22 червня 2023 року ЛуцькСправа № 140/5108/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Управління ДМС у Волинські області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
Громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління ДМС у Волинські області про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у відмові в розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні громадянина російської федерації ОСОБА_1 .
Зобов'язання Управління ДМС у Волинські області прийняти заяву громадянина російської федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 07.03.2023 знаходячись в Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України скористався правом на звернення за захистом в Україні, гарантованим Конституцією та законами України, та відповідними міжнародними конвенціями. Заяву-анкету ОСОБА_1 направив через адміністрацію Волинського пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області. 07.03.2023 позивач отримав лист-відповідь від УДМС в Волинській області про те, що на час воєнного стану прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є неможливим.
Позивач не погоджується із цим та вважає, що відповідачем всупереч вимогам Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту”, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та ряд інших нормативно-правових актів протиправно не було взято до розгляду його заяву, оскільки ним подано вичерпний перелік документів для цього. Враховуючи зазначене просить позовні вимоги задовольнити в повному об'ємі.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін.
Відповідач скористався правом подачі відзиву, який надійшов на адресу суду 11.05.2023 у якому позовні вимоги заперечив та просив відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту”, у наслідок яких вона не може до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна протягом п'яти робочих днів, без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. УДМС у Волинській області було неодноразово роз'яснено позивачу порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема наголошено на строки звернення. Проте, під час звернення позивача до сектору шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Волинській області було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на території України тривалий час з порушенням дозволеного строку перебування в Україні, протягом якого він не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органів ДМС.
Водночас звертає увагу, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого Указами Президента України від 24.02.2022 №64 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв'язку із повномасштабною збройною агресією зі сторони російської федерації. Громадяни російської федерації належать до громадянства країни агресора. Згідно з основних засад міжнародного права іноземець, який перебуває за кордоном, керується захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державою та підпорядковується нормами законодавства країни свого громадянства.
Крім цього, відповідач зауважує, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року, УВКБ ООН не вважає Україну “безпечною країною походження” і рекомендує направляти іноземців, які проживали на території країни і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 07.03.2023 ОСОБА_1 через Волинський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства звернувся до Управління ДМС у Волинській області із заявою (із додатками) про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
07.03.2023 позивач отримав лист-відповідь №0701.4/2415-23 від УДМС в Волинській області про те, що на час воєнного стану прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є неможливим.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI).
Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно частин першої, шостої статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис.
За змістом пункту 8 частини першої статті 1 Закону №3671-VI заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті;
Зразок заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила).
Згідно пункту 2.1 Правил уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференцзв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа (пункт 2.2 Правил).
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, долучивши до неї документи, визначені Законом №3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності.
При цьому, норми чинного законодавства чітко не вимагають особистої присутності особи при поданні такої заяви, проте, з огляду на дії, які має вчинити при прийнятті заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (встановлення особи заявника, проведення дактилоскопії заявника, тощо), особиста присутність заявника є необхідною.
Обов'язок відповідача прийняти та розглянути заяву особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом №3671-VI, виникає у нього виключно у разі дотримання форми та порядку подання такої заяви, вимоги до чого, наведені вище.
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 заяву про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, подано засобами поштового зв'язку, тобто не за власною присутністю.
За таких обставин, суд не вбачає протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття та нерозгляду поданої позивачем заяви саме в порядку Закону №3671-VI.
Окрім того, встановивши наявність мети позивача розпочати процедуру визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач надіслав його лист-роз'яснення щодо процедури подання заяви.
Відтак, у спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, добросовісно намагаючись створити умови для подання позивачем спірної заяви за встановленою законом процедурою.
За таких обставин, суд не вбачає протиправних дій та/або бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, а також і порушень у наданні листа-роз'яснення у відповідь на подану позивачем заяву.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Суд звертає увагу, на те, що Порядком не передбачено, як саме повинен діяти територіальний орган коли безпосередньо така заява надходить до нього, оскільки визначені ним повноваження на стадії її прийняття стосуються виключно територіального підрозділу, яким відповідач не є.
Однак, зважаючи на такі обставини суд вважає, що повернувши вказану заяву позивачу відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та із дотриманням вимог чинного законодавства.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені його права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 802/2474/17-а.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішеннями з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З цього приводу суд звертає увагу, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення.
Предметом спірних правовідносин в даній справі є дії відповідача щодо повернення відповідачем заяви позивача про набуття громадянства України.
Позивач не навів жодних доказів щодо існування реального негативного впливу безпосередньо на його права та, що відповідач своїми рішеннями, дією чи бездіяльністю порушив його права, свободи чи інтереси, оскільки відповідач на цій стадії не уповноважений щодо прийняття рішень по поданих заявах, позаяк такими повноваженнями наділені територіальні підрозділи та, що у позивача виникло право на звернення до суду за їх захистом.
У даному випадку в позивача відсутнє порушення прав чи обов'язків у зв'язку із поверненням заяви позивачу, а відтак це не породжує для особи і права на судовий захист.
На даний час будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, що потребують судового захисту, відповідачем не приймалося та не вчинялося.
В даному випадку, позивач звернувся за захистом прав, які жодним чином відповідачем не порушені.
Отже, суд зазначає, що в разі якщо фактично спору між сторонами не існує, то спірні правовідносини не виникають, а відтак, і право на звернення до суду не може бути реалізоване.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Крім того, того суд звертає увагу на ту обставину, що навіть при можливому задоволенні позовних вимог, права позивача не будуть захищені, оскільки зобов'язання відповідача, до компетенції якого не входить вирішення цих питань на цій стадії, буде суперечити вимогам чинного законодавства та основним принципам діяльності суб'єкта владних повноважень таким, як діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Вказане фактично нівелює мету судового захисту та завдання адміністративного судочинства яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зауважує, що позивачем не наведено жодного доказу того, яку норму чинного законодавства при поверненні заяви ОСОБА_1 відповідачем порушено.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог законодавства в частині повернення позивачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту без розгляду, за наявності правових та фактичних підстав, у порядку, встановленому законом, та у межах повноважень, а тому підстави для визнання таких дій протиправними відсутні.
Таким чином, у задоволенні позову належить відмовити.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 90, 72-77, 78, 244-246, 255, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Управління ДМС у Волинські області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: громадянка російської федерації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління ДМС у Волинській області (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Градний Узвіз, 4, код ЄДРПОУ 37821586)
Суддя Ю.Ю. Сорока