19 червня 2023 року місто Київ
Справа № 760/11038/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7705/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.
суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Шумова Володимира Власовича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року (ухваленого у складі судді Шереметьєвої Л.А.)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 32 500, 00 грн у відшкодування моральної шкоди та 10 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Посилався в позові на те, що 15 лютого 2022 року о 03 годині 30 хвилин за адресою: Кільцева Дорога, 60-А в м. Києві, співробітниками поліції відносно нього - водія, який керував транспортним засобом «OpelVivaro», був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 218896.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року провадження відносно нього про притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Зазначав, що у зв'язку з цим він був під слідством понад 5 місяців та отримував моральні страждання внаслідок цього, оскільки хвилювався і соромився того, що стосовно нього складено протокол за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
Також зазначав, що він та його родина були повністю позбавлені заробітку через незаконні дії відповідача, оскільки він працював водієм по перевозці вантажів на транспортному засобі (мікроавтобусі) «OpelVivaro» в Черкаській області.
Вважав, що відповідач протиправно склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, чим завдав йому суттєвих моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих та професійних зв'язків.
Завдану йому моральну шкоду оцінював в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, помноженої на кількість місяців, протягом яких він отримував моральні страждання, що становить 32 500, 00 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу зазначав, що з метою поновленням порушених прав він поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн., пов'язані з підготовкою та розглядом справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 18 березня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - Шумов В.В. направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Наголошує на тому, що в резолютивній частині рішення суду від 20.02.2023 року взагалі не зазначений висновок суду щодо заявленої вимоги позивача щодо витрат на правову допомогу, яка була змістом позовних вимог. До позову було належним чином додано всі докази на підтвердження надання правової допомоги відповідно до ЦПК України та постанови КАС від 16.04.2020 року у справі №727/4597/19, але суд не вирішив вимоги позивача щодо витрат на правову допомогу.
Зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні посилається на постанову Верховного Суду в справі №640/16169 від 05лютого 2020 року, відповідно до якої незаконне складання адміністративних протоколів є притягненням до адміністративної відповідальності, а отже і підставою для стягнення моральної шкоди. Однак, наступним абзацем в рішенні зазначено: «Суд не погоджується з даним висновком…», тобто суд першої інстанції поставив під сумнів вказану постанову, що є неприпустимим в контексті чинного законодавства України.
Вказує, що відповідачем разом із відзивом не було надано оригіналу довіреності чи іншого документу, що підтверджує повноваження представника відповідача, а лише копію такої довіреності з печаткою «для довідок», що порушує ЦПК України та не надає права представництва інтересів юридичної особи в суді. На думку апелянта, суд не мав права приймати копію довіреності, не перевіривши оригінал.
Повідомляє, що судом не було вирішено клопотання від 18.01.2023 року представника позивача адвоката Шумова В.В. щодо надання інформації по даній цивільній справі у зв'язку з порушенням судом першої інстанції ст. 275 ЦПК України, що є неприпустимим. А на клопотання від 06.02.2023 року була надана відповідь тільки 28.02.2023 року, тобто після закінчення цивільного провадження та на 8 день після постановлення судового рішення по справі.
28 березня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду направлено відзив представником відповідача Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції - Шуміленком С.М., в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року залишити без змін. Вважає вимоги апелянта безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на ціну позову та те, що дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення районного суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрито провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 гривень, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах справи про адміністративне правопорушення.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, взявши до уваги правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року в справі № 307/3754/21 та від 13 березня 22019 року в справі № 712/7385/17, виходив з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень і навіть не підлягає оскарженню в суді окремо від постанови суду.
Колегія суддів не може повною мірою погодитися з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди є, зокрема, незаконне винесення стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення серія ААД № 218896 за ч. 1 ст. 130 КпАП України та у зв'язку з цим закриття справи про адміністративні правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України № 266/94-ВР) визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону України № 266/94-ВРправо на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВРу наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18) зазначено, що: «здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не урахували, що дії працівників УПП м. Харкова щодо затримання позивача та складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність у діях працівників УПП м. Харкова при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачених статтями 173, 185 КУпАП винних дій, є помилковими».
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) та від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22).
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року провадження в справі щодо ОСОБА_1 закрито на підставі ч. 1 ст. 247 КпАП України у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.9-10).
Отже, з вказаного вбачається, що у зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, відповідно до ст. 1173, 1174 ЦК України, у зв'язку з незаконністю дій посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Разом з тим ненадання суду працівниками поліції допустимих доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, як і сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчать про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було сплачено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
У даному випадку підлягав застосуванню не правовий висновок, що міститься в постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року в справі № 307/3754/21 та від 13 березня 2019 року в справі № 712/7385/17, а релевантний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) та в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) та від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22) про відшкодування моральної шкоди.
Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить із такого.
У позові, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, заявник посилається на те, що дії працівників поліції щодо винесення стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення серія ААД № 218896 за ч. 1 ст. 130 КпАП України завдали йому моральної шкоди, оскільки він хвилювався, соромився того, що стосовного нього складено протокол. ОСОБА_1 зазнав душевних страждань у зв'язку із притягненням його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
Крім того, ОСОБА_3 посилався нате, що родина була повністю позбавлена заробітку в цей скрутний час, оскільки він працює водієм по перевозці вантажів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
З урахуванням встановлених обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження.
Однак, апеляційний суд не погоджується з порядком розрахунку розміру моральної шкоди позивачем.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи позивача, про позбавлення його заробітку через притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки будь яких доказів того, що позивач працює водієм по перевозці вантажів, суду не було надано. Сам факт наявності у позивача відкритої категорії «С» не може слугувати доказом того, що заробіток ОСОБА_1 залежав від наявності постійних, а не тимчасових, прав. Інших доказів на підтвердження доводів позивача матеріали справи не містять.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, глибину завданої моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, апеляційний суд вважає справедливою компенсацію у розмірі 2 000,00 грн., що є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з правильними в цілому висновками суду першої інстанції про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу в адміністративному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
На підтвердження факту понесення витрат ОСОБА_1 надано до суду Договір про надання правової допомоги № 13/2022 від 13 липня 2022 року з адвокатом Шумовим В.В.
У Договорі на оплату адвокатських послуг до договору про надання правової допомоги №13/2022 від 13 липня 2022 року від 26 липня 2022 року сторони узгодили, що розмір винагороди (гонорару) адвоката за правову допомогу по справі про адміністративне правопорушення (№759/6685/22) становить 10 000, 00 гр.
На момент складання і підписання договору про надання правової допомоги позивач сплатив адвокату гонорар у розмірі 10 000, 00 гр., що підтверджується квитанцією № 270501 від 13 липня 2022 року.
Крім цього, було надано акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №13/2022 від 13 липня 2022 року від 26 липня 2022 року, у якому првиедено повний перелік наданих адвокатом послуг.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Отже плата за юридичні послуги належить до судових витрат, пов'язаних із розглядом справи.
За своєю правовою природою витрати на правничу допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 03 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року в справі № 925/1196/18 зазначено, що процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються включно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Таким чином, оскільки зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в справі про адміністративне правопорушення № 759/6685/22 не є шкодою чи збитками в розумінні вимог ст. 22, 1166, 1173 - 1175 ЦК України, не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватися як матеріальні збитки чи шкода, оскільки є судовими витратами, що пов'язані з розглядом в суді справи про адміністративне правопорушення, випливають із процесуальних, а не матеріально-правових відносин, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення 10 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині відмови в позові про відшкодування моральної шкоди, з ухваленням нового судового рішення.
При цьому щодо формулювання резолютивної частини судового рішення про задоволення позову в такому спорі апеляційний суд враховує, що в цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження №12-110гс18)).
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 2 000 (дві тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди.
В інший частині рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий О.В. Желепа
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Поливач