21 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/327/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 (колегія суддів: Разюк Г. П., Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) у справі
за позовом фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича до відповідачів: 1) Подільської районної державної адміністрації Одеської області, 2) Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення 5 493 800 грн,
за участю представників:
позивача - не з'явилися,
відповідача - 1 - не з'явилися,
відповідача - 2 - не з'явилися,
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2021 року фізична особа - підприємець Іванілов В. І. (далі - ФОП Іванілов В. І.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Подільської районної державної адміністрації Одеської області (далі - РДА) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - Казначейство) про стягнення з держави Україна в особі РДА на його користь збитків у вигляді неотриманого доходу (упущену вигоду) у розмірі 5 393 000 грн та понесених витрат на придбання зарибку за накладними від 15.04.2011 № 5 та № 6 та від 11.12.2012 № 11 у сумі 100 800 грн шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України через Казначейство. Позивач також просив відшкодувати йому судові витрати, а саме: 82 918,08 грн за подання позову, 30 832 грн за проведення судової комплексної економіко-біологічної експертизи; 3 240 грн за виготовлення Одеській регіональній торгово-промисловій палаті довідки від 31.05.2018 СИО-е № 000263.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на положення статей 22, 1166, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказавши, що внаслідок незаконних дій органів державної влади йому завдано збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди), який він міг отримати з вирощеної ним риби у Косівському водосховищі у період 2015- 2016 років, якби його примусово не змусили звільнити орендовану ним водойму.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією (нині - РДА) як орендодавцем та ФОП Іваніловим В. І. як орендарем укладено договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення Косівського водосховища на річці Ягорлик, згідно з яким останньому надано це водосховище загальною площею водного дзеркала 137,6731 га, розташоване на землі Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, у користування для рибогосподарських потреб терміном на двадцять п'ять років до грудня 2035 року включно.
4. 31.12.2010 між Котовською районною державною адміністрацією як орендодавцем і ФОП Іваніловим В. І. як орендарем укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому надано у строкове платне користування земельну ділянку землі водного фонду, розташовану на території Косівської сільської ради Котовського району Одеської області, загальною площею 170,8395 га, у тому числі: 137,6731 га - під водосховищем, 29,8465 га - сухі відкриті землі, 0,3475 га - для водозабезпечення та очистки стічних вод, 1,6750 га - під гідротехнічними спорудами, 0,9817 га - інших зелених насаджень і 0,3157 га - під штучними водостоками. Ця земельна ділянка передана в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення - для рибогосподарських потреб. Умови збереження стану об'єкта оренди - дотримуватись природоохоронних вимог, використовувати за цільовим призначенням. Забороняється самовільна забудова земельної ділянки та зміна цільового призначення. За актом приймання - передачі від 31.12.2010 позивач прийняв цю земельну ділянку у придатному для використання належному стані.
5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.12.2014 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.02.2015, залишеними без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.05.2015 у справі № 916/3947/14, названий вище договір оренди водного об'єкта визнано недійсним, а також визнано незаконним і скасовано розпорядження Котовської районної державної адміністрації Одеської області від 21.12.2010 № 847/10 "Про надання згоди на передачу в оренду водного об'єкта загальнодержавного значення Косівське водосховище на території Косівської сільської ради", зобов'язано ФОП Іванілова В. І. звільнити водний об'єкт.
6. 05.04.2019 Балтський районний суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 505/3687/16-ц про часткове задоволення позову Іванілова В. І. та присудив до стягнення на його користь з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди у розмірі 4 107 000 грн, завданої скасованим у судовому порядку розпорядженням Котовської районної державної адміністрації Одеської області від 21.12.2010 № 847/10.
7. 12.03.2020 Одеський апеляційний суд прийняв постанову, якою скасував це рішення Балтського районного суду Одеської області від 05.04.2019 і відмовив у позові через звернення Іванілова В. І. до неналежного відповідача.
8. 25.05.2020 Котовський міськрайонний суд Одеської області постановив ухвалу у справі № 505/1311/20 про відмову у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Іванілова В. І. до держави Україна в особі РДА, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Казначейства, про стягнення грошових коштів і упущеної вигоди.
9. 28.07.2020 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу у справі № 916/1547/20, залишену без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, про повернення позову ФОП Іванілова В. І. до РДА, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Казначейства, про стягнення 5 510 300 грн.
10. 28.10.2020 ФОП Іванілов В. І. звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до РДА про стягнення 5 544 372 грн, з яких: 5 393 000 грн збитків у вигляді неотриманого доходу (упущена вигода), 117 300 грн витрат на придбання зарибку, виготовлення техдокументації із землеустрою, техдокументації на водойму, виготовлення режиму експлуатації водойми, 30 832 грн витрат на проведення судової експертизи, 3 240 грн витрат на отримання довідки Одеської регіональної Торгово-промислової палати СИО-е від 31.05.2018 № 000263, а також судового збору. 23.11.2020 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу у справі № 916/3085/20, залишену без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, про повернення цього позову ФОП Іванілова В. І.
11. На підтвердження своїх вимог у цій справі позивач надав:
- накладну від 16.04.2008 № 36 на суму 36 000 грн і ветеринарне свідоцтво від 16.04.2008 на зарибок товстолоба;
- акт від 16.04.2008 про запуск у присутності жителів с. Коси на території Косівського водосховища малька у кількості 3 000 кілограмів з метою розведення, підписаний ним, головою Косівської сільської ради та головним інженером Котовського цукрового заводу;
- накладну від 25.03.2009 на суму 45 000 грн і ветеринарне свідоцтво від 25.03.2009;
- накладні від 15.04.2011 № 5 на суму 14 400 грн та № 6 на суму 14 400 грн і ветеринарне свідоцтво;
- накладну від 11.12.2012 № 11 на суму 72 000 грн і ветеринарне свідоцтво;
- підсумковий акт про виконання робіт із вселення водних біоресурсів і робіт, що належать до природоохоронних заходів від 11.12.2012;
- звітність - виробництво продукції аквакультури за 2013, 2014 роки;
- рибоводно-біологічне обґрунтування ведення спеціалізованого товарного рибного господарства на вказаному водосховищі, відповідно до якого загальні запаси риб за результатами іхтіологічних досліджень складають 115 тон, у тому числі: товстолобика - 55 тон, білого амура - 17 тон, карася - 18 тон, коропа - 15 тон, судака - 3,2 тони, інших видів - 6,8 тон.
12. До того ж у справі наявний висновок комплексної судової економіко-біологічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.06.2018 № 18-573-574 щодо приросту риби, її залишку після вилучення у 2013 і 2014 роках зимової елімінації і втрати ваги та залишку на кінець вегетаційного сезону 2016 року, в якому зазначено про те, що якби Іванілова В. І. у лютому 2015 року примусово не змусили звільнити орендовану ним водойму, то у період 2015 -2016 років він міг би отримати дохід за звичайними обставинами з вирощеної ним риби у розмірі від 4 107 000 грн до 5 393 000 грн з ПДВ без врахування витрат, пов'язаних з вирощуванням і можливим виловом риби, податку з доходів фізичних осіб і військового збору.
Короткий зміст судових рішень
13. 21.07.2021 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову та стягнення з РДА на користь позивача 4 107 000 грн збитків, а в решті позову відмовив.
14. Суд послався на те, що держава, діючи в особі свого органу, несе відповідальність за свої дії, тоді як, укладаючи відповідні договори, позивач розраховував на сталість орендних відносин, які мали тривати щонайменше 25 років - до 2035 року (включно) за умови належного виконання орендарем умов договорів. Експертним висновком визначена ймовірність отримання Іваніловим В. І. доходу від вирощеної ним риби за звичайними обставинами у розмірі від 4 107 000 грн до 5 393 000 грн, якби у лютому 2015 року він у примусовому порядку не звільнив орендовану ним водойму, тоді як вимоги про стягнення 100 800 грн суд визнав необґрунтованими. При цьому суд установив, що позивач довів наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками кредитора, вини боржника.
15. 29.09.2022 Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення місцевого господарського суду та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову про стягнення 5 493 800 грн унаслідок не доведення позивачем у діях РДА наявності повного складу цивільного правопорушення (чотирьох складових цивільного правопорушення) як необхідної умови для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2021 лише в частині задоволення позову, тобто у частині стягнення 4 107 000 грн збитків (упущеної вигоди). Суд апеляційної інстанції також указав на ненадання позивачем належних, достовірних і вірогідних доказів, що би підтверджували саме реальність неодержаних ним доходів як, наприклад: попередні договори про продаж риби іншим контрагентам, сплата на користь позивача авансових платежів або будь-які попередні домовленості з іншими суб'єктами господарювання у такій сфері тощо. Звернув увагу на те, що здійснені у висновку експерта розрахунки є теоретичним обґрунтуванням доходу, мають вірогідний характер, оскільки охоплюють можливі обставини майбутнього, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу за звичайних обставин, тоді як з огляду на ненадання позивачем доказів саме реальності можливих доходів вони не можуть бути покладені в основу висновку суду для задоволення позову. До того ж позивач не довів, що за звичайних обставин, використовуючи водойму при здійсненні господарської діяльності, він беззаперечно у період 2015 - 2016 років міг би отримати такий дохід, враховуючи, що господарська діяльність з вирощення риби має певні ризики як, наприклад: неналежна якість води у водоймі, хвороба риби, необхідність укладення угод за ціною нижче внутрішнього ринку тощо. Визначений період можливого отримання доходу (2015-2016 роки) також оцінений судом критично на тій підставі, що 25.09.2015 позивач припинив свою підприємницьку діяльність, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців унесено запис.
16. 07.12.2022 Верховний Суд прийняв постанову, якою скасував цю постанову апеляційного господарського суду, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на тій підставі, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення норм процесуального і матеріального права судом першої інстанції, не з'ясував характер спірних правовідносин, не перевірив і не зазначив правильності застосування правових норм, які регулюють спірні правовідносини.
17. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування), тоді як наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення. Наголосив на неврахуванні апеляційним господарським судом положень частини першої статті 42 і частини першої статті 44 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які передбачають, що будь-яка підприємницька діяльність суб'єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику і суб'єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою, чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб'єкта господарювання.
18. 02.03.2023 Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 21.07.2021 і відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 5 393 000 грн, в решті судове рішення місцевого господарського суду залишив без змін. При цьому суд апеляційної інстанції не переглядав в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у відмовленій частині позову про стягнення з РДА на користь ФОП Іванілова В. І. витрат на придбання зарибку у сумі 100 800 грн і в частині вирішення питання щодо позовної давності, оскільки РДА не оскаржувало судове рішення у цих частинах.
19. Суд послався на те, що вимога позивача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди обґрунтована лише його припущеннями про можливість отримання ним доходу з вирощення риби у Косівському водосховищі у разі невчинення державними органами незаконних дій. Позивач не довів наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності і не надав доказів того, що він реально міг отримати такий дохід за наслідком використання водойми. Розрахунки позивача мають вірогідний характер, оскільки не охоплюють усіх можливих обставин майбутнього, що можуть перешкоджати реалізації можливих очікувань з отримання певного доходу за звичайних обставин, та відсутні документи, що свідчили би про конкретний розмір прибутку, який міг і повинен був отримати позивач, якщо би відповідач не здійснив протиправних дій. Експертний висновок також ґрунтується на припущеннях і свідчить лише про можливі показники доходу позивача за звичайних обставин, який, за відсутності відповідних доказів, не може бути доказом безумовної реальної можливості отримання ним доходу у заявленому розмірі. До того ж він містить внутрішні суперечності та не узгоджується з наявними у справі даними про періоди зариблення водойми й отримання позивачем прибутків.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
20. ФОП Іванілов В. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування постанови апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та залишення в силі рішення місцевого господарського суду від 21.07.2021.
21. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, зокрема, про неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19 та від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, а також про відсутність висновку Верховного Суду в справі у подібних правовідносинах у питанні застосування норми права - стягненні неотриманої вигоди при розірванні договору оренди водного об'єкта при здійсненні рибогосподарської діяльності у зв'язку з відсутністю повноважень у РДА.
22. Крім того, ФОП Іванілов В. І. наполягає на тому, що саме РДА має відшкодувати йому упущену вигоду на підставі статей 22, 216, 1166, 1173 ЦК України, оскільки між нею і позивачем існували договірні відносини і останній протягом 2006-2015 років здійснював підприємницьку діяльність на Косівському водосховищі, від якої його судовим рішенням відсторонено, що спричинило понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди від вилову вирощеної риби та її реалізації. У цьому контексті він зазначає про те, що суд першої інстанції правильно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18.11.2019 у справі № 902/761/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо стандарту доказування, тоді як вважає, що апеляційний господарський суд зробив посилання на постанови Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18, від 07.09.2022 у справі № 910/13118/21 та від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц лише формально.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
23. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Позиція Верховного Суду
24. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, яка відмовила у задоволенні позовної вимоги про стягнення збитків у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) у розмірі 5 393 000 грн, а в решті рішення місцевого господарського суду залишила без змін. При цьому суд апеляційної інстанції не переглядав в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду у відмовленій частині позову про стягнення з РДА на користь ФОП Іванілова В. І. витрат на придбання зарибку у сумі 100 800 грн, оскільки РДА не оскаржувала судове рішення у цих частинах. Тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 та частиною першою статті 300 ГПК України касаційній перегляд оскаржуваної постанови здійснюється лише у частині, переглянутій судом апеляційної інстанції.
Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України
25. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
26. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
27. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
28. Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
29. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 цього ж Кодексу таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
30. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
31. Так, у справі № 922/1742/20, на яку посилається скаржник, предметом розгляду було питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення шкоди у вигляді упущеної вигоди, заподіяній законній господарській діяльності позивача з реалізації ним на території України (шляхом укладення контрактів на продаж за результатами публічних торгів, шляхом участі у тендерах) придбаних, оплачених, ввезених та оформлених для продажу лікарських препаратів, внаслідок вжитих за ініціативою відповідача, однак з недобросовісним користуванням та з очевидним зловживанням ним процесуальними правами.
32. У справі № 916/450/20, на яку посилається скаржник, предметом розгляду було питання про наявність/відсутність підстав для стягнення збитків, завданих неналежним виконанням умов договору в порядку регресу, оскільки відповідач намагався уникнути відповідальності за невиконання своїх зобов'язань та не забезпечив схоронність вантажу, внаслідок чого позивач був вимушений відшкодувати третій особі вартість його недостачі зі своїх коштів, тому позивач вважає, що набув право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування.
33. У справі № 916/3563/19, на яку посилається скаржник, предметом розгляду було питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення збитків у вигляді недоотриманих коштів як різниці між тарифом, встановленим постановою НКРЕКП, та тарифом, узгодженим умовами договору, внаслідок відмови відповідача від підписання додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу про внесення змін щодо збільшення вартості електричної енергії.
34. У справі № 910/17533/19, на яку посилається скаржник, предметом розгляду було питання про наявність/відсутність підстав для стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача, який прийняв оплату та виписав податкові накладні за закачування до газосховища нереалізованого природного газу, однак не здійснив саме закачування, тоді як позивач був позбавлений можливості розпоряджатися належним йому майном - природним газом у визначеному об'ємі, та зазнав значних збитків, оскільки був змушений купувати природний газ в іншого постачальника.
35. У справі № 914/263/19, на яку посилається скаржник, предметом розгляду було питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої невиконанням судових рішень.
36. Разом з тим правовідносини у наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, оскільки у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв'язку з неоднаковим застосуванням норм права, а в зв'язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
37. З наведеного слідує, що, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду повноваження у межах приписів 300 ГПК України для перегляду судових рішень.
38. Разом з цим колегія суддів зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
39. Оскільки наведений скаржником виключний випадок касаційного оскарження, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримав підтвердження під час касаційного перегляду справи, то касаційне провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього ж Кодексу.
Щодо касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України
40. Крім того, скаржник підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій зазначив приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
41. Як зазначено раніше, на обґрунтування пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на необхідність формування Верховним Судом висновку у питанні застосування норми права - стягненні неотриманої вигоди при розірванні договору оренди водного об'єкта при здійсненні рибогосподарської діяльності у зв'язку з відсутністю повноважень у РДА у подібних правовідносинах.
42. Проаналізувавши доводи скаржника щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для надання правового висновку з поставленого скаржником питання, оскільки свої позовні вимоги скаржник обґрунтовував обов'язком РДА відшкодувати йому упущену вигоду саме за наслідком визнання недійсним договору водного об'єкта, тоді як у касаційній скарзі наполягає на необхідності формування Верховним Судом висновку щодо наслідків розірвання договору. Крім того, зміст аргументів скаржника щодо такої підстави оскарження не містить посилань на конкретні норми права і ним не вказано в чому саме полягає помилка суду при їх застосуванні, тоді як доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
43. Викладене свідчить про необґрунтованість доводів ФОП Іванілова В. І. щодо наявності підстав для перегляду у касаційному порядку оскаржуваної постанови на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. Відповідно касаційну скаргу в частині оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у цій справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
44. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України).
45. Пунктом 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
Керуючись статтями 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження у справі № 916/327/21 за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Іванілова Володимира Івановича на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у справі № 916/327/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у справі № 916/327/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач