22 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/13540/22
Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2022 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09.08.2017 по 31.08.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом від 08.08.2017 №308-ОС позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 р. у справі № 420/13744/21 31 серпня 2022 р. на особистий банківський рахунок позивача від НОМЕР_1 прикордонного загону надійшла належна сума - 49553,54 грн. Позивач зазначає, у зв'язку з тим, що в день його звільнення належна сума індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги виплачені не були, остаточний розрахунок проведено 31.08.2022 р. відповідно, позивач вважає, що він має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні шляхом виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з огляду на приписи ст.ст.116, 117 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України у не проведенні нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831) на користь ОСОБА_1 ( рнокпп НОМЕР_3 ) 50725 (п'ятдесят тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 12 коп. середнього грошового забезпечення за час затримки за період з 24.03.2022 - 23.09.2022 включно виплати 34576 грн. 58 коп. індексації за період січень 2016 - серпень 2017 рр. та 27477 грн. 04 коп. одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100. Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831) на користь ОСОБА_1 ( рнокпп НОМЕР_3 ) 507 (п'ятсот сім) грн. 12 коп. судового збору. В задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входить одноразова грошова допомога при звільненні, передбачена статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Апелянт вказує, що доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування сг. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. В наказі про виключення позивача зі списків частини зазначено, які саме виплати нараховуються. Наказ про виключення із списків частини позивача, який по суті є правовою підставою для здійснення нарахувань, пов'язаних із звільненням, не оскаржений позивачем. Відтак, на думку апелянта, правові підстави для застосування ст. 117 КЗпП України при відсутності спору щодо нарахованих сум належних працівникові при звільнені, відсутні. Також у липні 2022 року було внесено зміни до Кодексу Законів про працю України та відповідно до статті 117, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже, на думку апелянта, навіть з огляду на вищевказану норму, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за 5 років е нікчемними та такими, що суперечать нормам прямої дії.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що в практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №240/4192/18 сформовано висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, а саме, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин. Позивач вказує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами. Зокрема, такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21, від 10 лютого 2022 року у справі №420/13606/21, від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі № 812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі №812/792/17. Частиною першою статті 117 КЗпП України в новій редакції обмежений термін виплати працівникові середнього заробітку 6 місяцями, тому суд визначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 50725 грн. 12 коп. = 275 грн. 68 коп. х 184 дня (24.03.2022 - 23.09.2022). З огляду на зазначене, позивач просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 08.12.2000 по 08.08.2017 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України за контрактом, звільнений у запас через сімейні обставини (виховання батьком-військовослужбовцем, який не перебуває у шлюбі, дитини віком до 18 років), при звільненні виплачена допомога за 16 повних календарних років служби. Наказом від 08.08.2017 №308-ОС позивача виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення.
21.01.2021 позивачу було вплачено індексацію 26181 грн. 50 коп. за 2015-2017 роки із застосуванням базового місяця липень 2014 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 р. у справі № 420/13744/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо неправильного нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 08.08.2017 з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 08.08.2017 року з врахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Визнано протиправними дії Білгород-Дністровського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повних 18 років календарної служби, без включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні; щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, та індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повних 18 років календарної військової служби з включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислено розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплаченої сум.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 року.
31 серпня 2022 року на особистий банківський рахунок позивача від прикордонного загону надійшло 49 553, 54 грн.
Позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з заявою, в якій просив надати розрахунок виплаченої суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 08.08.2017, одноразової грошової допомоги при звільненні, які вплачено на виконання рішення суду від 11.10.2021 р.; виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки вказаних виплат з 09.08.2017 по день фактичного розрахунку - 31.08.2022 (а.с. 22-23).
Відповідач листом від 14.09.2022 р. № 11/А-130-22 - Вих надав довідку - розрахунок виплачених сум та зазначив, що правових підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки вказаних виплат не має (а.с. 24).
З довідки від 22.09.2022 № 166, яка підписана головним бухгалтером-начальником ФЕВ В/Ч 2197, вбачається, що позивачу було нараховано 34576 грн. 58 коп. індексації за період січня 2016 - серпень 2017 рр. Індексація серпень 2017 року складала 3730,06 грн. Щомісячна додаткова грошова винагорода серпень 2017 року складала 3139,20 грн. Сумма включення цих складових до одноразової грошової допомоги при звільненні складає 27477,04 грн. Утримано 1,5% військовий збір-930,80 грн., 18% податок на доходи фізичних осіб - 11169,65 грн. До видачі на руки - 49953,17 грн. (а.с. 25).
Вважаючи, що невиплата середнього заробітку за затримку свідчить про протиправні дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання індексації в розмірі 26181 грн. 50 коп. (отримав 21.01.2021) + 34576 грн. 58 коп. (виплачено за рішенням суду №420/13744/21 - 31.08.2022) та одноразової грошової допомоги в сумі 20928 грн. (отримав при звільненні) + 27477 грн. 04 коп. (отримав 31.08.2022). Отже, індексація та одноразова грошова допомога при звільненні хоч й були виплачені, однак їх виплата частково відбулась не в день звільнення, а 21.01.2021 та 31.08.2022, що є порушенням вимог ст.116 КЗпП України. Період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 08.08.2017 (дати виключення позивача зі списків особового складу) до моменту остаточного розрахунку 31.08.2022.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача у не проведенні нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та як відновлення порушеного права, підлягають стягненню з В/Ч НОМЕР_2 на користь позивача 50311 грн. 60 коп. такої компенсації. При цьому, зазначив, що суд не розглядає факт несвоєчасної виплати індексації в сумі 26181 грн. 50 коп., яка відбулась 21.01.2021, оскільки строк для стягнення середнього заробітку за цей факт прострочення позивачем пропущений. Позивачу було відомо про несвоєчасну виплату суми 26181 грн. 50 коп. (не у день звільнення) в момент отримання грошових коштів, тому він мав звернутись до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки по 21.01.2021.
Також, суд вважав необґрунтованими доводи відповідача про те, що одноразова грошова допомога та індексація не включені до складу грошового забезпечення, а тому норми ст.ст. 116, 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини щодо їх несвоєчасної виплати. Суд наголошує, що стаття 116 КЗпП України, оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Як вбачається із матеріалів справи, позивача було звільнено зі служби 08.08.2017, одноразова грошова допомога (в частині) та індексація (в частині) виплачені 31.08.2022, а повинні бути виплачені до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність доказів протиправної бездіяльності відповідача щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби відносно позивача, тому суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь позивача середній заробіток за 6 місяців перед зверненням до суду (24.03.2022 - 23.09.2022) - 50725 грн. 12 коп.
Також, суд вказав, що обраний позивачем спосіб захисту відповідно до предмету позову, не є ефективним та належним, оскільки визначення належних до виплати сум, розрахованих відповідно до постанови Кабміну України №100 від 08.02.1955 року, може відбутися виключно в межах вирішення спору про стягнення середнього заробітку з наданням суду права зменшити розмір відшкодування виходячи з певних критеріїв, на які вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року №821/1083/17. Таким чином, зважаючи на підстави та предмет позову, а також з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом визначення суми компенсації, яку необхідно стягнути з відповідача.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що уразі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
В свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу від 08 серпня 2017 року № 308-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 17).
Таким чином, відповідач 08.08.2017 р. повинна була здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у повному обсязі.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України у не проведенні нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Проте, вважає помилковим висновок суду першої інстанції, щодо захисту прав позивача шляхом стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) 50725 (п'ятдесят тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 12 коп. середнього грошового забезпечення за час затримки за період з 24.03.2022 - 23.09.2022 включно виплати 34576 грн. 58 коп. індексації за період січень 2016 - серпень 2017 рр. та 27477 грн. 04 коп. одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100.
Колегія суддів зазначає, вважаючи, що позивачу не вірно були обраховані та виплачені індексація грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
На виконання рішення суду від 11 жовтня 2021 року у справі № 420/13744/21 відповідачем були донараховані та виплачені 31.08.2022 р. 49553,54 грн. (а.с. 21).
Таким чином, строк затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 09.08.2017 р., оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Крім того, оскільки судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем здійснено 31.08.2022 р., то останнім днем належного розрахунку слід вважати саме цю дату.
Таким чином, затримка розрахунку при звільненні становить період з 09.08.2017 р. по 30.08.2022 р.
Водночас, з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (31.08.2022 р.), до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 09.08.2017 р. проте не більш як за шість місяців, що становить 185 календарних днів (з 09.08.2017 р. по 09.02.2018 р.).
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення № 3123 за 2017 р. (а.с. 91 зворотній бік) грошове забезпечення позивача за червень 2027 року становить - 8438,10 грн.; грошове забезпечення за липень 2017 року - 8282,08 грн. Кількість днів - 61. Середньоденний заробіток - 274,10 грн. (( 8438,10+8282,08): 61=274,10).
Період затримки повного розрахунки під час звільнення з 09.08.2017 року по 09.02.2018 року становить 185 календарних днів.
Отже, середній заробіток за час затримки з 09.08.2017 року по 09.02.2018 року становить: 185 календарних днів х 274,10 грн = 50708,50 грн, що перевищує суму, яка була виплачена із затримкою.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Колегія суддів вважає, що позивачу на підставі ст. 117 КЗпП України, має бути виплачений середній заробіток за час затримки повного розрахунку та вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат буде сума 49953,17 грн., що дорівнює розміру виплаченої позивачу донарахованої індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції і в цій частині апеляційним судом приймаються в якості належних.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, щодо необхідності вийти за межі апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року в частині стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321831) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) 50725 (п'ятдесят тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 12 коп. середнього грошового забезпечення за час затримки за період з 24.03.2022 - 23.09.2022 включно виплати 34576 грн. 58 коп. індексації за період січень 2016 - серпень 2017 рр. та 27477 грн. 04 коп. одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 - скасувати.
В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; рнокпп НОМЕР_3 ; фактично мешкає: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 49953,17 грн. (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три гривні сімнадцять копійок).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик