Справа № 152/867/23
1-кп/152/86/23
іменем України
23 червня 2023 року м. Шаргород
Справа №152/867/23
Провадження №1-кп/152/86/23
Шаргородський районний суд
Вінницької області
в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
розглянувши в залі Шаргородського районного суду Вінницької області в порядку спрощеного кримінального провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні та за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт від 21.06.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особу якого встановлено за паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 21.07.2003 року Шаргородським РВ УМВС України у Вінницькій області, уродженця с. Первомайське Сімферопольського району Автономної Республіки Крим, жителя АДРЕСА_1 , зареєстроване у передбаченому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, судимого за вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 06.04.2023 року за ст.126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк сто вісімдесят годин, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не є пенсіонером, не є особою з інвалідністю,
- у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, кримінальне провадження щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023025150000056 14.06.2023 року,
встановив:
Обвинувачений ОСОБА_2 , будучи засудженим вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 06.04.2023 року за ст.126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк сто вісімдесят годин, після ознайомлення 24.05.2023 року Жмеринським районним сектором №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області з порядком і умовами відбування зазначеного виду покарання та попередження, що у разі ухилення від відбування покарання він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.389 КК України, та будучи направленим 24.05.2023 року для відбування покарання у виді громадських робіт до КП «Комунсервіс», де він, відповідно до вироку суду та направлення органу пробації повинен приступити до відбування покарання з 25.05.2023 року, згідно з запланованим графіком відбування покарання, відбув вісім годин громадських робіт, зокрема, 25.05.2023 року та 26.05.2023 року, а в подальшому 29.05.2023 року та 30.05.2023 року умисно від відбування покарання ухилився без поважних на те причин. У зв'язку із цим до ОСОБА_2 31.05.2023 року Жмеринським районним сектором №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області застосовано застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ст.389 КК України у випадку продовження порушення порядку та умов відбування ним покарання за вироком Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року у виді громадських робіт.
Після винесення письмового попередження ОСОБА_2 продовжив порушувати встановлений йому графік відбування покарання у виді громадських робіт, не приступивши до повного відбування громадських робіт, ігноруючи вимоги письмового попередження, умисно, без поважних причин з 29.05.2023 року по 12.06.2023 року включно ухилився від повного відбування покарання у виді громадських робіт, не відбувши, таким чином, сто сімдесят дві години громадських робіт.
Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_2 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.389 КК України, тобто ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт.
Частинами 2, 3 ст.381 КПК України встановлено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.
Частиною 2 ст.382 КПК України встановлено, що вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Відтак, вищевказані обставини, які встановлені органом досудового розслідування у формі дізнання, у відповідності до ч.2 ст.382 КПК України, судом не досліджувалися з огляду на те, що такі обставини не оспорюються учасниками судового провадження.
Так, в обвинувальному акті старшим прокурором групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурором Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_3 (а.с.16-17) викладено клопотання, в якому прокурор просить суд, враховуючи те, що під час досудового розслідування ОСОБА_2 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден на розгляд обвинувального акта за його відсутності, у відповідності до ч.1 ст.302 КПК України, розглянути обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.2 ст.389 КК України без проведення судового розгляду в судовому засіданні (а.с.3-4).
Також, до обвинувального акту додано письмову заяву підозрюваного ОСОБА_2 , яка складена в присутності захисника - адвоката ОСОБА_4 , на ім'я старшого прокурора групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні - прокурора Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури ОСОБА_3 , в якій ОСОБА_2 повідомив, що винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, беззаперечно визнає, згоден із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, а також ознайомлений та обізнаний з обмеженнями права на апеляційне оскарження вироку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні, його згода є добровільною (а.с.7).
Крім того, у цій заяві захисником ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_4 (а.с.57) підтверджено добровільність беззаперечного визнання винуватості підозрюваним ОСОБА_2 , його згоду із встановленими в результаті досудового розслідування обставинами та добровільність згоди підозрюваного на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні за відсутності останнього (а.с.7, на звороті).
Відповідно до ч.2 ст.12 КК України, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 , є кримінальним проступком.
Таким чином, при вивченні, згідно з частиною 2 ст.382 КПК України, у спрощеному провадженні обвинувального акту та доданих до нього матеріалів судом встановлено, що обставини вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, не оспорюються учасниками судового провадження, у суду відсутні сумніви щодо добровільної позиції учасників судового провадження, у зв'язку із чим суд прийшов до переконання про розгляд обвинувального акту у порядку, встановленому ст.ст.381-382 КПК України, тобто без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності дотримання законної процедури та принципу рівності сторін під час кримінального провадження.
