про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю
за виконанням рішення суду
23 червня 2023 року ЛуцькСправа № 140/10741/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2021 у цій справі позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 22 березня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 22 березня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
22.06.2023 через підсистему Електронний суд до суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення суду у цій справі відповідач провів позивачу нарахування підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ з 22.03.2021, проте із застосуванням розрахункової величини - прожитковий мінімум, а не дві мінімальні заробітні плати. Представник позивача вважає, що рішення суду від 04.11.2021 у справі №140/10741/21 не виконане у повному обсязі без поважних причин, тому відповідача необхідно зобов'язати подати звіт про виконання рішення суду та у разі невиконання судового рішення, неподання звіту - накласти штраф на керівника управління.
Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Оскільки КАС України не встановлено інше, та враховуючи те, що рішення у даній справі було ухвалено в порядку письмового провадження, відтак, заява підлягає розгляду також в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що заяву необхідно залишити без задоволення з таких мотивів та підстав.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 382 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, частиною першою статті 382 КАС України передбачено право суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу. Зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами, які вказують про невиконання рішення суду без поважних причин (вказані висновки щодо застосування положень статті 382 КАС України викладені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №802/357/17-а).
Також у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Отже, необхідно встановити наявність підстав для покладення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
У цій справі рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2021 року у цій справі зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 22 березня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
06.12.2022 Волинським окружним адміністративним судом позивачу було видано виконавчий лист №14516/2022 для примусового виконання зобов'язальної частини рішення.
Листом від 01.06.2023 №0300-0304-8/30207 Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно повідомило представника позивача, що на виконання рішення суду від 04.11.2021 у справі №140/10741/21 в добровільному порядку з 22.03.2021 проведено нарахування підвищення до пенсії з урахуванням пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». З 01.04.2023 розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 9759,77 грн. Заборгованість, яка виникла внаслідок виконання рішення суду становить 119 504,52 грн., виплата якої в порядку черговості буде здійснена після виділення коштів з Державного бюджету України.
Отже, встановлені обставини вказують на те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області вчиняло дії на виконання судового рішення.
Зі змісту заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, вбачається, що позивач по суті не погоджується із проведенням Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області нарахування підвищення пенсії із застосуванням розрахункової величини прожитковий мінімум, а не мінімальна заробітна плата.
Однак суд відхиляє доводи про те, що боржник протиправно здійснив нарахування підвищення до пенсії із розрахунку двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не мінімальних заробітних плат з огляду на таке.
З тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 вбачається, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ із 17 липня 2018 року непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), а не у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
01 липня 2017 року набрав чинності Закон №1774-VIII, за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Суд звертає увагу, що в рішенні суду від 23 грудня 2022 року було вказано про те, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та за змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 58 постанови від 11 грудня 2019 року у зразковій справі №240/4946/18 вказала, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом №1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-ХІІ щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а підтримала такий підхід до застосування положень Закону №1774-VIII, у пункті 88 постанови дійшла висновку, що унаслідок уведених Законом №1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.
Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав, на що звернута увага в ухвалах Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі №240/13159/22, від 11 січня 2023 року у справі №240/3309/22, від 21 березня 2023 року у справі №240/13467/22 та ін.
На думку суду, вказаного правового підходу щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини необхідно дотримуватися і при визначенні конкретного розміру підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Також суд зауважує, що представник позивача звертався в його інтересах до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення суду від 04.11.2021 у справі №140/10741/21, а саме щодо нарахування підвищення до пенсії із застосування розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб. Мотиви такої заяви аналогічні тим, що і заяви, яка перебуває на розгляді.
Ухвалою суду від 08.06.2023 заяву, подану у порядку статті 383 КАС України з аналогічних підстав, залишено судом без задоволення.
Суд вважає за необхідне наголосити на неприпустимості зловживання процесуальними правами у зв'язку із поданням заяв хоч і в порядку різних статей КАС України, однак із тих самих мотивів з приводу виконання судового рішення, щодо яких судом надано оцінку.
Отже, враховуючи приписи пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для покладення на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в порядку частини першої статті 382 КАС України, а тому у задоволенні заяви представника позивача належить відмовити.
Керуючись статтями 248, 256, 382 КАС України, суд
В задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Мачульський