21 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7699/22 пров. № А/857/3940/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року (головуючий суддя: Смокович В.І., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «Здорова сім'я» про стягнення коштів, -
встановив:
Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, 23.11.2022 звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з Приватного підприємства «Здорова сім'я» адміністративно-господарські санкції в сумі 42300,00 грн та пені в сумі 7478,64 грн, всього в сумі 49778,64 грн.
Обґрунтовує позов тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ відповідачем у 2021 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості однієї особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 42300,00 грн, яка роботодавцем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій ПП «Здорова сім'я» нарахована пеня в сумі 7478,64 грн, яку позивач просить стягнути разом із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що Приватним підприємством «Здорова сім'я» 21 жовтня 2022 року подано до Волинського обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПОІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік за формою № 10-ПОІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ повинна складати 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2021 році становив 676,8 тис. грн, а середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 84600 грн, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відомості відсутні.
У зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відділення Фонду направило повідомлення № 40/19-316 від 21 жовтня 2022 року, в якому вказало про обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 42300,00 грн. та роз'яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (арк. спр. 19).
У листі № 23 від 09 листопада 2022 року, адресованому позивачу, ПП «Здорова сім'я» вважає нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені необґрунтованим, зробленим без врахування усіх обставин та таким, що не підлягає задоволенню.
За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у сумі 42300,00 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 7478,64 грн, а всього - 49778,64 грн .
Проте, підприємство вказані санкції в добровільному порядку не сплатило, що стало підставою звернення позивача до суду для стягнення зазначених сум у примусовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство, фактично, вжило усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі-Закон № 875-ХІІ), забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. У свою чергу, закон не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 2 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 875-ХІІ, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).
З системного аналізу вказаних норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що для підприємств, установ, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, законодавством встановлюється обов'язковий норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.
При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншим нормативним актом, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до п. п. 3, 5, 6 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до матеріалів справи додано копію звіту форми 3-ПН, поданого відповідачем 05.04.2021 до центру зайнятості (а. с. 39), згідно якого у ПП «Здорова сім'я» наявна вакансія для осіб з інвалідністю.
Вказаний звіт було поданий у період лікарняного особи ( ОСОБА_1 ), яка займала цю посаду та була інвалідом ІІІ групи. Згідно листка непрацездатності ОСОБА_1 , такий виданий 11 січня 2021 року у зв'язку з вагітністю (сто двадцять шість днів), стати до роботи 17 травня 2021 року.
Наказом по підприємству № 21 від 31 травня 2021 року, ОСОБА_1 пішла у відпустку по догляду за дитиною до трьох років, про що власноручно підписалася (а. с. 36).
Суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання апелянта, що відповідач повинен був подати звіт до центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто після 11 січня 2021 року. Оскільки, вакансія не була відкритою, так як ОСОБА_1 пішла у відпустку по догляду за дитиною до трьох років з 31.05.2021.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини та проаналізувавши наведений вище звіт, суд апеляційної інстанції вважає, що у ньому, відповідно до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», зазначено основні дані про вакансію, та вказано вакансію, на яку можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та можуть бути працевлаштовані, зокрема, - «інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, відповідачем у повній мірі виконано свій обов'язок щодо подання звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу», а також здійснено усіх належних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що доказів того, що відповідач відмовив у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу, з власної ініціативи, у матеріалах справи відсутні.
Отже, доказів того, що Приватне підприємство «Здорова сім'я» створювало перешкоди для працевлаштування осіб з інвалідністю чи вчиняло інші дії або бездіяльність, які б вказували на суб'єктивне невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування, вказаної категорії осіб, в матеріалах справи відсутні, не здобуті такі і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки Приватне підприємство «Здорова сім'я», до центру зайнятості, подавало звіт форми № 3ПН про наявність вакансії на працевлаштування осіб з інвалідністю, у відповідності до Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 у редакції наказу від 05.12.2016 № 1476, а тому, у діях відповідача відсутня вина у не працевлаштуванні осіб з інвалідністю, наявність якої є обов'язковою умовою застосування штрафних санкцій, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про стягнення пені, то така вимога також задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції, у задоволенні якої відмовлено.
Таким чином, апеляційна скарга Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року у справі № 140/7699/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. В. Ніколін
М. А. Пліш