нп 2/490/548/2023 Справа № 490/9082/21
Центральний районний суд м. Миколаєва
15 травня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого - судді Гуденко О.А.,
при секретарі - Позднякову Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У листопаді 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що він є власником обумовленої квартири. Окрім нього, в зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_5 , і відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .
Також зазначає, що на прохання своєї знайомої зареєстрував відповідачів, які приїхали до м. Миколаєва з іншої місцевості, проте за місцем реєстрації відповідачі фактично не проживають, комунальні платежі не сплачують.
Позивач вважає, що реєстрація місця проживання відповідачів порушує його права, як власника будинку та обмежує його право на вільне розпорядження майном.
Посилаючись на вказані обставини, позивач ОСОБА_1 просив позовні вимоги задовольнити.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2021 року головуючого по справі визначено суддю Гуденко О.А.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.12.2021 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Підготовче судове засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з особливостями роботи суду, у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, в тому числі в зв'язку з неявкою сторін.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.12.2022 року підготовче провадження по справі закрито, призначено розгляд справи по суті.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.05.2023 року провадження по даній справі закрито в частині позовних вимог до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , оскільки відповідачі добровільно знялися з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 та відмова предсавника позивача від позову прийнята судом.
Проте, відповідач ОСОБА_2 , проти позову заперечує, не бажає добровільно знятися з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.
15.05.2023 року в судове засідання позивач та його представник не з'явилися, надали суду заяву, згідно якої просили проводити розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку. Крім того, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України. Відзив не подавав.
Відповідно до ст. 128 ч. 11 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не проводиться.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
Судом встановлено, що 22 вересня 2008 року позивач прийняв в дар квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором дарування квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Ткаченко Ю.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 6-1411.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.06.2016 року - право власності на квартиру АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 , частка 1/1, на підставі договору дарування від 22.09.2008 р. за реєстровим № 5-170.
Факт реєстрації відповідача за спірною адресою підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади м. Миколаєва про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні, згідно якого відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в квартирі з 15.01.2018 року.
Звернення позивача до суду зумовлено тією підставою, що відповідач, являючись його знайомим, який зареєстрований у належній позивачу квартирі не мешкає, догляд за нею не здійснює. При цьому, його реєстрація створює для власника квартири незручності та зумовлює нести додаткові витрати.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
З позову вбачається, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 зі згоди позивача, а доказів, що відповідач не проживає по місцю реєстрації з власної волі, суду не надано.
Отже, збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, тобто волі, намірів та свідомих дій цієї особи щодо реалізації свого права на проживання у спірному приміщенні.
Надаючи оцінку вказаному суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд вважає, що в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог.
За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до положень ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлений законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному власником.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла і законом.
Отже, обставини, що підлягають встановленню під час вирішення питання про втрату особою права користування житловим приміщенням є факт не проживання особи у житлі без поважних причин, більш ніж певний період часу, в даному випадку, враховуючи, що сторони являються членами сім'ї, понад один рік.
На підтвердження факту вибуття на інше місце проживання чи тривалого не проживання за місцем реєстрації, оскільки в позовній заяві підстави позову зазначені суперечливо, позивачем взагалі не надано жодних доказів , навіть акту про не проживання.
Позивачка хоч і зазначає, що фактичне місце проживання відповідача йому не відоме, однак висловлює свою обізнаність про його фактичне місце перебування та спілкування з ним засобами телефонного зв'язку, участі у розгляді спору не приймав, а його представник неодноразово подавав заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Разом з тим, позивач надав суду докази лише того, що він являється власником квартири та того, що відповідач зареєстрований в ній.
Для позбавлення такого суттєвого для відповідача права на проживання в житловому приміщенні, недостатньо такого доказу як пояснення позивача у самій позовній заяві.
При цьому, жодних доказів того, що відповідач не мешкає у квартирі понад один рік без поважних причин суду не надано, зокрема, такі дані не підтверджуються ані актом обстеження проживання осіб, ані поясненнями свідків, тощо.
Таким чином, виходячи з наданих доказів неможливо з'ясувати поважність причин не проживання відповідача у спірній квартирі або ж його вибуття на інше місце проживання.
З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
За таких обставин, виходячи з того, що позивач не надав суду достатніх та переконливих доказів на підтвердження позовних вимог, в задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з тим, що позовні вимоги не задоволено, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст. 150 ЖК України, ст. ст. 316, 317, 319, 321, 405 ЦК України, ст. ст. 79,81,89, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО