Справа №753/6403/21 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3308/2023 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
22 червня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого, одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022року залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2023 року касаційну 25 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнаний невинуватим та виправданий за пред'явленим йому обвинуваченням у тому, що він 06 лютого 2021 року, діючи умисно, з метою завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, достовірно знаючи, що факт злочину не мав місця, і розуміючи, що чинить протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення до органу досудового розслідування, про те, що 06 лютого 2021 року приблизно о 15 год. 17 хв. за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1Б, виявив незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander», державний номерний знак НОМЕР_1 . ОСОБА_7 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність, достовірно знаючи, що злочин, передбачений ст. 289 КК України, стосовно нього не вчинявся звернувся з заявою про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення.
В поданій апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України та призначити покарання у виді виправних робіт строком 1 рік з відрахуванням 15% із заробітку.
В апеляційній скарзі прокурор не заперечує, що ОСОБА_7 , повідомляючи на спецлінію 102 про вчинення кримінального правопорушення, був переконаний у незаконному заволодінні його автомобілем. Однак наполягає, що ОСОБА_7 обвинувачується у поданні до органу досудового розслідування письмової зави про вчинення щодо нього кримінального правопорушення, на час написання якої останньому достовірно було відомо, що злочин щодо нього не вчинявся.
Також вказує, що посилання суду на те, що ОСОБА_7 не був попереджений про кримінальну відповідальність, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються матеріалами кримінального провадження,
Захисник ОСОБА_8 подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що апеляційна скарга прокурора зводиться до наведення вибіркових обставин справи та власного аналізу доказів без посилання на конкретні норми процесуального права, які, на переконання прокурора, порушені судом при встановленні обставин та оцінці доказів під час ухвалення вироку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку вимог та доводів апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово ОСОБА_7 , дослідивши за клопотанням учасників судового провадження матеріали кримінального провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, провівши судові депати та заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Згідно правил ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, зокрема ухваленим компетентним судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням вимог відносно кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені зазначеними в ньому доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом згідно визначених ст.94 цього Кодексу правил, які ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх дійсних обставин кримінального провадження, керуючись законом, кожний зібраний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність усіх зібраних доказів ? з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення даного вироку, в якому повинні бути наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення з вирішенням питань, зазначених у ст.368 КПК України, а також з правильною кваліфікацією діяння обвинувачених у вчиненні відповідного кримінального правопорушення.
Проте, зазначеним вимогам закону оскаржуваний виправдувальний вирок суду першої інстанції в повній мірі не відповідає, з огляду на таке.
При перевірці матеріалів кримінального провадження колегією суддів встановлено, що висновки суду про недоведеність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.383 КК України, суперечить фактичним обставинам кримінального провадження, не ґрунтується на тих доказах, які були досліджені в суді, при цьому висновки суду, викладені у вироку, містять суперечності, що в сукупності вплинуло на вирішення питання про невинуватість обвинуваченого.
Так, ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 суд виходив з того, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачного ч. 1 ст. 383 КК України, а саме прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, оскільки під час здійснення дзвінка на спецлінію 102 останній не вчиняв завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, не знав, що злочину не було вчинено, був переконаний у правдивості інформації, доведеної до відома правоохоронного органу.
Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду незаконними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Положеннями ст.91 КПК України визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Згідно частини 2 даної норми доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального правопорушення.
Нормою ст.84 КПК України встановлено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з ч.1 ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу покладається на прокурора.
Відповідно до ч.2 ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію проесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Так, допитаний судом першої та апеляційної інстанцій обвинувачений ОСОБА_7 вину у пред'явленому обвинуваченні заперечив та пояснив, що 06 лютого 2021 року близько 15 год. 17 хв. за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1Б залишив автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», державний номерний знак НОМЕР_1 , на парковці. Через певний час йому надійшли повідомлення на мобільний телефон, що автомобіль знятий із сигналізації, двигун увімкнений і автомобіль рухається. Він одразу зателефонував на спец-лінію 102. Однак, прибувши на парковку, виявив, що автомобіль знаходиться на місці; також на місце події прибули працівники поліції, які в подальшому відібрали у нього заяву про кримінальне правопорушення. При цьому ОСОБА_7 зазначив, що, будучи розгубленим та юридично необізнаним, на місці біля свого авто підписував усі документи, що йому надавали працівники поліції. При цьому, працівники поліції пояснили йому, що це дуже серйозна була заява про викрадення автомобіля, тому треба це оформити формально. Він питав у працівників поліції, що йому буде за це, вони сказали, що заплатить штраф, тому погодився і підписав фактично.
Незважаючи на таку позицію обвинуваченого, колегія суддів вважає, що винуватість ОСОБА_7 у завідомо неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України, підтверджується сукупністю зібраних та досліджених письмових доказів, а саме:
- рапортом працівника поліції (т. 1 а.с. 41-42); протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 06 лютого 2021 року (т. 1 а.с. 44 ); постановою про визнання речовим доказом протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення (т. 1 а.с. 45-46); заявою ОСОБА_7 про надання добровільної згоди працівникам поліції на проведення огляду автомобіля (т. 1 а.с 47); протоколом огляду місця події від 06 лютого 2021 року (т. 1 а.с. 48-50); запитом та довідкою про реєстрацію транспортних засобів на ім'я ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 51,52); запитом щодо надання відеозапису з камер відеоспостереження (т. 1 а.с. 53); довідкою про надання відеозапису із камер відеоспостереження із додатком(т. 1 а.с. 54, 55, 56) протоколами перегляду відеозаписів від 25 лютого 2021 року, 26 лютого 2021 року із фотозображеннями та дисками із записом з камер спостереження та бодікамери(т. 1 а.с. 57-58, 59-61); протоколом огляду диску від 26 лютого 2021 року та диску із аудіозаписом звернення ОСОБА_7 на спецлінію «102» (т. 1 а.с. 66, 67); постановою про визнання та приєднання речових доказів від 25 лютого 2021 року, 26 лютого 2021 року.
Колегія суддів вважає зазначені докази належними та допустимими, оскільки порушень під час їх отримання визначених ст. 87 КПК України матеріалами провадження не встановлено. Зазначені докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей, прямо підтверджують існування обставин, що підлягали доказуванню у кримінальному провадженні, сумнівів щодо їх достовірності не викликають.
Аналізуючи вищезазначені письмові докази та покази обвинуваченого ОСОБА_7 в сукупності, колегія суддів вважає доведеним пред'явлене обвинувачення у тому, що він, 06 лютого 2021 року, діючи умисно, з метою завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, достовірно знаючи, що факт злочину не мав місця, і розуміючи, що чинить протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення до органу досудового розслідування, про те, що 06 лютого 2021 року приблизно о 15 год. 17 хв. за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1Б, виявив незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander», державний номерний знак НОМЕР_1 . ОСОБА_7 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність, достовірно знаючи, що злочин, передбачений ст. 289 КК України, стосовно нього не вчинявся звернувся з заявою про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення.
Так, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 383 КК, полягає у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення кримінального правопорушення суду, прокурору, слідчому або органу дізнання. Цей злочин вважається закінченим з моменту надходження такого повідомлення до вказаних адресатів у будь-якій формі (зокрема, усній, письмовій, засобами зв'язку, поштового або кур'єрського направлення, шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, тощо), тобто доведення до їх відома завідомо для винуватого неправдивої інформації про факт вчинення правопорушення (про факт його скоєння, про фактичні обставини, про осіб, що брали участь у вчиненні злочину, тощо).
Кримінальна відповідальність за ст. 383 КК не пов'язана із завчасним попередженням особи про її настання за такі дії, і відсутність такого попередження не впливає на притягнення особи до відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення. Практика застосування приписів ст. 383 КК є сталою в темпоральному аспекті, про що, зокрема, свідчать правові позиції, відображені в ухвалі Верховного Суду України від 23 лютого 2010 року (справа № 5-4756км09), і обґрунтованих підстав до відступу від такого застосування приписів закону України про кримінальну відповідальність як на час вчинення ОСОБА_7 дій, інкримінованих за ч. 1 ст. 383 КК, так і судового провадження, не існує.
Для притягнення особи до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення кримінальний закон не вимагає попереджати її про настання кримінальної відповідальності за вказані дії. Наявність такого попередження в окремих провадженнях полегшує доказування винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, проте не визначає підстави кримінальної відповідальності за ст. 383 КК.
Отже, документи, які відображають відомості про те, що особа була попереджена про кримінальну відповідальність за ст. 383 КПК (за їх наявності), не мають виключного значення (пріоритету) над іншими доказами і повинні бути оцінені судом за правилами, встановленими в ст. 94 КПК, у сукупності і взаємозв'язку з іншими доказами в провадженні.
Колегією суддів встановлено, що відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 383 КК, було внесено до ЄРДР 07 лютого 2021 року на підставі рапорту. За фабулою відповідного витягу з ЄРДР відомості про те, що 06 лютого 2021 року приблизно о 15:17 слідчо-оперативна група за вказівкою чергового здійснила виїзд за адресою: вул. Драгоманова 1-Б, м. Київ, де заявник ОСОБА_7 здійснив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, а саме про незаконне заволодіння автомобілем «Mitsubishi Outlender», д.н.з. НОМЕР_1 , слідчим отримані з рапорту працівника Дарницького УП ГУНП у м. Києві.
У відповідному рапорті (т. 1, а.п. 41-42) відображено, серед іншого, відомості про те, що на підставі повідомлення ОСОБА_7 на спецлінію 102 про незаконне заволодіння транспортним засобом слідчо-оперативна група здійснила виїзд за відповідною вказівкою оперативного чергового Дарницького УП ГУНП у м. Києві. Прибувши за адресою: вул. Драгоманова 1-Б, м. Київ, слідчо-оперативна група прийняла від ОСОБА_7 заяву про вчинення злочину. ОСОБА_7 повідомив, що після того як його сусід ОСОБА_9 заблокував своїм автомобілем автомобіль заявника, котрий рухався по проїжджій частині дороги в бік вул. Анни Ахматової, він бачив двох невідомих осіб чоловічої статі, які вибігли з його заблокованого автомобіля та побігли в бік дворів за адресою: вул. Драгоманова, 2, м. Київ.
Отже, прокурор вірно зазначає, що предметом досудового розслідування є обставини, які ОСОБА_7 повідомив саме після прибуття слідчо-оперативної групи за адресою: вул. Драгоманова, 1-Б, м. Київ, про незаконне заволодіння автомобілем «Mitsubishi Outlender», д.н.з. НОМЕР_1 . Натомість суд першої інстанції аналізував фактично лише обставинах повідомлення ОСОБА_7 відомостей на спецлінію 102.
Так, органом досудового розслідування не ставиться під сумнів, що обставини, повідомлені ОСОБА_7 на спецлінію 102, останній сприймав як такі, що відбувалися в об'єктивній дійсності, був переконаний у протиправному заволодінні невідомими особами його транспортним засобом.
Водночас, за висунутим обвинуваченням, ОСОБА_7 , перебуваючи за адресою: вул. Драгоманова 1-Б, м. Київ, повідомив працівникам слідчо-оперативної групи, які прибули за його викликом, завідомо неправдиві відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрнутованим обвинувачення ОСОБА_7 у тому, що він, достовірно знаючи, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 289 КК України стосовно нього не вчинявся, звернувся з заявою про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення.
Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України та вважає, що його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 383 КК України, у відповідності до положень ст.65 КК України колегія суддів враховує харектер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, працевлаштований, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання та реєстрації, відстуність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, відповідно до ст. 66, 67 КК України, та вважає за необхідне призначити покарання у виді виправних робіт строком на 6 місяців з відрахуванням 15% із заробітку, оскільки таке покарання буде необхідне для виправленням та перевиховання обвинуваченого, а також домірне скоєному.
Відповідно до положень ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
З наведених вище підстав апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції - скасуванню.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнитти частково.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 383 КК України - скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України та призначити йому покарання у виді виправних робіт строком на 6 (шість) місяців з відрахуванням 15 % із заробітку в дохід держави.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 06 лютого 2021 року за зверненням ОСОБА_7 , диск із відеозаписом з бодікамери поліцейського № 3601, диск із аудіозаписом звернення ОСОБА_7 на спецлінію «102», зберігати у матеріалах кримінального провадження.
Вирок суду може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Головуючий:
Судді: