Рішення від 12.06.2023 по справі 910/15043/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2023Справа № 910/15043/21 (369/12653/21)

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського,3, ідентифікаційний номер 30160757)

про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 29 046,00 грн.

в межах справи №910/15043/21

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вінстар" (04074, м. Київ, вул. Резервна, 8, оф. 13, ідентифікаційний номер 44630056)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського,3, ідентифікаційний номер 30160757)

про банкрутство

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15043/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 29 046,00грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року відкрито провадження за вищевказаним позовом з призначенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

30 січня 2022 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшов відзив ТОВ "Комплекс Агромарс", в якому відповідач зазначає про передачу даного позову за підсудністю до Господарського суду міста Києва, мотивуючи тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі № 910/15043/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Буддевеллопмент" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", а відповідно ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17.02.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення заборгованості по заробітній платі, передано у порядку статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства до Господарського суду міста Києва (м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В), в провадженні якого перебуває справа № 910/15043/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 прийнято справу №369/12653/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 29046,00грн. до розгляду в межах справи №910/15043/21. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвала про прийняття справи до провадження була вручена позивачу 30.04.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494222295 з відміткою про вручення відповідної ухвали суду.

Дана ухвала також була вручена відповідачу 24.04.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494222309 з відміткою про вручення відповідної ухвали суду.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З 18.02.2020 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на посаді спеціаліста групи технічної підтримки та адміністрування, що підтверджується даними трудової книжки, наказом від 17.02.2020 № 204/КА/к-п про прийняття на посаду.

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" від 23.11.2020 № 671 КА к-з ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням.

Як зазначає позивач у позовній заяві відповідачем було порушено вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення, а про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На думку позивача, відповідачем при звільненні не нарахована та не виплачена щомісячна премія в сумі 29 046,00 грн., а саме: за період серпень 2020 року в розмірі 8 862,96 грн., вересень 2020 року в розмірі 8 868,86 грн., жовтень 2020 року в розмірі 8 312,00 грн., листопад 2020 року в розмірі 3 002,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із частинами другою, третьою статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а в разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 ЗУ "Про оплату праці" визначено структуру заробітної плати

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно п. 18.7.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" Генеральний директор Товариства, "приймає на роботу і звільняє з роботи працівників Товариства, застосовує заходи заохочення і накладає стягнення; призначає Членів Дирекції (директорів філій)".

Таким чином, винагорода (премія), як захід заохочення, виплачується працівникові виключно за рішенням керівника, а тому не є обов'язковою.

Оскільки, винагорода (премія) виплачується працівникові виключно за наказом керівника, Господарський суд не знаходить правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на користь позивача преміальних виплат, так як суд не може перебирати на себе функцію призначення та нарахування премії замість органу, на якого покладені такі повноваження. Суд не може втручатися в господарську діяльність товариства.

Премія є складовою заробітної плати працівника, але не є обов'язковою її частиною.

Встановлення премії має на меті заохотити, стимулювати до продуктивної праці, винагородити працівників залежно від індивідуальних чи колективних результатів їхньої роботи. Тобто в такій площині премія є додатковим видом заробітної плати (винагородою) заохочувального характеру, тож не може розглядатися як неодмінна, беззастережна виплата, яку працівник може вимагати від керівництва компанії, в якій працює, щоб йому призначили і виплатили. Виплата премії залежить також від фінансових можливостей компанії.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 826/1575/17.

Заперечуючи проти позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" у відзиві посилається на те, що виплати премій відбувались окремим працівникам на підставі наказу керівника з прибутку компанії, оскільки на підприємстві відсутній колективний договір чи положення про оплату праці.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів, які б спростовували вказані обставини.

Дослідивши надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" докази, судом установлено, що за період серпень - листопад 2020 відсутнє подання на преміювання ОСОБА_1 .

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами відповідно до положень статей 76, 77, 78 ГПК України, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

З системного аналізу викладеного вище слідує, що вказані Заводом підстави визнання договорів недійсним не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та спростовані встановленими судом обставинами.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, беручи до уваги встановлені обставини, підтверджені належними доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.06.2023.

Суддя Мандичев Д.В.