Головуючий у І інстанції Волкова С.Я.
Провадження №22-ц/824/5533/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
15 червня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та моральної шкоди,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «САП Україна» про стягнення заробітної плати, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати при звільненні та вихідної допомоги, та просила про його задоволення, посилаючись на те, що тривалий час працює у ТОВ «САП Україна», обіймає посаду юрисконсульта. У зв'язку із звільненням попереднього директора ОСОБА_2 власниками товариства позивачу було запропоновано зайняти цю посаду і рішенням загальних зборів відповідача, оформленим Протоколом загальних зборів учасників ТОВ «САП Україна» від 05 січня 2022 року власники товариства вирішили призначити ОСОБА_1 на посаду Директора товариства.
Прийняття позивача на посаду Директора було оформлене наказом № 05012022-ОС від 05 січня 2022 року, а відомості про керівника були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивач у позові посилалась на те, що сумлінно виконувала посадові обов'язки Директора, діючи в чіткій відповідності до статуту ТОВ «САП Україна» та норм чинного законодавства України, здійснюючи функції керівного органу товариства. При цьому, ОСОБА_1 продовжувала виконувати і обов'язки юрисконсульта, щоправда навантаження було дещо зменшене, оскільки функції Директора забирали значну частину робочого часу та навіть потребували понаднормової роботи.
Позивач повноцінно виконувала функції директора, забезпечувала повний контроль за належною та безперебійною роботою товариства, затверджувала організаційно-розпорядчу документацію, слідкувала за економічними показниками роботи товариства та здійснювала багато інших обов'язків, які передбачала посада директора відповідно до законодавства та статуту ТОВ «САП Україна».
При цьому, за весь час роботи на посаді Директора позивачу нараховувалась, але не виплачувалась заробітна плата відповідно до розміру посадового окладу, затвердженого для Директора товариства. Коли позивач піднімала питання виплати їй заробітної плати, її просили зачекати з вирішенням цього питання.
У липні 2022 року ОСОБА_1 ввела в графу пошуку браузера Гугл назву Товариства, серед запропонованих сайтів позивач помітила посилання на ресурс Ореndatabot з довідкою відносно Товариства та дізналась, що Директором ТОВ «САП Україна» значиться вже не вона, а інша особа - ОСОБА_3 . Така інформація свідчила про те, що позивача звільнили з посади Директора, при цьому, про звільнення її ніхто не повідомляв, розрахунки з нею не проводилися.
Кілька днів потому ОСОБА_1 мала телефонну розмову з особою, яка назвала себе представником ТОВ «САП Україна» та повідомила про те, що її було звільнено з посади Директора Товариства з 30 червня 2022 року. Бажаючи з точністю встановити обставини свого звільнення, позивач замовила витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого встановила, що на посаді Директора перебуває інша особа, а зміна керівника була зареєстрована 01 липня 2022 року. В подальшому ОСОБА_1 кілька разів мала комунікації з уповноваженими особами Товариства, в ході яких просила надати їй наказ про звільнення та провести розрахунок, однак законні вимоги позивача були проігноровані. Товариство не провело з позивачем жодних розрахунків та не вчинило дій, які є обов'язком роботодавця відповідно до КЗпП України.
Посилаючись на те, що обіймала посаду директора товариства на умовах сумісництва, і на час звільнення з нею не було проведено розрахунку, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ТОВ «САП Україна» на підставі ст. 116 КЗпП України невиплачену їй заробітну плату, розмір якої, виходячи з розміру щомісячного посадового окладу директора ТОВ «САП Україна» - 13 537,33 євро, становить 2 638 558,28 грн.
Крім того, позивач у позові просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Враховуючи ту обставину, що стягнення з роботодавця коштів за затримку виплати заробітної плати є спеціальною формою відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати, позивач має право вимагати стягнення з відповідача таких коштів окремо від стягнення невиплаченої заробітної плати та вихідної допомоги.
Таким чином, позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 441 709,54 (чотириста сорок одна тисяча сімсот дев'ять гривень 54 копійки) гривень на місяць за весь час затримки виплати заробітної плати, починаючи з 01 липня 2022 року та до моменту ухвалення судом рішення у справі.
Також позивач у позові просила суд стягнути з відповідача на її користь згідно положень ст. 44 КЗпП України вихідну допомогу, оскільки у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 статті 41 КЗпП України, працівнику виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, а трудовий договір із нею було припинено за ініціативою роботодавця. Таким чином, виходячи з щомісячного розміру заробітку 441 709,54 грн., розмір вихідної допомоги дорівнюватиме 2 650 257,24 грн. (441 709,54 грн. х 6).
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову шляхом включення до нього позовної вимоги про відшкодування за рахунок відповідача завданої їй моральної шкоди, яка полягає у тому, що звільнення стало для позивача несподіванкою, оскільки її ніхто не попереджав про розірвання трудового договору, при цьому позивач довго та віддано працювала у ТОВ «САП Україна», завжди сумлінно та відповідально ставилася до виконання своїх трудових обов'язків ще до того, як була призначена на посаду директора товариства. Працюючи у товаристві, позивач часто працювала понаднормово та виходила за рамки звичайних трудових правовідносин, закриваючи очі на встановлені КЗпП гарантії для працівників, оскільки щиро прагнула забезпечити товариству сталий та продуктивний розвиток. Позивач навіть не могла подумати про те, що за таку повну відданість справі її можуть звільнити без жодного обговорення та поставити нового директора, навіть не сповістивши про цю обставину. Більш того, з позивачем навіть не розрахувалися, натомість товариство без пояснення причини відключило її від доступу до корпоративних комунікацій. Позивач є єдиним годувальником своєї родини, має малолітню доньку та чоловіка з інвалідністю. Звільнення позивача з роботи призвело до того, що родина позивача втратила єдине джерело доходу, з огляду на що позивач розуміла, що не зможе більше забезпечити належний рівень життя дитині та належний рівень лікування і догляду чоловіку. Звичний життєвий уклад позивача був повністю зруйнований, вона постійно перебувала у пригніченому стані, який викликав затяжну депресію. Сильні душевні страждання призвели до того, що позивач не могла нормально спілкуватися з людьми, включаючи власну родину - доньку та чоловіка, стала замкненою та постійно відчувала сильні хвилювання, що не могло не позначитись на стані її здоров'я. Моральні страждання позивача призвели до того, що у неї виник стійкий нервовий тік обличчя, почало сильно боліти серце, почалися проблеми з тиском, у зв'язку із чим 20 вересня 2022 року позивача було госпіталізовано до КНП «Немирівська міська лікарня» з діагнозом ТІА у вертебро-базілярному басейні на тлі гіпертонічної хвороби ІІ ступеня (гіпертонічний криз) з явищами вестибулопатії, цефалічним синдромом, тривожно субдепресивним розладом. Варто зазначити, що до моменту звільнення позивач проблем із здоров'ям не мала, а її тиск завжди був в межах норми, відтак лікарем-неврологом був зроблений висновок про те, що розлади її здоров'я спричинили саме сильні психоемоційні хвилювання. Розмір завданої їй моральної шкоди позивач оцінила у 500 000 грн., які просила стягнути з відповідача на свою користь.
З урахуванням заяви про зміну предмету позову та заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач ОСОБА_1 остаточно просила суд стягнути з відповідача ТОВ «САП Україна» на свою користь: 2 638 558,28 грн. невиплаченої заробітної плати директора за період з 05 січня 2022 року по 30 червня 2022 року; середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 441 709,54 грн. на місяць, починаючи з 01 липня 2022 року та до моменту ухвалення судом рішення у справі, але не більше як 2 650 257,24 грн.; 2 650 257,24 грн. вихідної допомоги; 500 000,00 грн. моральної шкоди та понесені по справі судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «САП Україна» (ЄДРПОУ: 31242924) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 2 638 558,28 грн. невиплаченої заробітної плати директора за період з 05 січня 2022 року по 30 червня 2022 року; 2 408 029,43 грн. середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати; 2 650 257,24 грн. вихідної допомоги, 500 000,00 грн. моральної шкоди, 17 405,00 грн. сплаченого судового збору.
У задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Після ухвалення рішення представником позивача адвокатом Єфремовою Ж.А. до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, в якій представник позивача просила суд стягнути з ТОВ «САП Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 505 953,64 грн.
Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 грудня 2022 року стягнуто з ТОВ «САП Україна» на користь ОСОБА_1 505 953,64 грн. судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року, відповідач ТОВ «САП Україна» через представника - адвоката Прохур К.В. подав на рішення апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Обгрунтовуючи скаргу, представник ТОВ «САП Україна» посилалася на те, що суд першої інстанції допустив грубе порушення статті 49 ЦПК (пункт 4 частини 1 статті 376 ЦПК), оскільки повністю проігнорував грубе порушення позивачем порядку зміни підстав і предмету позову, допустив одночасну їх зміну і в результаті цього безпідставно прийняв до розгляду у даній справі позовні вимоги про стягнення моральної шкоди та задовольнив їх; суд не врахував те, що при зверненні до суду з вимогами про стягнення моральної шкоди позивач мала іншу мету, ніж дійсний захист порушених прав - ініціювати перехід до загального позовного провадження, що свідчить про вихід позивача за межі права на звернення до суду, тобто зловживання таким правом.
Також зазначила, що суд першої інстанції неправильно застосував статті 105 та 102-1 Кодексу законів про працю України, допустив недоведеність обставин і виклав у рішенні висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи (пункти 2, 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК), неправильно застосував статтю 105 КЗпП і дійшов хибного висновку, що позивач не працювала на умовах суміщення. При цьому, суд не врахував наявність ознак суміщення за статтею 105 КЗпП, не врахував дійсного волевиявлення учасників Товариства, що оформлене у Протоколі про суміщення від 05.01.2022 року та реалізоване Наказом про суміщення від 05.01.2022 року; суд не надав жодної оцінки листуванню позивача з третіми особами, де вона підтверджує факт суміщення і тимчасовий характер виконуваної роботи.
Апелянт у скарзі зазначає, що суд дійшов невірного висновку про роботу позивача за сумісництвом та неправильно застосував статтю 102-1 КЗпП, а також дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на отримання заробітної плати Директора Товариства та права виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги. Помилковими є і висновки суду про наявність підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивач не довела наявності складу правопорушення та взагалі ніяк не обґрунтувала розмір шкоди.
Крім цього, представник відповідача ТОВ «САП Україна» - адвокат Прохур К.В. подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати додаткове рішення суду.
В обґрунтування вимог скарги, представник відповідача зазначила, що з урахуванням того факту, що додаткове рішення є невід'ємною частиною судового рішення, винесеного по суті спору, у разі скасування рішення у даній справі, додаткове рішення також підлягатиме скасуванню. Такий підхід повністю узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 02 листопада 2022 року у справі №344/19567/22, у якій Верховний Суд зазначив: «Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені у судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі…. Тобто скасування первісного судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього».
Крім того, при ухваленні додаткового рішення судом порушено вимоги статей 263 та 265 ЦПК (щодо порядку прийняття та мотивування судового рішення) та статті 141 ЦПК (щодо пропорційності розподілу судових витрат), що призвело до неправильного вирішення питання щодо розподілу судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи.
Так, при винесенні додаткового рішення суд повністю проігнорував аргументи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, чим порушив вимоги процесуального законодавства щодо порядку прийняття та мотивування судового рішення.
При цьому, 27 грудня 2022 року відповідач подав через канцелярію суду клопотання про зменшення розміру судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, у якому детально виклав аргументи щодо відсутності підстав для задоволення заяви у повному обсязі та просив зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу. В той же час, як видно з тексту додаткового рішення, суд не надав будь-якої оцінки аргументам, що були викладені відповідачем у клопотанні, та повністю його проігнорував.
Також апелянт вказувала, що суд порушив вимоги частини 2 статті 141 ЦПК щодо пропорційності розміру витрат, оскільки стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу без урахування вимог статті 141 ЦПК щодо пропорційності, які є імперативними для суду.
Вищенаведені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування додаткового рішення, яким на користь позивача з відповідача було стягнуто 505 953,64 грн. понесених по справі витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єфремова Ж.А. просила апеляційну скаргу ТОВ «САП Україна»на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону.
В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «САП Україна»- адвокат Прохур К.В. апеляційні скарги підтримала та просила про їх задоволення з викладених у них підстав.
Позивач ОСОБА_1 та її представники - адвокати Єфремова Ж.А. та Маляр С.А. в апеляційному суді проти задоволення скарг ТОВ «САП Україна» заперечили та просили залишити скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення скарг, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «САП Україна», учасниками якого є: Компанія «САП СЄ» - юридична особа, яка створена та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства Німеччини та Європейського Союзу, та Компанія «САП Дойчланд СЄ & Ко. КГ» - юридична особа, яка створена та здійснює свою діяльність відповідно до законодавством Федеративної Республіки Німеччина, створене відповідно до ЦК України, ГК України, Закону України «Про господарські товариства», Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», інших законів України, що регулюють діяльність товариства з обмеженою відповідальністю (пункт 3.1 статті 3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна», затвердженого загальними зборами учасників (протокол від 30.07.2018 року № 27). Вищим органом товариства є загальні збори учасників (пункт 8.1 статті 8 Статуту товариства).
Згідно підпункту 8.3.10 пункту 8.3 статті 8 Статуту товариства до компетенції зборів учасників належить призначення та відкликання директора до закінчення строку його посадових повноважень.
Згідно першого речення пункту 9.6 статті 9 Статуту товариства рішення зборів учасників вважатимуться чинними лише, коли (і) вони затверджені повноважними зборами учасників та коли (іі) вони затверджені більшістю голосів всіх присутніх на засіданні особисто за чинною довіреністю.
Згідно першого речення пункту 9.8 статті 9 Статуту товариства протоколи зборів учасників підписуються всіма учасниками або їхніми відповідними представниками, що присутні на засіданні.
Згідно пункту 10.1 статті 10 Статуту товариства управління повсякденною господарською діяльністю товариства, а також виконання рішень зборів учасників здійснюється директором, який призначається зборами учасників. Директор є виконавчим органом товариства. Директор може бути відкликаний тільки за рішенням зборів учасників (а.с.70-91, том 1).
Встановлено, що ОСОБА_1 з 07.08.2003 року працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «САП Україна» послідовно на посадах: фахівця з контрактів, юрисконсульта, начальника юридичного відділу, заступника директора, директора, заступника директора, юрисконсульта (а.с.210-213, том 1).
Також встановлено, що 01.12.2021 року у м. Валльфорд, Німеччина відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна», на яких вирішувалося питання: про призначення ОСОБА_1 , громадянки України, паспорт № НОМЕР_2 , виданий у м. Києві 01.10.2020 р., директором Товариства згідно з підпунктом 8.3.10 Статуту з 05.01.2022 року. Згідно рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» від 01.12.2021 року на зборах були присутні учасники товариства: Компанія «САП СЄ» та Компанія «САП Дойчланд СЄ & Ко. КГ» й збори одноголосно вирішили призначити ОСОБА_4 , громадянку України, паспорт № НОМЕР_2 , виданий у м. Києві 01.10.2020 р., директором Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» згідно з підпунктом 8.3.10 Статуту товариства з 05.01.2022 року (а.с.150-156, том 2).
05.01.2022 року у Києві, Україна відбулись загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна», на яких вирішувалися питання: про призначення на посаду директора товариства; про здійснення державної реєстрації відповідних змін про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» від 05.01.2022 року на зборах були присутні учасники товариства: Компанія «САП СЄ» та Компанія «САП Дойчланд СЄ & Ко. КГ» й збори одноголосно вирішили: 1. У зв'язку із звільненням ОСОБА_2 з посади директора товариства з 04.01.2022 року відповідно до рішення загальних зборів учасників від 25.10.2021 року (апостиль Е910 а 1295/2021 від 02.11.2021 року) призначити ОСОБА_1 , громадянку України, паспорт № НОМЕР_2 , виданий у м. Києві 01.10.2020 р., РНОКПП: НОМЕР_1 , на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» відповідно до підпункту 8.3.10 Статуту товариства з 05.01.2022 року. Доручити ОСОБА_1 виконання обов'язків за посадою директор товариства на умовах суміщення без увільнення від основної роботи за посадою юрисконсульта, спеціаліста з контрактів. 2. У зв'язку із зміною директора товариства здійснити державну реєстрацію змін до відомостей про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12-13, том 1).
Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» № 05012022-ОС від 05.01.2022 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора товариства відповідно до п. 8.3.10 Статуту від 05.01.2022 року; доручено ОСОБА_1 за її згодою виконання обов'язків за посадою директора товариства на умовах суміщення без увільнення від основної роботи за посадою юрисконсульта; підстава: протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» від 05.01.2022 року (а.с.14, том 1).
Згідно наявної в матеріалах справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої 21.01.2022 року, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» (ЄДРПОУ 31242924), місце знаходження юридичної особи: Україна, 03150, місто Київ, вул. Ділова, 5, є ОСОБА_1 , дата та номер запису в державному реєстрі: 19.01.2022 р. 1000701070025032853 (а.с.15-16, том 1).
Отже, із протоколу загальних зборів учасників від 05.01.2022 року та наказу про призначення на посаду від 05.01.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 призначається на посаду директора на умовах суміщення без увільнення від основної роботи за посадою юрисконсульта, спеціаліста з контрактів.
Також встановлено, що наказом Товариства «Про скасування суміщення посад п. ОСОБА_1 » за №27/ОС від 01.07.2022 року було наказано: увільнити п. ОСОБА_1 , що займає посаду юрисконсульта, від виконання обов'язків Директора Товариства на умовах суміщення, починаючи з 01.07.2022 року; здійснити виплату п. ОСОБА_1 доплати за виконання обов'язків Директора Товариства на умовах суміщення за період з 05.01.2022 року по 30.06.2022 року включно у розмірі 1 520 571,12 грн. до вирахування податків (а.с.223, том 1).
Наказ про скасування суміщення від 01.07.2022 року був прийнятий Товариством на підставі Протоколу Загальних Зборів Учасників Товариства №30-06-22 від 30.06.2022 року (а.с.172-177, том 2, а.с.224-225, том 1).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що позивач ОСОБА_1 обіймала посаду директора ТОВ «САП Україна» на умовах сумісництва, а не суміщення, відтак має право на отримання від відповідача невиплаченої їй, як директору, заробітної плати на підставі ст. 116 КЗпП, середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП, вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП, а також завданої їй непроведенням розрахунку та невиплатою заробітної плати моральної шкоди.
Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, оскільки суд, розглядаючи справу, неправильно визначив характер спірних правовідносин та обсяг прав і обов'язків сторін, як учасників спірних правовідносин, та допустив неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору, що, зокрема, вбачається з наступного.
За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За нормою статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Згідно частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Поняття роботи за сумісництвом розкривається у статті 102-1 КЗпП України, відповідно до якої сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового контракту у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Поняття суміщення професій (посад) міститься у статті 105 КЗпП України, згідно якої працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. Розмір доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Таким чином, суміщення професій (посад) передбачає виконання працівником поряд зі своєю основною роботою, передбаченою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) на одному й тому ж підприємстві за згодою працівника протягом встановленої законодавством тривалості робочого дня. Суміщення професій (посад) дозволяється, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої відноситься даний працівник. При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати. Тобто, головною передумовою суміщення професій (посад) є наявність вакансії суміщуваної професії (посади) в штатному розписі.
Верховний Суд у постанові від 14.11.2018 року у справі № 804/3583/17 зробив такі висновки: суміщення професій (посад) розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою). Водночас, слід зауважити, що суміщення професій (посад) має такі особливості: робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.
З матеріалів справи вбачається, що позивача ОСОБА_1 , яка обіймала посаду юрисконсульта, було призначено на посаду директора ТОВ «САП Україна» на підставі наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» № 05012022-ОС від 05.01.2022 року, виданого на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» від 05.01.2022 року (а.с.14, том 1). У тексті цього наказу зазначено: «Доручити ОСОБА_1 , за її згодою, виконання обов'язків за посадою директора товариства на умовах суміщення без увільнення від основної роботи за посадою юрисконсульта». З даним наказом ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась, що підтверджується її особистим підписом у наказі.
Трудового договору між сторонами щодо обіймання ОСОБА_1 посади директора товариства укладено не було, відповідний запис до її трудової книжки не вносився.
Посилання позивача та її представників на те, що такий договір укладався, не ґрунтуються на матеріалах справи, які містять лише один трудовий договір, укладений з позивачем 01 січня 2006 року (том 1, а.с.214-221), за умовами якого ОСОБА_1 прийнято на посаду юриста, спеціаліста з контрактів.
Таким чином, матеріали справи не містять доказів наявності письмового трудового договору, укладеного між сторонами на виконання наказу від 05.01.2022 року про призначення позивача на посаду директора товариства, а посилання позивача на укладення трудового договору в усній формі, що не заборонено діючим трудовим законодавством, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Трудовий договір є двостороннім правочином і, дійсно, може бути укладений в усній формі. Однак сторона, яка на це посилається, має надати докази наявності згоди на укладення договору в такій формі обох його сторін, в тому числі роботодавця. Натомість, матеріали справи не містять доказів наявності згоди ТОВ «САП Україна», як роботодавця, на укладення усного трудового договору про роботу позивача на посаді директора за сумісництвом, оскільки товариство призначило позивача на посаду директора товариства за суміщенням, яке укладення трудового договору не потребує.
Крім того, аналізуючи вищенаведені доводи позивача, колегія суддів також вважає за необхідне закцентувати увагу на положеннях ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», з частини дванадцятої якої вбачається, що «з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт)». Директор товариства з обмеженою відповідальністю є одноосібним виконавчим органом, що підтверджується і статутом ТОВ «САП Україна», відтак, з ОСОБА_1 мав бути укладений трудовий договір в разі, якщо б її було призначено на посаду директора товариства за сумісництвом.
З матеріалів справи також вбачається, що обов'язки директора товариства виконувались ОСОБА_1 протягом встановленої законодавчо тривалості робочого дня, а не у вільний від основної роботи час, заробітна плата їй також не нараховувалась, натомість відповідач за виконану нею роботу встановив їй доплату у розмірі 1 520 571,12 грн., що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.223, том 1).
Наказом Товариства «Про скасування суміщення посад п. ОСОБА_1 » за №27/ОС від 01.07.2022 року було наказано: увільнити п. ОСОБА_1 , що займає посаду юрисконсульта, від виконання обов'язків Директора Товариства на умовах суміщення, починаючи з 01.07.2022 року; здійснити виплату п. ОСОБА_1 доплати за виконання обов'язків Директора Товариства на умовах суміщення за період з 05.01.2022 року по 30.06.2022 року включно у розмірі 1 520 571,12 грн. до вирахування податків (а.с.223, том 1). Наказ про скасування суміщення від 01.07.2022 року був прийнятий Товариством на підставі Протоколу Загальних Зборів Учасників Товариства №30-06-22 від 30.06.2022 року (а.с.172-177, том 2, а.с.224-225, том 1).
Вищенаведені докази у їх сукупності та взаємозв'язку переконливо свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 обіймала посаду директора ТОВ «САП Україна» за суміщенням, а не за сумісництвом, оскільки виконувала обов'язки директора поряд із своєю основною роботою, передбаченою трудовим договором від 01 січня 2006 року, на одному й тому ж підприємстві, за її згодою, протягом встановленої законодавством тривалості робочого дня; трудового договору на обіймання посади директора з позивачем укладено не було і відповідний запис у її трудову книжку не вносився; за виконану роботу позивачу роботодавцем була нарахована доплата, а не заробітна плата.
Посилання суду першої інстанції на рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» від 01.12.2021 року про призначення ОСОБА_1 на посаду директора товариства без зазначення про суміщення, на думку апеляційного суду, є помилковим, оскільки дане рішення загальних зборів не було оформлене управлінським рішенням - наказом про призначення на посаду директора, відтак, це рішення не створює для учасників спірних правовідносин жодних правових наслідків і не має доказового значення.
Необгрунтованими є і посилання суду у рішенні на те, що суміщення дозволяється лише в межах тієї ж категорії персоналу, втім позивач обіймала посаду юрисконсульта, яка належить до категорії працівників юридичного відділу згідно зі штатним розписом товариства, а посада директора належить до категорії працівників департаменту по роботі з ключовими клієнтами. Так, зі змісту трудової книжки позивача ОСОБА_1 , яка дійсно працювала у товаристві на посаді юрисконсульта, вбачається, що вона вже обіймала посаду директора ТОВ «САП Україна» з 15.02.2010 року (наказ №36/1-ОС-10 від 15.02.2010 року) по 17.01.2011 року (наказ №95-ОС-11 від 17.01.2011 року), з якої її було переведено на посаду заступника директора (том 1, а.с.212-213). Вищенаведена обставина підтверджує те, що позивач ОСОБА_1 перебувала в межах тієї категорії персоналу у ТОВ «САП Україна», яка давала їй можливість бути призначеною на посаду директора у даному товаристві. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання про те, чи може працівник бути призначений на іншу посаду на підприємстві, в установі чи організації, відноситься до дискреційних повноважень роботодавця, який на свій розсуд вирішує питання організації праці на підприємстві, в установі, організації.
Помилковими є і висновки суду в частині того, що посада директора ТОВ «САП Україна» за період з 05.01.2022 по 30.06.2022 року не була вакантною, що є ознакою сумісництва, а не суміщення. Такі висновки суд обґрунтував тією обставиною, що інформація про ОСОБА_1 , як керівника, внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а також послався на штатний розклад станом на 05.01.2022 року, у якому зазначено, що директором товариства рахувалася ОСОБА_1 із посадовим окладом у сумі, що становить еквівалент 13 597, 33 євро (а.с.37-38, том 1), та штатні розклади товариства станом на 25.02.2022 р., 22.03.2022 р., 20.04.2022 р., 19.05.2022 р., 01.06.2022 р., де директором зазначено ОСОБА_1 (а.с.39-48, том 1).