Зокрема, Суд зазначав, що кримінальне провадження, у тому числі складові такого провадження, які стосуються процедури, мають бути засновані на принципі змагальності, і має бути забезпечена процесуальна рівність сторін обвинувачення і захисту. Право на судовий розгляд за принципом змагальності означає, що сторонам обвинувачення і захисту має бути надана можливість ознайомитися із зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і відповісти на них (справа «Джеват Сойсал проти Туреччини», рішення від 23.09.2014 року, остаточне рішення від 23.12.2014 року); згідно з принципом рівності сторін змагального процесу як однієї зі складових розширеної концепції справедливого суду кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити свої аргументи на умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом.
Також, у рішенні в справі «Бортнік проти України» від 27.01.2011 року (п.40), Суд зазначав, що стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись - відкрито чи опосередковано - від свого права на деякі гарантії справедливого суду (див. рішення щодо прийнятності у справі «Квятковська проти
Італії» від 30.11.2000 року та рішення у справі «Піщальніков проти Росії» від 24.09.2009 року). Проте, для того, щоб відмова від права брати участь у судовому розгляді була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути
встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними
гарантіями, співмірними з її важливістю (див. рішення у справі
«Пуатрімоль проти Франції» від 23.11.1993 року, пункт 31).
Відтак, спрощене провадження щодо кримінального проступку, встановлене главою 30 КПК України, не порушує прав сторін кримінального провадження, з врахуванням того, що обставини вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, не оспорюються учасниками судового провадження, їх позиція є добровільною, у зв'язку із чим суд вважає, що наявні підстави для розгляду обвинувального акту у порядку, встановленому ст.ст.381-382 КПК України, тобто без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.
При цьому, у відповідності до ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження №12023025150000056, оцінивши зібрані в ході досудового розслідування у формі дізнання докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов висновку, що подія кримінального проступку та діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 , має місце, це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, знайшла своє підтвердження та доведена доказами, встановленими органом досудового розслідування, поза розумним сумнівом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 року у справі №166/361/19, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було учинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Доказами, встановленими органом досудового розслідування та проаналізованими судом, поза розумним сумнівом доведено винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого йому пред'явлено обвинувачення.
Отже, суд вважає, що дії ОСОБА_2 вірно кваліфіковано органом досудового розслідування за ч.2 ст.389 КК України як ухилення засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, і він повинен нести кримінальну відповідальність за скоєне - за ч.2 ст.389 КК України.
Так, суспільна небезпечність кримінального правопорушення, передбаченого ст.389 КК України, яке відноситься до Розділу XVIII КК України «Кримінальні правопорушення проти правосуддя», полягає в тому, що винна особа, посягає на правосуддя в частині встановленого порядку виконання вироків.
Безпосереднім об'єктом даного кримінального правопорушення якраз і є правосуддя в частині встановленого порядку виконання вироків. З об'єктивної сторони кримінальне правопорушення полягає в ухиленні засудженого від відбування громадських робіт. З суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення характеризується прямим умислом.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.11.2018 року у справі №235/8504/15-к, особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя кримінального правопорушення, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Відповідно до вказаного вище правового висновку Верховного Суду, згідно із ст.24 КК України, умисел поділяється на прямий і не прямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільні небезпечні наслідки і бажала їх настання. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння означає не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу кримінального правопорушення (значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин), а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільні небезпечні наслідки. Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Як вбачається з встановлених судом фактичних обставин, виходячи з обвинувального акту та проаналізованих доказів, зібраних органом досудового розслідування, ОСОБА_2 після винесення йому письмового попередження органом пробації про притягнення до кримінальної відповідальності за ст.389 КК України у випадку подальшого ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт, проігнорував вказане попередження та з 29.05.2023 року продовжував ухилятися від відбування покарання.
За встановлених фактичних обставин, дії ОСОБА_2 носили цілеспрямований характер.
Наведені обставини в обвинувальному акті в сукупності з проаналізованими доказами свідчать про те, що ОСОБА_2 , ухиляючись від подальшого відбування громадських робіт після винесення йому письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування покарання, тобто на переконання суду, розумів значення своїх дій, неминучі наслідки цих дій і бажав настання передбачуваних наслідків свого діяння, отже діяв з прямим умислом.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до обвинувального акту від 21.06.2023 року, обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_2 , є щире каяття.
Суд, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , враховує таку пом'якшуючу покарання обставину, як щире каяття, зазначену у обвинувальному акті, оскільки упродовж досудового розслідування останній визнавав вину та в заяві до суду також зазначив про беззаперечне визнання винуватості у вчиненні кримінального проступку, що свідчить про належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки та готовність нести кримінальну відповідальність.
З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 року в справі №457/529/20 вбачається, що щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень.
Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.
Тому, суд, враховуючи вище викладені правові висновки Верховного Суду, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 враховує таку пом'якшуючу покарання обставину як щире каяття.
Відповідно до обвинувального акту від 21.06.2023 року, обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_2 , не встановлено.
Також, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує обставини, встановлені органом досудового розслідування про те, що за місцем проживання Шаргородською міською радою ОСОБА_2 характеризується як особа, яка не працює, проживає разом з матір'ю ОСОБА_5 , котра є пенсіонеркою (а.с.79); за психіатричною допомогою до лікаря-психіатра Шаргородської МЛ та за наркологічною допомогою до лікаря-нарколога Шаргородської МЛ обвинувачений не звертався, згідно з довідкою за №01-04/829 від 19.06.2023 року (а.с.69).
Таким чином, з урахуванням однієї пом'якшуючої покарання обставини та відсутності обставин, що обтяжують покарання, даних про особу винного, суд вважає, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, є призначення покарання у виді арешту в межах санкції ч.2 ст.389 КК України, зокрема, на строк два місяці.
При цьому, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 13.08.2020 року у справі №716/1224/19, відповідно до якого, виходячи з указаної в ст.50 КК України мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді арешту, яке, згідно із ч.1 ст.60 КК України, полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців, так як ОСОБА_2 умисно ухилився від відбування покарання, призначеного вироком Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року, що не було пов'язане із ізоляцією його від суспільства - у виді громадських робіт, будучи, при цьому, фізично здоровим, працездатним, суд виходить із того, що таке покарання у виді арешту буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, є достатнім для виправлення обвинуваченого, для запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, таким, що відповідає його особі, справедливим, а також є достатнім для досягнення передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання, та відповідає принципу верховенства права.
Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з вироком Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року, ОСОБА_2 засуджений за ст.126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк сто вісімдесят годин (а.с.22-24).
Вказаний вирок набрав законної сили 08.05.2023 року.
З повідомлення Жмеринського РС №2 філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області від 19.06.2023 року за №42/26/1109-23 вбачається, що ОСОБА_2 відбув вісім годин громадських робіт на виконання вироку Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року (а.с.75).
Таким чином, ОСОБА_2 не відбув сто сімдесят дві години громадських робіт.
При цьому, покарання ОСОБА_2 слід призначати на підставі ст.71 КК України, тобто за сукупністю вироків, зокрема, до призначеного за новим вироком покарання слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року, з урахуванням правил п.4 ч.1 ст.72 КК України, що одному дню арешту відповідають 8 годин громадських робіт. Відповідно до правил ст.72 КК України, ста сімдесяти двом годинам громадських робіт, що невідбуті ОСОБА_2 за вироком Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року, відповідає 21,5 днів арешту (172:8=21,5).
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у рамках цього кримінального провадження не застосовувався, а суд не вбачає підстав для його застосування.
Керуючись ст.368, ч.1 ст.369, ст.ст.370, 373-374, 381-382, 394, 395 КПК України, на підставі ч.2 ст.389 КК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, за якою засудити його до покарання у виді арешту на строк два місяці.
На підставі ч.1 ст.71, п.4 ч.1 ст.72 КК України до призначеного за цим вироком покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Шаргородського районного суду від 06.04.2023 року - двадцять один день арешту, і остаточно до відбування ОСОБА_2 призначити покарання у виді арешту на строк два місяці двадцять один день.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2 вираховувати з дня його затримання на виконання цього вироку суду.
До набрання вироком суду законної сили запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 - не застосовувати.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Шаргородський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту отримання його копії, з урахуванням особливостей, встановлених ст.394 КПК України.
Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини (ч.1 ст.394 КПК України).
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.
Головуючий - суддя ОСОБА_6