Справа №753/168/23 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2712/2023 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
30 травня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою, з доповненнями власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2023 року, -
за участю:
власника майна ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2023 року задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 про накладення арешту у кримінальному провадженні №12023105020000032 від 06.01.2023 року, розпочате за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України та накладено арешт на автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , зеленого кольору та ключі від нього.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, з доповненнями в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на транспортний засіб та ключі від нього.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята без належного обґрунтування, розуміння справи, в результаті чого його права були порушені.
Апелянт вказує на те, що згідно інформації, викладеної в ухвалі суду, кримінальна справа розслідується за ч 1 ст. 358 КК України, як підробка офіційного документа. Тобто фактична мова йде про документ, який посвідчує право власності на транспортний засіб. До чого тут сам транспортний засіб незрозуміло, тобто відсутній логічний зв'язок між документом та арештом транспортного засобу.
При цьому він вже пояснював, що арештували документ (свідоцтво про реєстрацію) на Понтіак бонневіль та зовсім іншу машину - Шевроле Імпала, яка стояла у дворі в ночі на номерних знаках Бонневіля. Номери були зняті в зв'язку з тим, що Шевроле стояло у дворі та у нього могли бути викрадені його номерні знаки, які досить важко поновити. Тобто суд і слідство не враховує, що це 2 різні машини, а свідоцтво про реєстрацію, яке арештоване не належить до арештованого Шевроле Імпала VIN2G1WF55E019210186.
Що це є різні транспортні засоби можна переконатись з самого свідоцтва у свідоцтві про реєстрацію на автомобіль інший VIN номер, ШЕВРОЛЕ ІМПАЛА (яка арештована), яка з зовсім іншим VIN номер. Тобто ШЕВРОЛЕ ІМПАЛА не є доказомпо цій справі та немає жодного відношення до підробки документа взагалі.
При розгляді справи дізнання, прокуратура безпідставно відхиляють надані ним документи, які підтверджують, що арештований не ОСОБА_8 , а інша машина (страховий поліс). Тобто наявне порушення ст. 9 КПК України.
Відповідно до ст. 173 КПК України слідчий суддя мав відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При цьому обґрунтування ризиків взагалі відсутні в оскаржуваній ухвалі
Відповідно до п. 4 ст. 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Однак це питання не було вирішене, так як в оскаржуваній ухвалі суду взагалі відсутній спосіб арешту майна - тобто фактичне утримання на штраф майданчику, а орган дізнання це робить. При цьому він є волонтером, що підтверджується договором та транспортний засіб потрібен для цих цілей, а суд його позбавив можливості здійснювати допомогу людям та державі.
Крім того апелянт вказує на недотримання слідчим суддею при розгляді даного клопотання й практики викладеної у п. 2.6. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014, де зазначено, що арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому таке майно може перебувати як у згаданих осіб, так і в інших фізичних або юридичних осіб.
Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.
Враховуючи наведене, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним. А він не є підозрюваним, тому у суду були відсутні підстави для накладення арешту на ШЕВРОЛЕ ІМПАЛА
Крім того апелянт вказує на порушення п. 11 ст. 170 КПК України через відсутність обставин, встановлення яких вимагає закон, а саме, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, колиіснують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
В судове засідання прокурор не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду був повідомлений завчасно та належним чином, клопотань про відкладення апеляційного розгляду не подавав, з урахуванням викладеного та думки власника майна, який не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги у відсутність прокурора, а також з урахуванням строків розгляду даної категорії справ у відповідності до ст. 422 КПК України та вимоги ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважала за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна ОСОБА_6 в підтримку поданої апеляційної скарги, з доповненнями, яку останній підтримав з наведених в ній підстав та просив задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги власника майна ОСОБА_6 , колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, що відділом дізнання Дарницького УП ГУ НП у м. Києві розслідується кримінальне провадження №12023105020000032 від 06.01.2023 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 05.01.2023 року надійшов рапорт від командира роти № 1 батальйону 3 полку № 2 УПП в м. Києві капітана поліції ОСОБА_9 про те, що під час несення служби у Дарницькому районі м. Києва у складі екіпажу «Рубін 251» помічено автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , зеленого кольору, який мав пошкодження лакофарбового покриття, які характерні при ДТП. При перевірці транспортного засобу за допомогою ІТС ІНП «Гарпун», він знаходився в розшуку за категорією «Зникнення ТЗ з місця скоєння ДТП».
Неподалік автомобіля знаходився ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який виявився його власником та пред'явив для перевірки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 23.03.2006 (власник ОСОБА_6 ), яке має ознаки підробки та номера шасі (кузова, рами) не співпадали з записами у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу. (ЄО №808 від 05.01.2023).
Надалі, 05.01.2023 року під час огляду місця події за адресою: м. Київ, вул. Княжий затон, 2/30 вилучено автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 23.03.2006 та ключі до вказаного автомобіля.
Постановою старшого дізнавача ВД Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 06.01.2023, автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , зеленого кольору та ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 23.03.2006 року визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадження.
10.01.2023 прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , звернувся до слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , зеленого кольору та ключі від нього, з метою збереження речових доказів.
Дане клопотання на адресу Дарницького районного суду м. Києва було направлено прокурором поштовим відправленням 09.01.2023 через Укрпошта Стандарт відповідно до копії накладеної /а.с. 20/.
11.01.2023 ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт на автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , зеленого кольору та ключі від нього.
Як вбачається з даної ухвали, задовольняючи вказане клопотання прокурора, слідчий суддя врахував правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за ознаками вчинення якого здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12023105020000032 від 06.01.2023 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України та відповідність вказаного майна ознакам речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, тобто є речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні та може бути використане, як доказ у кримінальному провадженні №12023105020000032 від 06.01.2023 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, з урахуванням обставин викладених у клопотанні. При цьому постановою від 06 січня 2023 року, вище зазначене майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею арешт накладено обґрунтовано, за наявності для цього достатніх правових підстав.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, всупереч доводам апелянта.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.
Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Твердження апелянта про те, що накладено арешт на документ (свідоцтво про реєстрацію) на автомобіль Понтіак бонневіль та на зовсім іншу машину - Шевроле Імпала, яка стояла у дворі в ночі на номерних знаках Понтіак бонневіль. Однак Шевроле Імпала не є доказом по цій справі та немає жодного відношення до підробки документа взагалі, мають бути перевірені органом досудового розслідування, оскільки з матеріалів клопотання вбачається, що було вилучено саме автомобіль марки «Pontiac Bonneville», д.н.з. НОМЕР_1 , зеленого кольору та ключі від нього, а не інший автомобіль - Шевроле Імпала, як стверджує апелянт.
Також не заслуговують на увагу твердження апелянта, що в оскаржуваній ухвалі слідчого судді відсутній спосіб арешту майна - тобто фактичне утримання на штраф майданчику, а орган дізнання це робить, оскільки згідно з ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим Постановою КМУ від 19 листопада 2012 року №1104, не передбачено, що під час досудового розслідування місце зберігання речового доказу визначається рішенням слідчого судді.
Із зазначеного можна зробити висновок, що під час досудового розслідування зберігання речових доказів, наданих стороні обвинувачення, покладається на зазначену сторону.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Враховуючи всі обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, забезпечить обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11 січня 2023 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу, з доповненнями власника майна ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4