22 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/8/23 пров. № А/857/5567/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Мачульським В.В за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Володимир-Волинського відділу Управління державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Володимир-Волинського відділу Управління державної міграційної служби України у Волинській області (далі - відділ УДМСУ, відповідач), в якому просила визнати протиправними дії відділу УДМСУ стосовно відмови оформити та видати паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки та зобов'язати відповідача оформити та видати їй відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі - Положення), без засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.03.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач, всупереч Конституції України та законам України, порушує її права, відмовляючи в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки, незважаючи на діюче Положення. Зазначає, що отримання паспорта у формі ID-карти є її правом, а не обов'язком.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що на підставі заяви-анкети №1077052 від 05.10.2017, поданої позивачкою до відділу УДМСУ, відповідачем 06.06.2018 було видано їй паспорт громадянина України у формі пластикової ID-картки та повідомлено про присвоєння унікального номеру запису в Єдиному демографічному реєстрі №1986090704080.
У зв'язку із згубою паспорта громадянина України у формі типу ID-карти, позивачка звернулася до відповідача із заявою про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки.
Листом від 21.12.2022 відповідач повідомив, що за відсутності відповідного рішення суду відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, оскільки наявний спеціальний закон, який регулює правовідносини, які склались між сторонами, яким є Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5492), яким не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру. Законна та добровільна видача позивачці паспорта громадянина України у формі ID-картки та внесення інформації щодо неї до реєстру жодним чином не суперечить нормам Конституції та Закону України “Про захист персональних даних” №2297-VI від 01.06.2010 (далі - Закон №2297).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом №5492.
Згідно п.п “а” п.1 ч.1 ст.13 Закону №5492, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на : документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України : паспорт громадянина України.
Відповідно до ч.3 ст.13 Закону №5492, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.14 Закону №5492, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Вдповідно до ч.ч.1-4 ст.24 Закону №5492, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пунктом 3 Положення передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.п.1-4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок №302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.
Пунктом 5 Порядку №302 передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Судом встановлено, що позивачка звернулась із заявою-анкетою для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру №1077052 від 05.10.2017, які є одночасно згодою на обробку персональних даних засобами Єдиного державного демографічного реєстру України та посвідчено згоду на обробку персональних даних власним підписом та отримала паспорт громадянина України у формі ID-картки, запис №1986090704080.
Вказаний паспорт втрачений позивачкою, про що вона заявила у своїй заяві до відповідача від 14.12.2022 (а.с. 26).
Буквальне розуміння положень п.5 Порядку №302 дає підстави вважати, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
При цьому, нормами Закону №5492, Положення та Порядку №302, не передбачена можливість видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року замість втраченого паспорта громадянина України у формі ІD-картки.
Відтак, правові підстави для видачі позивачці паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки замість втраченого паспорта громадянина України у формі пластикової ІD-картки відсутні.
Щодо покликань позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд першої інстанції вірно наголосив на наступному.
У постанові від 19.09.2018 по зразковій справі №806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що ознаками цієї типової справи є : а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, відповідно до Положення №2503-ХІІ.
Крім того, за обставинами цієї зразкової справи позивачка звернулася із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про неї до Єдиного державного демографічного реєстру; така заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання позивач відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді УНЗР, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Разом з тим, за обставинами розглядуваної справи щодо позивачки вже внесена інформація до Єдиного державного демографічного реєстру за її заявою; у вказаному Реєстрі щодо позивача є наявний УНЗР та їй було видано паспорт громадянина України у формі пластикової ІD-картки.
При цьому, при прийнятті рішення по зразковій справі суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання особи.
Отже, розглядувана справа, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини, не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по зразковій справі №806/3265/17, а тому викладені у цій постанові правові висновки не можуть бути застосовані при розгляді даної справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року по справі №140/8/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
І. М. Обрізко