Інституту Військово - Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача, зазначивши, що ним порушено строки звернення до суду із цим позовом. Поряд з цим, відповідач вказав, що позивач, капітан 2 рангу, проходив військову службу в науковому підрозділі Інституту, а не в Національному університету “Одеська морська академія”, як зазначає позивач. Порядок виплати та розміри грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. Відповідач вказав, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Постанови № 704 Кабінетом Міністрів України встановлено виплачувати доплату за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу. Відповідно до пункту 1 розділу XV Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук, якщо діяльність за профілем згідно з функціональними обов'язками за посадою відповідає їх науковому ступеню, щомісяця виплачується доплата за науковий ступінь з відповідної спеціальності у відсотках посадового окладу в таких розмірах: за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) - у розмірі 5 відсотків; за науковий ступінь доктора наук - у розмірі 10 відсотків. Таким чином, як зазначив відповідач, виплата військовослужбовцям надбавки за науковий ступінь та її розмір встановлений чинним спеціальним законодавством та, що зазначені керівні документи є діючими спеціальними нормативно - правовими актами, які не втрачали свою чинність.
11.05.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач вказав, що норми Закону України “Про вищу освіту” мають пріоритет над нормами Постанови КМУ №704 та наказу Міністра оборони України №260. Відповідач зазначив, що дія Постанови №704 та наказу Міністра оборони України №260 в частині встановлення надбавок за науковий ступінь в розмірі 5% розповсюджується на військовослужбовців, які не проходять службу у закладах вищої освіти, а для встановлення грошової надбавки за науковий ступінь тим військовослужбовцям, які проходять службу у закладах вищої освіти, пріоритетними є норми Закону України “Про вищу освіту”. До того ж, як вказав позивач, спеціальною в даному випадку є норма Закону, а не Постанови КМУ №704 та Порядку №260 та по відношенню до наукових та науково-педагогічних працівників, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах (підрозділах) зі специфічними умовами навчання саме Закон України "Про вищу освіту" є спеціальним та має застосовуватися при конкуренції правових норм.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
У період з 1995 по 2020 роки ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, в тому числі в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”.
Наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.06.2020 року №174 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
У період з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 виплачулась відповідачем надбавка за науковий ступінь у розмірі 5% від посадового окладу.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 2011-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”).
За правилами ч.4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1. ст. 2 Закону України “Про вищу освіту” законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про вищу освіту” вищий військовий навчальний заклад (заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання) - це заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Відповідно до п. 4 ст. 23 Закону України “Про вищу освіту” державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання), військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, мають право своїми актами встановлювати особливі вимоги до: 1) управління відповідним вищим військовим навчальним закладом (закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання), військовим навчальним підрозділом закладу вищої освіти; 2) діяльності та повноважень вченої ради; 3) кандидатів на посади керівників відповідних вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), їх структурних підрозділів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та порядку їх призначення; 4) практичної підготовки осіб, які навчаються у відповідних вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;5) порядку заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників; 6) реалізації прав і обов'язків наукових і науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 7) порядку відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 8) підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти в аспірантурі (ад'юнктурі) та докторантурі відповідних закладів вищої освіти. Акти, передбачені у пунктах 6 і 7 цієї частини, затверджуються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України “Про вищу освіту” науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцент і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професор - 33 відсотки від посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір за рахунок власних надходжень.
Згідно з п.п. 1, 2, 3 розділу XV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук, якщо діяльність за профілем згідно з функціональними обов'язками за посадою відповідає їх науковому ступеню, щомісяця виплачується доплата за науковий ступінь з відповідної спеціальності у відсотках посадового окладу в таких розмірах: за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) - у розмірі 5 відсотків; за науковий ступінь доктора наук - у розмірі 10 відсотків.
За наявності двох наукових ступенів доплата встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем.
Відповідність наукового ступеня профілю діяльності військовослужбовця за займаною посадою визначається відповідно до військово-облікової спеціальності та функціональних обов'язків за посадою.
Військовослужбовцям, які мають вчене звання доцента (старшого наукового співробітника) або професора та обіймають посади, пов'язані з педагогічною або науковою діяльністю, якщо діяльність за профілем згідно з функціональними обов'язками за посадою відповідає їх вченому званню, щомісяця виплачується доплата за вчене звання у відсотках посадового окладу в таких розмірах: за вчене звання доцента (старшого наукового співробітника) - 5 відсотків; за вчене звання професора - 10 відсотків. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням.
