31 травня 2023 року місто Київ
справа № 756/1966/23
провадження №22-ц/824/6894/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 16 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Яценко Н.О.,
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, -
У лютому 2023 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в який просила видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на строк 6 місяців, яким визначити такі заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покласти на нього наступні обов'язки: 1) усунути перешкоди у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності та особистою приватною власністю постраждалої особи, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме грошовими коштами грошовими коштами у сумі 278000 грн. та 750 доларів США переданими на відповідальне зберігання ОСОБА_1 , грошовими коштами, які є особистою власністю ОСОБА_1 ; особистими речами, фототехнікою, ноутбуком та монітором переданими на відповідальне зберігання ОСОБА_1 ; документами та речами, побутовою технікою, що є особистою приватною власністю ОСОБА_1 ; побутовою технікою, меблями, зокрема, дитячим ліжечком та спортивним куточком (малолітнього сина ОСОБА_1 ); 2) заборонити вести телефонні переговори з постраждалою особою будь-яким доступним засобом мобільного чи Інтернерт-зв'язку особисто або контактувати з нею через третіх осіб.
Заява обґрунтована тим, що заявник є особою, яка постраждала від домашнього насильства якого зазнала від чоловіка, з яким спільно проживала однією сім'єю останні шість років, а саме ОСОБА_2 .
Внаслідок неодноразового вчинення домашнього насильства з боку кривдника відносно заявниці, остання на сьогодні позбавлена можливості розпоряджатись майном, що належить їй на праві власності, особистими речами, власними коштами, документами, речами й коштами, що були передані на зберігання з боку третіх осіб.
30 вересня 2022 року внаслідок словесних образ, погроз, приниження перед сином, завданні тілесних ушкоджень залякування з боку ОСОБА_2 у ОСОБА_1 виник страх за свою безпеку й безпеку спільної дитини.
За наслідками актів психологічного насильства у відношенні ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП. 24 жовтня 2022 року постановою Оболонського районного суду м.Києва ОСОБА_2 визнано винуватим.
17 січня 2023 року заявниця приїхала на квартиру, де спільно проживала з кривдником, щоб забрати особисті речі, власні кошти, документи, речі й кошти, що були передані їй на зберігання з боку третіх осіб. Втім виявилося, що кривдник змінив вхідні замки, та позбавив доступу та можливості заявниці розпоряджатися належним їй майном та грошовими коштами.
На день подання заяви, кривдник відмовляється повертати особисті речі, власні кошти, документи, відмовляється надати доступ до квартири, де зберігаються особисті речі. Вказані факти, є проявом економічного насильства з боку ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 16 лютого 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду і ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. Заявник вважає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, є необґрунтованим та невмотивованим. Зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства. Звернення особи із заявою про видачу обмежувального припису з вимогою усунути перешкоди у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи є належним, єдиним та правильним обраним способом захисту порушеного права. Висновок суду в рішенні, що «спір є майновим» та підлягає розгляду в межах «позовного провадження» не відповідає обставинам справи, не підтверджується наданими доказами та не випливає з характеру відносин та заявлених вимог. Такий висновок суперечить встановленим гарантіям для постраждалої особи на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Суд першої інстанції зазначив, лише, про факт вчинення психологічного насильства та проігнорував інші факти домашнього насильства, зокрема фізичного, за яким розпочато кримінальне провадження та здійснюється досудове розслідування. При ухваленні рішення суд першої інстанції не надав будь-якої оцінки ризикам відповідно до ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Також суд першої інстанції при ухваленні рішення не надав оцінку тому, що тимчасове обмеження у вигляді покладення обов'язку усунути перешкоди у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи з метою забезпечення права власності постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку. Визначеному Законом, є легітимним заходом втручання у права та свободи заінтересованої особи (кривдника).
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористався.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про місце, день і час засідання суду був повідомлений за адресою, яка зазначена заявником, причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що між сторонами існують неприязні відносини та майновий спір.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що у спосіб обраний заявником неможливо видати обмежувальний припис, оскільки вимоги заявлені у заяві про видачу обмежувального припису свідчать про наявність майнового спору, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, а не у спосіб видачі обмежувального припису. Окрім того, сам факт звернення ОСОБА_5 до правоохоронних органів свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що останній і на даний час вчиняє щодо ОСОБА_1 насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду, виходячи з наступного.
Основним нормативно - правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3,14 та 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняється в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози. у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування. Залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги осіб, яка перебуває в небезпечному для житті стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отримання необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, якими є заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особисто приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-якій спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (ч.2 ст.26 вказаного Закону).
Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч.3 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з п.3 ч.1 ст.350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч.1 ст.350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову у її задоволенні.
З урахуванням змісту наведених норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заявника.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України)
Згідно із ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Обґрунтовуючи свої вимоги щодо видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , заявник зазначає про те, що останній перешкоджає їй розпоряджатися належним їй майном та грошовими коштами, речами та коштами, що були передані їй на відповідальне зберігання, які знаходяться в квартирі, де вона спільно проживала з Кривдником , що є проявом економічного насильства. Перешкоди полягають у зміні вхідних замків та позбавлення доступу до квартири. У зв'язку з чим просила видати обмежувальний припис у спосіб усунення перешкод у користуванні конкретним майно, а саме грошовими коштами з зазначенням конкретних сумм, різних валют, особистими речами, фототехнікою, ноутбуком та монітором, документами та речами, побутовою технікою, меблями, без зазначення назв предметів, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Обставини, на які заявник посилається в обґрунтування своєї заяви, не свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису у спосіб, який просить ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, виходячи із обґрунтування заяви, дійшов правильного висновку про неможливість видати обмежувальний припис у спосіб обраний заявником, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний майновий спір, який підлягає вирішенню у позовному провадженні.
Події, які відбулися 30 вересня 2022 року, у зв'язку з якими ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів, свідчать про наявність конфлікту між останньою та ОСОБА_2 і не дають підстав вважати, що існують ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у формі психологічного насильства з боку ОСОБА_2 .
Сам факт притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення, адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, яке полягає у вчиненні 30 вересня 2022 року за місцем проживання психологічного насильства в сім'ї щодо своєї цивільної дружини ОСОБА_1 , не дає підстав для висновку, що забезпечення безпеки ОСОБА_1 має відбуватися у спосіб заборони ОСОБА_2 вести телефонні переговори з постраждалою особою будь-яким доступним засобом мобільного чи Інтернет зв'язку особисто або контактувати з нею через третіх осіб. Інші заходи тимчасового обмеження прав чи покладенні на ОСОБА_2 обов'язків, ОСОБА_1 застосувати не просила.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а у значній мірі зводяться до незгоди з висновками суду.
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 16 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 22 червня 2023 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус