22 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/3008/22 пров. № А/857/6521/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року (головуючого судді Скраль Т.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14 год. 41 хв. в м. Ужгород повний текст рішення складено 13.03.2023) у справі №260/3008/22 за позовом ОСОБА_1 до Хустського районного центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 через уповноваженого представника ОСОБА_2 19.08.2022 звернувся в суд з позовом до Хустського районного центру комплектування та соціальної підтримки, судом залучено Військову частину НОМЕР_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати дії Хустського районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки МО України щодо призову студента Херсонського національного технічного університету ОСОБА_1 по мобілізації під час воєнного стану як особу яка не була військовозобов'язаним чи резервістом і не мала досвіду військової служби до військової частини НОМЕР_1 - протиправними, зобов'язати відповідача - Хустський районний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки МО України надати ОСОБА_1 відстрочку в порядку ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з подальшим звільненням його з військової служби, оскільки в інший спосіб поновити порушені права позивача ОСОБА_1 неможливо, визнати дії військової частини НОМЕР_1 по зарахуванню ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 з призначенням відповідну посаду до складу 5-ї резервної роти таким, що з 04.03.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків - протиправними, оскільки в інший спосіб поновити порушені права позивача ОСОБА_1 неможливо, зобов'язати відповідача - військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби через службову невідповідність, оскільки він із-за порушення нормативних актів про мобілізацію був незаконно зарахований до особового складу військової частини, немає досвіду військової служби, військове звання присвоєно незаконно, військово-облікова спеціальність 600 543А визначена незаконно, натомість він не відповідає займаній посаді.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через уповноваженого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що ОСОБА_1 призову на строкову військову службу, у відповідності до частини 7 статті 1 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» не підлягав і такої не проходив та згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мав законне право на відстрочку у випадку призову по мобілізації, оскільки являється студентом Херсонського національного технічного університету денної форми навчання (за державним замовленням) факультету інформаційних технологій та дизайну.
Представник позивача адвокат Захарчук Іван Іванович направив до апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги в який вказує, що судом порушено норми процесуального права щодо врахування копії заяви ОСОБА_1 про видачу військово-облікового документа, також суд не врахував що Хустський районний територіальний центр комплектації та соціальної підтримки заявив про можливість укласти мирову угоду і суд таку заяву задовольнив, що означає про визнання факту протиправності своїх дій.
Відповідно до частини 1 статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Колегія суддів дійшла висновку щодо врахування доповнення апеляційної скарги поданого до апеляційного суду, оскільки таке подане в межах строку на апеляційне оскарження.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 01 березня 2022 року звернувся до начальника Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій просить на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» призвати його на військову службу та видати військово-обліковий документ (том 1 а.с. 128).
Згідно довідки № 213 від 21.12.2021 ОСОБА_1 є студентом 1 курсу ІІ магістерського рівня вищої освіти денної форми навчання факультету інформаційних технологій та дизайн, спеціальності 121 - Інженерія програмного забезпечення групи 5ПР Херсонського національного технічного університету. Зарахований наказом №320-с від 12.08.2021 року. Термін закінчення навчання 31.12.2022 року (том 1 а.с.12).
04.03.2022 ОСОБА_1 призваний Хустським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного від 03 березня 2022 року № 438, (том 1 а.с. 10).
04.03.2022 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 52, солдата ОСОБА_1 , такелажника 2 евакуаційного відділення 3 евакуаційного взводу евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону, на виконання вимог Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з метою своєчасного та гарантованого проведення доукомплектування визначеного складу Збройних Сил України, інших складових сил оборони відповідно, зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду з 04 березня 2022 року, (том 1 а.с. 70).
31 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командира зведеного підрозділу ВЧ НОМЕР_1 (том 1 а.с.200), яким доповів, що є студентом 1 магістерського курсу денної форми навчання за державним замовленням в Херсонському національному технічному університеті та відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має відстрочку від мобілізації як здобувач вищої фахової освіти. Просить про клопотання перед вищим командуванням щодо звільнення його з лав ЗСУ на підставі статті 23 Закону України. До рапорту додає довідку про навчання № 172. За результатами розгляду рапорту уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 зазначено, що підстави для звільнення відсутні та рекомендовано звернутися до суду.
Вважаючи дії щодо мобілізації протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб; Указом Президента України від 18.04.2022 № 2593/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб; Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Військовий обов'язок громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно із частинами 3, 4 статті 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Пунктом 2 Розділу 1 Положення передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно статті 1 Закону №3543-XII, встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно частини другої статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
У відповідності до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону №3543-XII передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абзацу першого частини першої вищевказаної статті громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною третьої статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
За змістом пункту 7 цього Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
У силу пункту 12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Представник позивача як в обґрунтування позовних вимог так і в апеляційній скарзі посилається на положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яким передбачено відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у закладах фахової передвищої та/або вищої освіти з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного ступеня освіти та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Колегія суддів враховує, що згідно статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
При цьому, колегія суддів погоджується із правильним висновком суду першої інстанції, що отримати відстрочку від призову на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Після зарахування до особового складу військової частини подання заяви з відповідними документами про відстрочку, навіть якщо у особи є для цього підстави, втрачає свою мету.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Крім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів того, що ним подавалася інформація до Хустського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки стосовно існування підстав, які б надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, згідно до ст. 23 Закон № 3543-ХІІ.
Апеляційний суд враховує також, що ОСОБА_1 , самостійно 01 березня 2022 року, звернувся до начальника Хустського районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій просив на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» призвати його на військову службу та видати військово-обліковий документ, (том 1 а.с. 128), доказів щодо протиправності дій про примушування його написати відповідну заяву матеріали справи не містять.
Колегія суддів дійшла висновку, що визнання протиправними дій Хустського районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки щодо призову студента Херсонського національного технічного університету ОСОБА_1 по мобілізації під час воєнного стану як особу яка не була військовозобов'язаним чи резервістом і не мала досвіду військової служби до військової частини НОМЕР_1 , зобов'язання Хустського районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надати ОСОБА_1 відстрочку в порядку ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з подальшим звільненням його з військової служби та визнання дій Військової частини НОМЕР_1 по зарахуванню ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 з призначенням відповідну посаду до складу 5-ї резервної роти таким, що з 04.03.2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків протиправним не підлягають задоволенню, а доводи про укладення мирової угоди є необґрунтованими, оскільки такої не було укладено, тому суд не може оцінювати того що не відбулося.
Слід зазначити, що навіть за умови протиправності дій щодо мобілізації позивача на військову службу та зарахування до особового складу військової частини, для звільнення його з військової служби за призовом під час мобілізації мають бути наявні підстави, які визначенні пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Суд у цій справі жодним чином не нівелює право позивача, за наявності відповідних підстав, на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Натомість, на даній стадії правовідносин між сторонами, коли позивач вже є діючим військовослужбовцем, яким призваний на військову службу під час мобілізації, судом не встановлено, а сторонами не повідомлено, обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації, які передбачені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Окрім цього апеляційний суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 1 КАС України).
Таким чином, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Враховуючи вищенаведене, оскаржувані дії в частині мобілізації, переміщення та направлення позивача для проходження військової служби є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача направлення його для проходження військової служби та зарахування до списків особового складу військової частини.
Після видання спірних рішень, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, які не передбачать звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про мобілізацію та про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання дій відповідних протиправними.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача - військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби через службову невідповідність, колегія суддів враховує наступне.
Згідно пункту ґ частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через службову невідповідність.
Згідно із пунктом 2.7 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в Збройних силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 2014 року за №611/25388 (далі - Інструкція), зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині.
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Зважаючи на те, що колегією суддів не встановлено неправомірності взяття позивача на облік та визнання його придатним до військової служби, підстав для скасування наказу про зарахування до складу військової частини немає.
Службова невідповідність - це невідповідність займаній посаді в силу фізичного стану, хвороби, неналежної професійної підготовки, порушення порядку і правил несення служби тощо, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 21.11.2019 по справі № 814/1649/16.
Зважаючи на те, що колегією суддів не встановлено порушень з боку Хустського районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки при постановці позивача на облік, відсутність заяви позивача на момент призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та подання до суду будь яких доказів про службову невідповідність позивача, а тому безпідставна є вимога щодо зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби через службову невідповідність.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з урахуванням поданої заяви позивача про добровільне проходження військової служби під час мобілізації, а тому суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2023 року у справі №260/3008/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 22.06.2023