22 червня 2023 року Справа № 160/7705/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (далі - Укртрансбезпека, відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №357665 від 29.03.2023 щодо накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у сумі 17000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01.02.2023 позивача було зупиненим на автодорозі Н-31, Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка, смт. Партизанське працівниками поліції з метою перевірки документів на транспортний засіб MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 . В ході перевірки з'ясувалося, що позивачем надано протокол перевірки технічного стану транспортного засобу від 27.11.2021, термін якого сплив, а тому було прийняте рішення про накладання на позивача адміністративного стягнення. Позивачу була вручена постанова серії БАВ №364888 в якій зазначено, що ОСОБА_2 керував вантажним автомобілем, який не пройшов технічний контроль в установленому порядку на 2023 рік, чим порушив п.п.31.3 ПДР. Після притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за несвоєчасність проходження технічного огляду транспортного засобу, працівниками відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області був кладений акт №353642 віл 01.03.2023. За результатами рейдової перевірки виявлено порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», не забезпечено виконання вимог цього закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме відсутній протоко-перевірки технічного стану транспортного засобу, чим позивач порушив вимоги статті 35 Закону України «Про дорожній рух» у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абзацом 3 частини 1 - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених стпттею 48 цього закону, а саме: протокол перевірки технічного стану транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 . Про існування акту №353642 від 01.03.2023 позивачу нічого не було відомо, отримано акт поштою разом з повідомленням про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт 29.03.2023. В зазначений в повідомленні день та час позивач надав письмові пояснення та клопотання закрити провадження по справі щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт у зв'язку із відсутністю події та складу правопорушення. Також позивачем було надано протокол перевірки технічного стану транспортного засобу від 06.03.2023 та квитанцію щодо сплати штрафу в сумі 680 грн. згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення БАВ №364888 від 01.03.2023. За результатами розгляду справи відносно позивача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №357665 від 29.03.2023 в сумі 17 000 грн, яку позивач отримав рекомендованим листом 06.04.2023. Позивач зазначає, що оскаржуваною його фактично притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу за одне й те саме правопорушення двічі, що суперечить статті 61 Конституції України. Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 18.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
24.04.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Укртрансбезпеки проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів. Відтак, під час перевірки було виявлено порушення вимог абзацу 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Як наслідок, за порушення вимог додержання законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанову від 29.03.2023 № 357665. Згідно з актом № 353642 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 01.03.2023, зокрема встановлено, таке: «Направлення на перевірку 24.02.2023 № 014506. Під час перевірки виявлено порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», статті 35 Закону України «Про дорожній рух», а саме: відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу під час проведення перевірки. У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1, що полягала у відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме: відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу. Пояснення водія про причини порушень: водій від підпису та пояснень відмовився». 21.03.2023 Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області рекомендованим листом направив повідомлення про розгляд справи від 16.03.2023 № 16752/23/24-23, який відбувся 06.03.2023. Таким чином, відповідач вважає, що ним вжито усіх заходів щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи та винесено постанову на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством України.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
01.03.2023 постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії БАВ №364888 щодо ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення (штраф) у розмірі 340 грн. В постанові встановлено, що керуючи транспортним засобом MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_3 , 01.03.2023 о 11.40 на а/д Н-31, Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка 32 км. Дніпровського району, водій ОСОБА_1 керував вантажним автомобілем MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , який не пройшов обов'язковий технічний контроль в установленому порядку на 2023 рік, чим порушив п.п. 31.3 ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КупАП).
25.03.2023 позивачем сплачено адміністративний штраф у подвійному розмірі - 680 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «УКРПОШТА» №1031014737.
01.03.2023 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області складено акт №353642 про те, що під час перевірки 01.03.2023 о 12:02 год. (а/д Н-31, Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка, смт. Партизанське вантажних перевезення) транспортного засобу MAN - платформа тентова, державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_3 , водій - ОСОБА_1 , автомобільний перевізник - ФОП ОСОБА_1 , виявлено порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме, відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, чим порушено вимоги статті 35 Закону України «Про дорожній рух», у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абзац 3 частина 1 - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених статтею 48 цього закону, а саме: протокол перевірки технічного стану транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 .
06.03.2023 складено протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00396-00342-23 про те, що транспортний засіб MAN, номерний знак НОМЕР_1 , після технічного контролю визнано технічно справним, дата чергового проходження обов'язкового технічного контролю не пізніше 06.03.2024.
16.03.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області виписано Повідомлення позивачу про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке призначено на 29.03.2023.
29.03.2023 позивачем надано письмові пояснення та клопотання відповідачу про закриття провадження по справі щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт у зв'язку із відсутністю події та складу правопорушення. Також позивачем долучено протокол перевірки технічного стану транспортного засобу від 06.03.2023 та квитанцію щодо сплати штрафу в сумі 680 грн. згідно з постановою БАВ №364888 від 01.03.2023.
29.03.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області за результатами розгляду справи відносно ФОП ОСОБА_1 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №357665 в сумі 17 000 грн за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується актом №353642 від 01.03.2023.
Вважаючись протиправною зазначену постанову, позивач звернувся з позовом до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон №2344-III), за приписами статті 3 якого сфера дії Закону поширюється на відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
За вимогами статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 35 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993 передбачено, що транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті. Обов'язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища. Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить: для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку. На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт проведення обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи вбачається, що позивача, як фізичну особу - водія та фізичну особу-підприємця - автоперевізника за вчинення одного порушення (відсутність 01.03.2023 протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу) притягнуто до адміністративної відповідальності за КУпПА та адміністративно-господарської відповідальності у вигляді штрафу на підставі статті 60 Закону №2344-ІІІ.
