Справа № 752/19076/19
Провадження № 2/752/393/23
Заочне Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
21 квітня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Плахотнюк К.Г.,
за участі секретаря судового засідання: Давиденко С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом Державного підприємства «Наш Дім» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,-
16 квітня 2019 року ДП «Наш дім» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ДП «Наш дім» здійснює утримання житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивач посилається на те, що станом на момент звернення до суду у ДП «Наш дім» відсутня інформація про кількість зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_2 . За даними позивача в цій квартирі постійно проживає відповідач ОСОБА_1 , який і є споживачем комунальних послуг. Відповідач як споживач комунальних послуг, належним чином не виконав свої зобов'язання по оплаті за спожиті комунальні послуги, внаслідок чого у нього станом на 31.08.2019 виникла заборгованість в розмірі 26546,38 грн., з яких: 14175,12 грн. - основне зобов'язання станом на 1 вересня 2016 року; 11576,79 грн. - основне зобов'язання за період з 1 вересня 2016 року по серпень 2019 року та 794,47 грн. інфляційних втрат, відповідно до ст. 625 ЦК України.
Позивач просить суд стягнути із відповідача на користь ДП «Наш дім» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 26546,38 грн. та судові витрати.
Також в позовній заяві ДП «Наш дім» просило суд витребувати у Відділі з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації інформацію про прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, номер і серію паспорта зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. від 10 січня 2023 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с. 28-29).
Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.
В судовому засіданні сторони відсутні, про час і місце розгляду справи повідомлялися в передбаченому законом порядку.
Представник позивача про причини неявки в судове засідання не повідомив.
Відповідач про причини неявки в судове засідання не повідомив, відзиву на позов не подав, з будь-якими іншими клопотаннями до суду не звертався.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд на підставі статті 280 ЦПК України вирішив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено,що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Відповідно до наказу Міністерства промислової політики України № 443 від 28.12.1999 року «Про створення державного підприємства «Наш дім» на базі рухомого та нерухомого майна відокремленого підрозділу Київського заводу «Радар» було створено Державне підприємство «Наш дім».
Звертаючись до суду ДП «Наш дім» посилається на те, що підприємство здійснює утримання житлового будинку АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні (а.с. 27) за адресою АДРЕСА_2 зареєстрований ОСОБА_1 .
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) відносяться до житлово-комунальних послуг за функціональним призначенням.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 7 цього Закону, а обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Із зазначених положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» випливає, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572 обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Позивач - це виконавець послуг.
Позивач просить стягнути заборгованість за надані житлово-комунальні послуги станом на 31.08.2019 в розмірі 26546,38 грн., з яких: 14175,12 грн. - основне зобов'язання станом на 1 вересня 2016 року; 11576,79 грн. - основне зобов'язання за період з 1 вересня 2016 року по серпень 2019 року та 794,47 грн. інфляційних втрат (а.с. 8-11), посилаючись на те, що зазначені послуги надавались саме Комунальним підприємством.
Однак, суду не надано доказів на підтвердження цих обставин.
Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував право вимоги до відповідача, як то договори з надавачами послуг, акти виконаних робіт, відомості про понесені підприємством витрати на утримання будинку та прибудинкової території.
Долучений до матеріалів справи розрахунок нарахованих до сплати платежів за житлово-комунальні послуги не може підтверджувати факт їх надання, крім того, останній не дає змоги встановити підстави проведених нарахувань та їх обґрунтованість.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, де зокрема в п. 3 зазначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Норми цивільного права поширюються на всі види зобов'язальних відносин.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом обставини в їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273-279, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Наш Дім» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя К.Г. Плахотнюк