Відповідність наявного вченого звання профілю діяльності військовослужбовця за займаною посадою для виплати доплати визначається згідно з військово-обліковою спеціальністю та функціональними обов'язками за посадою.
Розмір доплати за науковий ступінь та за вчене звання встановлюється наказом керівника (начальника, командира) відповідного військового навчального закладу (наукової установи, організації, військової частини):
із дня вступу до виконання обов'язків за посадами, за якими встановлено виплату доплат, але не раніше дня видання наказу про призначення - військовослужбовцям, які до дня призначення на посади мають науковий ступінь та (або) вчене звання;
з дати видачі відповідного диплома (атестата) - військовослужбовцям, які займають посади, за якими встановлено виплати доплат, і які одержали науковий ступінь та (або) вчене звання в період виконання обов'язків за цими посадами, у тому числі вперше;
із дня прибуття до докторантури, але не раніше початку навчального року - військовослужбовцям, які мають науковий ступінь та (або) вчене звання і одержували доплати за науковий ступінь та (або) вчене звання до зарахування на навчання.
Підставами для видання наказу є копії документів, що підтверджують присвоєння (наявність) наукового ступеня чи вченого звання, та рапорт військовослужбовця.
З огляду на матеріали справи, позивачу встановлено відповідно до розділу VX Порядку № 260 доплату за науковий ступінь кандидата наук в розмірі 5 % від посадового окладу.
Вищезазначений Порядок № 260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Порядок розроблено відповідно до Законів України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” і “Про донорство крові та її компонентів” та постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей”, від 15 червня 1994 року № 414 “Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці”, від 11 серпня 1995 року № 648 “Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах”, від 22 грудня 1995 року № 1037 “Про надбавки до посадових окладів осіб, зайнятих на шифрувальній роботі”, від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
Дія Порядку № 260 (крім розділів II, V, VI, IX, XII, XVI-XXIV) поширюється на військовослужбовців, умови виплати грошового забезпечення для яких встановлено іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, відповідачем у відповідності до чинного Порядку № 260 обґрунтовано та правомірно нараховувались та виплачувались позивачу в спірному періоді надбавка за науковий ступінь в розмірі 5%.
Отже за умови чинності наказу Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, відповідач, як орган державної влади, не може діяти всупереч останньому.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що правила визначення доплат за науковий ступінь, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" N 704 від 30.08.2017, поширюються на всіх військовослужбовців, які мають такі наукові ступені та вчені звання, в той же час для тих військовослужбовців, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах, така доплата має встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені статтею 59 Закону України "Про вищу освіту".
Так, відповідно до п. 3 розділу XV Порядку № 260 визначено, що розмір доплати за науковий ступінь встановлюється наказом керівника (начальника, командира) відповідного військового навчального закладу (наукової установи, організації, військової частини.
При цьому під час проходження служби та встановлення керівництвом навчального закладу відповідних надбавок після здобуття позивачем наукового ступеню, позивач не оскаржував відповідні накази про призначення доплат у відповідних розмірах, а звернувся за цим лише після свого звільнення.
Згідно з ч. 7 ст. 34 Закону України “Про вищу освіту” особливості повноважень та обов'язків керівника вищого військового навчального закладу (закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання), військового навчального підрозділу закладу вищої освіти визначаються центральним органом виконавчої влади, до сфери управління якого належить цей заклад вищої освіти, військовий навчальний підрозділ закладу вищої освіти, за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Тобто зазначений Порядок № 260 є саме спеціальним нормативно-правовим актом для тих військовослужбовців, які проходять службу в вищих військових навчальних закладах, а тому правомірно застосований відповідачем у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене та те, що положеннями та нормами Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704, які є спеціальними щодо спірних правовідносин, врегульовано питання щодо розміру доплати за вчене звання і науковий ступінь військовослужбовця, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, щодо встановлення, обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук 5% від посадового окладу, зобов'язання Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, розрахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 20 червня 2019 року по 28 серпня 2020 року, виплат, проведених у цей період та належних по звільненню, виходячи з розміру надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу; зобов'язання Інститут Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”, виготовити та направити оновлений грошовий атестат та довідку про розміри додаткових видів забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії до Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 , є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.