Суд зазначає, що ключовою відмінністю статті 60 Закону №2344-ІІІ та статті 121 КУпАП є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнута юридична особа - транспортний перевізник і водій транспортного засобу за порушення - відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу. При вчиненні такого порушення фізичною особою - підприємцем, який одночасно є і водієм збігається суб'єкт відповідальності та вид порушення.
Незважаючи на формальну відмінність видів відповідальності та, у зв'язку із цим, дотримання гарантій частини 1 статті 61 Конституції України, абсолютна тотожність складу правопорушення та природи санкцій, вирішення питання одночасного застосування статті 60 Закону №2344-ІІІ та статті 121 КУпАП потребує саме у контексті принципу верховенства права особи, а не об'єктивної законності, передбачає необхідність дослідження відповідальності з позиції «комплексності» дії санкцій як елементів єдиної системи боротьби з правопорушенням, а не дублювання заходів відповідальності з метою фіскалізації штрафів.
У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Норми про застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням закріплені, зокрема, у частині сьомій статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»: у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків суб'єкта господарювання або повноважень органу державного нагляду (контролю), така норма трактується в інтересах суб'єкта господарювання.
Загальний принцип «non bis in idem» не виключає проведення подвійного провадження, за умови, що будуть виконані певні умови. Зокрема, в аспекті статті 4 Протоколу № 7 ЄСПЛ такою умовою називає доведення, що подвійні провадження були «досить тісно пов'язані за суттю та у часі». Інакше кажучи, що вони об'єднані на комплексній основі і утворюють єдине ціле. Це означає, що не тільки мета і засоби, які використовуються для її досягнення мають доповнювати одне одного за суттю та бути пов'язаними у часі, а й те, що можливі наслідки такого правового реагування на відповідну поведінку мають бути пропорційними і передбачуваними для осіб, яких вони стосуються.
Матеріальні критерії для визначення того чи існує досить тісний зв'язок за суттю, включають в себе:
- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstracto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;
- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві так і на практиці), одного й того ж оспорюваного діяння (idem);
- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання у збиранні, а також оцінці доказів, зокрема, шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні також використовувалися в іншому провадженні;
- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар. Останній ризик буде менш ймовірним у правових системах, де налагоджений компенсаційний механізм, призначений для забезпечення пропорційності загальної суми накладених штрафів (п.п. 130, 132 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини у справі «А. та Б. проти Норвегії» (А. and B. v. Norvey) (заяви №№ 24130/11, 29758/11) від 15.11.2016 р.).
В умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця та цієї ж особи як фізичної особи за статті 60 Закону №2344-ІІІ та статті 121 КУпАП, очевидно, що провадження не є пов'язаними за своєю суттю, виходячи з озвучених критеріїв, оскільки за цілями та застосовуваними санкціями не є взаємодоповнюючими, а передбачають подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.
Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб'єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України, частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).
Отже, фізична особа - підприємець не має бути притягнута до адміністративно-господарської відповідальності у зв'язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.
Також, суд враховує, що позивач на час винесення оскаржуваної постанови усунув виявлене порушення, оскільки 06.03.2023 складено протокол перевірки технічного стану транспортного засобу №00396-00342-23 про те, що транспортний засіб MAN, номерний знак НОМЕР_1 , після технічного контролю визнано технічно справним.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про протиправність винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №357665 від 29.03.2023 та задоволення вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у справі №160/7705/23 представляла адвокат Скиба Анастасія Юріївна (далі - адвокат), що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1700 від 18.06.2007.
Судом встановлено, що між адвокатом Скибою А.Ю. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги від 10.04.2023 (далі - Договір).
Пунктом 1.1. Договору встановлено, що предметом даного Договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у справі про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно- господарського штрафу № 357665 до Дніпропетровського окружного суду, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, на умовах і в порядку, що визначено Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) фіксовану суму в розмірі 2000, 00 гривень (три тисячі гривень, 00 копійок) складання позову - за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Зазначена сума сплачена клієнтом в повному обсязі.
На підставі пункту 2.1. Договору, адвокат зобов'язується надавати правову допомогу Клієнту із представництва та захисту законних прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, в банках, в правоохоронних та контролюючих органах, органах місцевого самоврядування, органах нотаріату, органах Державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, відповідно до вимог чинного законодавства України та цього Договору.
Згідно з актом про надання правничої (правової) від 10.04.2023, адвокат Скиба Анастасія Юріївна, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1700 від 18 червня 2007 виданого Радою адвокатів Дніпропетровської області (надалі-адвокат) з однієї сторони, та Ярко Дмитро Васильович (надалі -клієнт), з іншої сторони, на підставі Договору про надання правничої (правової) допомоги від 10.04.2023 року склали цей Акт про наступне:
1. Адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу, яка полягала у складанні адміністративного позову (без участі у суді першої інстанції) про визнання протиправною та скасування постанови до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Гонорар складає: складання адміністративного позову - 2000,00 грн.
Всього: 2000,00 грн.
Клієнт сплатив гонорар, передбачений п. 1.1. Договору, в сумі дві тисячі тисяч гривень 00 копійок, а адвокат отримав грошові кошти. Клієнт свідчить, що отримав правничу допомогу в повному обсязі та немає заперечень (претензій) щодо її змісту, обсягу, а також розміру гонорару адвоката. Цей Акт складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної зі сторін і є невіддільною частиною Договору.
На думку суду заявлені до відшкодування позивачем витрати в сумі 2000 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн, що документально підтверджується квитанцією №1031348913 від 10.04.2023.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області (адреса: вул. Воскресенська, 24, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №357665 від 29.03.2023 щодо накладення адміністративно-господарського штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у сумі 17000 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати:
- на сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят гри) гривні 60 копійок;
- на професійну правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі гривень) 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядки та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар