21 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/533/23 пров. № А/857/6654/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду (головуючого судді Мартиць О.І., ухвалену у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження о 09 год. 38 хв. в м. Тернопіль повний текст ухвали складено 03.04.2023) у справі №500/533/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 21.02.2023 звернувся в суд з позовом до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не вирішення по суті заяви позивача про підготовку та надання до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення за відповідною посадою, з якої він був звільнений з військової служби, станом на 01.01.2020 у відповідності до вимог ст.ст.43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з розрахунком посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови №704, із обов'язковим зазначенням розмірів всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, для перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2020, зобов'язати відповідача підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення, за відповідною посадою, з якої він був звільнений з військової служби, станом на 01.01.2020 у відповідності до вимог ст.ст.43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з розрахунком посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови №704, із обов'язковим зазначенням розмірів всіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії, для перерахунку основного розміру пенсії з 01.02.2020.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року позовну заяву залишено без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка мотивована тим, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказує, що інформацію про набуття військовими пенсіонерами права на отримання довідки про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою з якої військовослужбовець був звільнений з військової служби на пенсію дізнався у січні 2023 року із соціальних мереж та з постанови Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач 16.01.2023 звернувся із заявою до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області з проханням про підготовку і надання до пенсійного органу довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2020 завірену у встановленому порядку мокрою печаткою.
08.02.2023 №К-17-220/22 Управління Служби безпеки України в Тернопільській області надано відповідь про відмову скласти і надіслати до ГУ ПФУ в Тернопільській області довідку про грошове забезпечення позивача станом на 01.01.2020.
21.02.2023 позивач звернувся до суду із позовом до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про підготовку та надання до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оновленої довідки про розмір його грошового забезпечення за відповідною посадою, з якої він був звільнений з військової служби, станом на 01.01.2020.
15.03.2023 відповідачем подане клопотання про залишення позову без розгляду за пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступні обставини.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати можливість звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у справі №240/12017/19. Крім того, у цій постанові Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Отже, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Як наголосила судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Аналізуючи вищенаведене можна дійти висновку, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Згідно частини 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
На виконання даної норми Кабінет Міністрів України Постановою від 13.02.2008 № 45, з наступними змінами та доповненнями, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок №45).
Пунктом 1 Порядку №45 пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
За змістом пунктів 2 та 3 Порядку №45, видача довідки, як елемент в системній послідовності алгоритму дій визначених Порядком №45, пов'язується з моментом визначення Урядом України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з наступними змінами та доповненнями, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Наведена норма вказує на те, що грошове забезпечення військовослужбовці повинно змінюватись щороку з 1 січня, у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як наслідок, саме з цією датою пов'язується визначення Кабінетом Міністрів України умов та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права на перерахунок пенсії, в тому числі і відсутності сформованої довідки, як складової в алгоритмі згаданого перерахунку, 1 січня відповідного року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору є визнання протиправної бездіяльності Управління Служби безпеки України в Тернопільській області щодо відмови у видачі довідки та її скерування до належного пенсійного органу.
Позивач покликається на те, що грошове забезпечення військовослужбовців повинно змінюватись щороку з 01 січня відповідного календарного року у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, у спірних правовідносинах - з 01 січня 2020 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлювався Законом України № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та набрав чинності з 1 січня 2020 року.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач повинен був дізнався про порушення свого права на перерахунок пенсії з дня отримання позивачем першої пенсійної виплати після 01.01.2020.
За встановлених обставин, в контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані розглядувані правовідносини та практики Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач достовірно міг дізнатися про порушення своїх прав після 01.01.2020, але до відповідача з вимогою про видачу довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020 звернувся тільки 16.01.2023, а до суду 21.02.2023.
Поважних підстав для пропуску звернення до суду позивачем не зазначено і апеляційним судом не встановлено.
Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 380/14933/22, яка згідно приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення даного спору.
Колегія суддів вважає, що отримання позивачем листа відповідача 08.02.2023 у відповідь на його звернення від 16.01.2023 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на отримання довідки і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Апелянт обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду, посилається, зокрема, що інформацію про набуття військовими пенсіонерами права на отримання довідки про розмір грошового забезпечення за відповідною посадою з якої військовослужбовець був звільнений з військової служби на пенсію дізнався у січні 2023 року із соціальних мереж та з постанови Верховного Суду від 02.08.2022 справа №440/6017/21.
Однак, апеляційний суд вважає, що судова практика Верховного Суду у певних правовідносинах не є обставиною, існування якої є об'єктивно непереборною, не залежить від волевиявлення особи та пов'язана з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом, адже реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, з урахуванням з'ясованого вище та положень статті 122 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції покликаючись на повноваження пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, частини 4 статті 123 КАС України обґрунтовано залишив позовну заяву без розгляду, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання, а зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Крім того, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в пункті 27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. пункт 57 рішення Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №500/533/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 22.06.2023