Колегія суддів зазначає, що висновки суду в частині того, що зазначення інформації про позивача, як директора товариства, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, свідчить про те, що посада директора не була вакантною, що є ознакою сумісництва, є помилковими, оскільки сама по собі наявність в ЄДР інформації про позивача, як особу, яка виконує обов'язки директора, жодним чином не свідчить про те, що позивач була призначена на посаду директора саме за сумісництвом. Внесення інформації про ОСОБА_1 , як керівника, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань було обумовлено не її призначенням на посаду, а вилученням відповідних відомостей про керівника Товариства з 05 січня 2022 року. При цьому, діюче законодавство не містить вимог щодо того, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вноситься інформація про керівника лише у випадку, коли це місце основної роботи особи або ж посада обіймається нею за сумісництвом.
Посилання суду на штатні розклади, у яких ОСОБА_1 зазначена як директор товариства, на думку колегії, не є достатніми для висновку про те, що ця посада не була вакантною, оскільки, по-перше, ці штатні розклади затверджувалися самою ОСОБА_1 , по-друге, відповідачем до матеріалів справи надано інші штатні розклади від 05, 20, 28 січня, 18 лютого 2022 року, затверджені у відповідний період, в яких відображена посада Директора з кількістю штатних одиниць на посаду - одна одиниця. З урахуванням того, що в зазначений період жодна особа на посаду Директора призначена не була, посада Директора значиться в штатних розкладах, наданих відповідачем, як вакантна.
Штатним розкладам, наданим відповідачем, суд у рішенні не дав жодної правової оцінки, чим не виконав вимогу ч. 3 ст. 89 ЦПК України. За таких обставин та зважаючи на сукупність інших наявних у справі належних та допустимих доказів, проаналізованих вище, штатні розклади, на які у рішенні послався суд, не є достатніми доказами на підтвердження підстав позовних вимог ОСОБА_1 про обіймання нею посади директора за сумісництвом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на те, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами підстави позовних вимог щодо обіймання нею посади директора товариства за сумісництвом, а висновки суду першої інстанції про доведеність даних обставин є помилковими, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового судового рішення.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав до задоволення позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з наступного.
При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , яка працювала юрисконсультом у ТОВ «САП Україна» згідно умов трудового договору від 01 січня 2006 року, наказом № 05012022-ОС від 05.01.2022 року була призначена на посаду директора ТОВ «САП Україна» на умовах суміщення без увільнення від основної роботи за посадою юрисконсульта, і виконувала обов'язки директора поряд із своєю основною роботою у період часу з 05.01.2022 року по 30.06.2022 року включно.
При виконанні робіт за суміщенням працівникові встановлюються доплати до основної заробітної плати, як це передбачено вимогами ст. 105 КЗпП України, при цьомурозмір доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Згідно наказу «Про скасування суміщення посад п. ОСОБА_1 » за №27/ОС від 01.07.2022 року роботодавець наказав здійснити виплату п. ОСОБА_1 доплати за виконання обов'язків Директора Товариства на умовах суміщення за період з 05.01.2022 року по 30.06.2022 року включно у розмірі 1 520 571,12 грн. до вирахування податків (а.с.223, том 1).
Враховуючи вищевикладені встановлені апеляційним судом обставини, вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення із відповідача ТОВ «САП Україна» невиплаченої їй заробітної плати у розмірі 2 638 558,28 грн., не ґрунтується на вимогах закону та суперечить обставинам справи, оскільки позивачу за виконану нею за суміщенням роботу на посаді директора товариства роботодавцем була нарахована доплата в порядку, визначеному ст. 105 КЗпП України та передбаченому умовами колективного договору, а заробітна плата їй не нараховувалася.
За таких умов, підстави до задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача невиплаченої їй за період роботи з 05.01.2022 по 30.06.2022 року заробітної плати у розмірі 2 638 558,28 грн. відсутні.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 2 408 029,43 грн., то ця вимога також є безпідставною та необґрунтованою, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку згідно вимог ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП України виплачується звільненому працівнику в разі невиконання роботодавцем обов'язку своєчасно розрахуватись з ним, натомість ОСОБА_1 з посади директора товариства не звільнялась, роботодавцем наказом №27/ОС від 01.07.2022 року було лише скасовано суміщення нею посад, зокрема, у наказі зазначено: «Увільнити п. ОСОБА_1 , що займає посаду юрисконсульта, від виконання обов'язків Директора Товариства на умовах суміщення, починаючи з 01.07.2022 року». Після увільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків директора товариства за суміщенням з 01.07.2022 року, вона продовжила працювати у товаристві за місцем основної роботи - на посаді юрисконсульта.
Враховуючи відсутність факту звільнення з посади директора товариства, застосування положень ст. 117 КЗпП України та задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 2 408 029,43 грн. у даній справі виключається.
Не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідача вихідної допомоги у розмірі 2 650 257,24 грн., виходячи з наступного.
Згідно статті 44 КЗпП України, на яку у рішенні послався суд, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, яка визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках: 5) припинення повноважень посадових осіб.
Таким чином, можливість виплати вихідної допомоги згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП Українипов'язується із розірванням трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку припинення повноважень посадових осіб, наслідком чого є припинення трудових відносин між працівником та роботодавцем.
Разом із тим, із встановлених апеляційним судом обставин справи вбачається, що посаду директора товариства позивач обіймала за суміщенням і трудового договору з нею роботодавець не укладав, при цьому після увільнення позивача від виконання обов'язків директора товариства за суміщенням, вона продовжувала працювати у товаристві на посаді юрисконсульта, тобто трудові відносини між позивачем та відповідачем не припинились.
Враховуючи те, що наявними у справі доказами достеменно підтверджується, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця не було, позаяк такий договір не укладався, і трудові відносини між сторонами після скасування суміщення посад не припинились, положення ст.44 КЗпП України про вихідну допомогу на спірні правовідносини не поширюються, і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 2 650 257,24 грн. відсутні.
Висновки суду про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн. ґрунтуються на доведеності факту порушення прав позивача ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, що полягає у невиплаті належної їй заробітної плати.
Разом з тим, під час перегляду справи у апеляційному порядку апеляційним судом встановлено, що права позивача у сфері трудових відносин порушені не були, а заробітна плата, яка була стягнута судом на користь позивача, була стягнута з порушенням вимог закону, за відсутності для цього правових підстав, з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, у зв'язку із чим апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення на її користь з відповідача заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пленум Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» дав судам такі роз'яснення, відповідно до положень Конституції України і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів (абзац 1 преамбули); звернув увагу судів на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди. Відповідно Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини та основних свобод, яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами. (пункт 1); судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (абзац 1 пункту 13).
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом виплати належних їй грошових сум, а має самостійне юридичне значення. Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних позивачу грошових сум) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у виді одноразової грошової виплати.
Під час розгляду справи апеляційним судом було встановлено необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги, та помилковість застосування судом до спірних правовідносин положень трудового законодавства про сумісництво, на чому наполягала позивач, хоча спірні правовідносини врегульовуються положеннями КЗпП України про суміщення посад (професій).
Жодних порушень трудових прав позивача відповідачем допущено не було, ні при її призначенні на посаду директора за суміщенням у січні 2022 року, на що вона погодилась, ні при скасуванні суміщення посад у липні 2022 року. За виконану роботу на посаді директора товариства за суміщенням позивачу було нараховано доплату у розмірі 1 520 571,12 грн., що свідчить про дотримання відповідачем, як роботодавцем, конституційного права позивача, як працівника, на оплату виконаної нею роботи.
Таким чином, зважаючи на те, що апеляційним судом під час розгляду справи, на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених та проаналізованих, не встановлено факту порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, підстави до задоволення її вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн. відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про задоволення позову, рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду від 29 грудня 2022 року, то колегія суддів виходить з наступного.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 витрат за правничу допомогу у розмірі 505 953,64 грн., суд першої інстанції виходив з того, що рішення по справі ухвалене на користь позивача, а нею по справі понесені витрати на правничу допомогу на суму 505 953,64 грн., які підлягають стягненню на її користь з відповідача, зважаючи на доведеність факту їхнього понесення належними та допустимими доказами.
Разом з тим, за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача ТОВ «САП Україна» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
Оскільки додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі, скасування судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.
Відтак, зважаючи на те, що за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача рішення суду по суті позовних вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні її позову, додаткове рішення суду від 29 грудня 2022 року, яким вирішено питання розподілу витрат на правничу допомогу, не може залишатися в силі та також підлягає скасуванню.
Доводи відзиву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Єфремової Ж.А. на апеляційну скаргу відповідача ТОВ «САП Україна» на рішення суду не спростовують обгрунтованості викладених у даній постанові висновків апеляційного суду, які є чіткими, зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга ТОВ «САП Україна» на рішення суду підлягає задоволенню, апеляційний суд на підставі положень ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ТОВ «САП Україна» сплачений відповідачем за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 18 607 грн. 50 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року та на додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 грудня 2022 року - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 18607 грн. 50 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: