22 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/4121/22 пров. № А/857/5680/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Іщук Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Бабюком П.М. у відкритому судовому засіданні за правилами ч.4 ст.229 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження у м. Тернополі, повний текст судового рішення складено 11 січня 2023 року) у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо неврахування при призначенні йому пенсії за віком з 13.12.2021 доходів, зазначених в архівних довідках №27301 від 12.05.2021 (за період з березня 2007 року по грудень 2011 року), №27301 від 12.05.2021 (за період з січня 2012 року по березень 2016 року), виданих ГБУ “ЦГАТО Москви”, у довідках про доходи фізичної особи №93 від 22.02.2017, виданій ООО “ММУ ЦЗМ”, №79 від 02.02.2017, виданій АО “ММУ ЦЕНТРОЗЛЕКТРОМОНТАЖ”, №718 від 06.02.2018, виданій ООО “Оптово-рознічний торговий центр “Москва”, №90 від 30.03.2018, виданій ООО “ММУ ЦЗМ”, №7 від 26.10.2021, виданій ООО “Оптово-рознічний торговий центр “Москва”, у довідках про доходи та суми податку фізичної особи від 26.10.2021 за 2018 рік, виданій ООО “ТЦ “Москва”, від 26.10.2021 за 2019 рік, виданій ООО “ТЦ “Москва”, від 26.10.2021 за 2020 рік, виданій ООО “ТЦ “Москва”, від 26.10.2021 за 2021 рік, виданій ООО “ТЦ “Москва”, від 25.11.2021 за 2021 рік, виданій ООО “ТЦ “Москва” та зобов'язати відповідача перерахувати йому з 13.12.2021 призначену пенсію за віком з урахуванням сум доходів, зазначених у вищевказаних архівних довідках та виплатити пенсію за віком з урахуванням раніше виплачених сум".
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення”, прийнято рішення про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вважає, що у пенсійного органу були відсутні підстави для проведення перерахунку пенсії позивачу з урахуванням довідок про заробітну плату із рф.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 по справі №500/2168/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2022 було визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області №191950014987 від 24.03.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.07.1980 по 19.10.1980 в Полтавській мехколоні №4 тресту “Полтавасільелектромережбуд” та періоди роботи у рф з 14.03.2007 по 11.02.2008, з 19.03.2008 по 20.02.2009, з 25.02.2009 по 19.02.2010, з 25.03.2010 по 11.03.2011, з 01.04.2011 по 20.01.2012, з 22.02.2012 по 21.01.2013, з 25.02.2013 по 20.01.2014, з 24.03.2014 по 19.01.2015, з 16.03.2015 по 03.03.2016, з 05.04.2016 по 17.02.2017, з 09.03.2017 по 31.05.2017, з 07.08.2017 по 21.02.2018, з 22.02.2018 по 12.02.2019, з 27.02.2019 по 17.01.2020, з 02.03.2020 по 28.01.2021, з 10.03.2021 по 24.11.2021 та призначити йому пенсію за віком з 13.12.2021.
Листом ГУ ПФУ в Тернопільській області №3694-3861/П-02/8-1900/22 від 02.11.2022 позивача було повідомлено про те, що на виконання рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області до його страхового стажу зараховано період роботи в Полтавській мехколонії №4 тресту “Полтавасільелектромережбуд” та у рф, з 13.12.2021 призначено пенсію за віком. Розмір песії обчислено із заробітної плати за період з 01.07.2000 по 30.11.2021 (з 01.03.2007 по 30.11.2021 внесено нульові суми, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про заробітну плату).
Свою позицію ГУ ПФУ в Тернопільській області мотивує тим, що відповідно ст.40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-VI від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01.07.2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 незалежно від перерв. Для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості.
У зв'язку з воєнними діями на території України, на даний час немає можливості надіслати запит до пенсійного фонду рф щодо підтвердження сплати страхових внесків, а тому ГУ ПФУ в Тернопільській області вважає, що правові підстави для проведення перерахунку пенсії позивача, з урахуванням довідок про заробітну плату з рф відсутні.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у даній справі довів належними письмовими засобами доказування (довідками про заробітну плану), розмір свого доходу та розмір відрахувань єдиного соціального внеску. Єдиним аргументом відповідача є не можливість перевірки вказаної інформації, у зв'язку з агресією рф.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину України гарантується право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон №1058-IV.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону №1058.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу : з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Статтею 66 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
З матеріалів справи видно, що при призначені позивачу пенсії за віком, за період з 01.03.2007 по 30.11.2021 було внесено нульові суми, оскільки у зв'язку з воєними діями неможливо надіслати запит до пенсійного фонду рф щодо підтвердження сплати страхових внесків
Згідно статті 1 Закону №1058, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом першим частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” №2464-IV від 08.07.2010 (далі - Закон №2464) передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
В контексті положень статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Отже, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, як роботодавця, який здійснив нарахування внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
При цьому, невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2018 по справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 по справі №688/947/17, від 30.09.2019 по справі №414/736/17, від 30.07.2019 по справі №373/2265/16-а, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Згідно статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 та була чинною на момент вирішення питання про призначення позивачу пенсії, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення було встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом рф “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн” від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
При цьому, колегія суддів зазначає, що така угода діяла станом на час надання відповіді ГУ ПФУ в Тернопільській області (02.11.2022), тобто на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно архівної довідки ГБУ “ЦГАТО Москви” №27301 від 12.05.2021, ОСОБА_1 у період з 01.03.2007 по 31.12.2011 отримував заробітну плату, що враховується при обчисленні пенсії. У довідці зазначено, що з 01.01.2001 проводяться відрахування єдиного соціального податку.
Згідно архівної довідки ГБУ “ЦГАТО Москви” №27301 від 12.05.2021 позивач у період з 01.01.2012 по 31.03.2016, за винятком періоду з 01.02.2015 по 28.02.2015, отримував заробітну плату, що враховується при обчисленні пенсії, у якій зазначено, що з 01.01.2001 проводяться відрахування єдиного соціального податку.
Відповідно до довідок про доходи фізичної особи №79 від 02.02.2017 протягом січня - березня 2016 року ОСОБА_1 отримав дохід у розмірі 93612,20 руб, №3 від 22.02.2017 протягом квітня - грудня 2016 року - 488765,47 руб, №90 від 20.03.2018, №718 від 06.02.2018 та №7 від 26.10.2021 за 2017 рік - 293339,35 руб, у 2018 році на підставі довідки від 26.10.2021 - 325386, 84 руб. Із вказаних доходів утримано податок.
Також, згідно довідки від 26.10.2021 позивач у 2019 році отримав заробітну плату у розмірі 374719,25 руб, згідно довідки від 26.10.2021 у 2020 році - 369387,76 руб та згідно довідки від 25.11.2021 у 2021 році - 357642,68 руб.
На підставі довідки ООО “Оптово-Розничний торговий центр “Москва” №ТЦЗК-000154 від 24.11.2021 на отриману позивачем заробітну плату протягом 2019-2021 років були нараховані страхові внески.
Колегія суддів вважає, що відповідачем жодним чином не доведено того факту, що не здійснювались відповідні відрахування із заробітку позивача під час його роботи у рф, на противагу чому, в матеріалах справи міститься вищевказані довідки, згідно яких, із заробітної плати проводились відповідні вирахування згідно законодавства.
На думку колегії суддів, пенсійний орган своїм рішенням фактично позбавляє позивача пенсійного забезпечення, без наявності обставин, які реально залежать від його волі, адже останнім, при зверненні до пенсійного органу, було надано всі наявні в нього документи.
Отже, доводи пенсійного органу про відсутність підстав для врахування заробітної плати ОСОБА_1 за період його роботи зазначених у вищевказаних архівних довідках у зв'язку з непідтвердженням таких довідок про заробітну плату первинними документами, а також відсутністю підтвердження сплати страхових внесків, є безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач довів належними письмовими засобами доказування (довідками про заробітну плану), розмір свого доходу та розмір відрахувань єдиного соціального внеску.
Разом з тим, у рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.06.2022 у справі №500/2168/22 суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача у рф з 14.03.2007 по 11.02.2008, з 19.03.2008 по 20.02.2009, з 25.02.2009 по 19.02.2010, з 25.03.2010 по 11.03.2011, з 01.04.2011 по 20.01.2012, з 22.02.2012 по 21.01.2013, з 25.02.2013 по 20.01.2014, з 24.03.2014 по 19.01.2015, з 16.03.2015 по 03.03.2016, з 05.04.2016 по 17.02.2017, з 09.03.2017 по 31.05.2017, з 07.08.2017 по 21.02.2018, з 22.02.2018 по 12.02.2019, з 27.02.2019 по 17.01.2020, з 02.03.2020 по 28.01.2021, з 10.03.2021 по 24.11.2021 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
При цьому, встановлено, що протягом вказаних періодів позивач працював, отримував заробітну платну, а з його заробітної плати проводились відрахування по сплаті єдиного соціального внеску.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач у даній справі довів належними письмовими засобами доказування (довідками про заробітну плану), розмір свого доходу та розмір відрахувань єдиного соціального внеску. Єдиним аргументом відповідача, є не можливість перевірки вказаної інформації, у зв'язку із агресією російської федерації.
При цьому, суд слушно зауважив, що безвідносно до Угоди від 13.03.1992, стороною якої, є країна агресор (російська федерація), держава, в особі створених нею інституцій повинна виконувати взяти на себе міжнародні зобов'язання, зокрема в сфері соціального забезпечення та гарантувати кожному своєму громадянину, який працював за кордоном, отримував офіційний дохід, з якого справлялись відрахування до органів Пенсійного фонду, право на пенсійне забезпечення.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року по справі №500/4121/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Л. П. Іщук