19 червня 2023 року Справа № 160/11439/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Царікова О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Ю.Кондратюка, 108, м. Дніпро, 49128; ідентифікаційний код юридичної особи 44896456) про визнання протиправними та скасування постанов,
26.05.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору ВП №65822599 від 15.06.2021;
- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №71522603 від 14.04.2023.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №160/11439/23 означений адміністративний позов залишено без руху. Позивачу встановлено строк протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду:
- доказів дотримання позивачем встановленого у п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України строку звернення до суду із цим позовом та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження щодо існування дійсних, істотних обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з означеним позовом;
- усіх наявних у позивача доказів на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 для суду та у відповідності до кількості учасників справи.
Цією ж ухвалою роз'яснено позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направлено 02.06.2023 на електронну адресу позивача.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку (вх. №46608/23), у якій останній просить поновити ОСОБА_2 строк на оскарження постанови про стягнення виконавчого збору ВП №65822599 від 15.06.2021 та постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №71522603 від 14.04.2023.
В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що виконавче провадження №71522603 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №65822599 відкрито державним виконавцем 14.04.2023 шляхом винесення відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження. На переконання представника позивача, враховуючи положення ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» саме з датою відкриття виконавчого провадження слід пов'язувати початок дій державного виконавця, спрямованих на порушення прав позивача. Зазначає, що про існування відкритого у відношенні позивача виконавчого провадження ВП №71522603 останньому стало відомо лише 12.05.2023, коли позивач не зміг зняти зі своєї банківської картки заробітну плату, у зв'язку з блокуванням банком рахунків позивача за постановою державного виконавця про арешт коштів боржника. Того ж дня, позивач звернувся до державного виконавця з заявою про зняття арешту з банківських карток. Вказує, що засобами поштового зв'язку постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №71522603 від 14.04.2023 позивач отримав лише 17.05.2023. Представник позивача наголошує, що оскільки норми Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України відлік строку звернення до суду з позовом пов'язують саме з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, то строк звернення до суду у даній справі фактично пропущений не був, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався 12.05.2023, а до суду звернувся 22.05.2023, тобто в останній день встановленого процесуальним законом десятиденного строку.
Вивчивши подані представником позивача матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому, за приписами ч. 2 ст. 287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Отже, у розумінні положення ст. 287 КАС України Законом визначений спеціальний строк звернення до суду у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності, зокрема державного виконавця, та початок строку звернення визначено альтернативно - це день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення.
Як слідує з позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору ВП №65822599 від 15.06.2021 та про відкриття виконавчого провадження ВП №71522603 від 14.04.2023.
Разом з цим, із адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 22.05.2023, що підтверджується відміткою відділення АТ "Укрпошта" на поштовому конверті, тобто із значним пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 287 КАС України.
У заяві про поновлення строку представником позивача зазначено, що позивач дізнався про порушення своїх прав, коли не зміг зняти зі своєї банківської картки заробітну плату, у зв'язку з блокуванням банком рахунків позивача за постановою державного виконавця про арешт коштів боржника.
Однак, такі доводи представника позивача не можуть бути враховані з таких причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Таким чином, в силу імперативних вказівок Закону України "Про виконавче провадження" щодо накладення арешту на кошти боржника під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна, викладене вище вказує на те, що позивач був обізнаний про наявність відкритого від 15.06.2021 виконавчого провадження №65822599, в якому позивач має статус боржника, у тому числі, й накладеного арешту на його майно (кошти на рахунках у банківських установах).
Тобто, зазначеними нормами закону підтверджується те, що у межах виконавчого провадження №65822599 на кошти позивача було накладено арешт, про який позивач не міг бути не обізнаним.
Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово. Реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України (ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження»).
Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432/5 затверджено Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження (далі Положення №2432/5).
Відповідно до п. 2 Розділу VІІ «Доступ до Системи та отримання інформації із Системи» Положення №2432/5 доступ до інформації Системи сторонам виконавчого провадження забезпечується з використанням: 1) засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри через: вебпортал Міністерства юстиції України; Єдиний державний вебпортал електронних послуг в порядку, визначеному договором, укладеним між держателем Системи та держателем Єдиного державного вебпорталу електронних послуг; 2) ідентифікатора для доступу до інформації про виконавче провадження, який зазначається в довідці про реєстрацію виконавчого документа та постанові про відкриття виконавчого провадження, через офіційний вебсайт Міністерства юстиції України.
Система забезпечує можливість формування сторонами виконавчого провадження узагальненої інформації про рішення (виконавчі дії), прийняті (вчинені) виконавцем, із зазначенням дати їх прийняття (вчинення) та з можливістю роздрукування такої інформації; доступ сторонам виконавчого провадження до документів виконавчого провадження.
Отже, позивач, як боржник у виконавчому провадженні №65822599 мав реальну можливість ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження безпосередньо у приміщенні Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (колишня назва Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)), а також через автоматизовану систему виконавчого провадження у будь-який зручний для нього час з дати відкриття виконавчого провадження №65822599.
Разом з тим, позивач мав реальну можливість відреагувати на постанову про стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження №65822599 (яку наразі виділено в окреме виконавче провадження №71522603) з дати відкриття виконавчого провадження №65822599, проте, позивач вказаних дій не вчинив.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути такі обставини, які об'єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтвердженні належними доказами. Проте, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльності), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Суд зазначає, що доводи позивача про необізнаність про відкриття відносно нього виконавчого провадження з урахуванням реальної можливості ознайомитися із матеріалами виконавчого прповадження, дізнатися про рух виконавчого провадження, в тому числі щодо винесення чи не винесення відповідачем відповідних постанов, є необґрунтованими та безпідставними.
При цьому, суд наголошує, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у пункті 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини.
Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс встановлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом особи на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
З огляду на вищевикладене, поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише пропущені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Разом з тим, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський Cуд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).
Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд вважає за необхідне вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 06.03.2019 (справа №805/1985/18-а), від 04.09.2019 (справа №826/14779/15).
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку, позивач посилається на те, що він не був обізнаний про відкрите відносно нього виконавче провадження.
Натомість, наведені обставини не підтверджено позивачем та спростовано судом вище, крім того, зазначені позивачем обставини не перешкоджали останньому звернутись до суду за захистом свого порушеного права з моменту відкриття виконавчго провадження №65822599.
Отже, непереборні обставини, у зв'язку з якими позивач пропустив строк звернення до суду, відсутні та позивачем не надано доказів того, що за наявності наміру поновити порушені права, останній був об'єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до суду з позовною заявою.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2020 у справі №340/1225/20.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Непоінформованість позивача про порушення своїх прав через байдуже ставлення до них або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.01.2020 у справі №420/2045/19 та від 06.03.2019 у справі № 805/1985/18-а.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28.10.1998 зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Вищенаведене спростовує доводи позивача, зазначені останнім у заяві про поновлення строку звернення до суду.
Крім того, на вимогу суду позивачем не підтверджено поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду належними доказами на підтвердження існування дійсних, істотних обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду із означеним позовом. Позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду наведено лише обставини, які позивач вважає поважними і об'єктивними, однак, жодного доказу на їх існування позивачем не надано.
Враховуючи викладене, суд визнає неповажними наведені у заяві позивача причини пропуску строку звернення до суду.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з адміністративним позовом.
За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Суд звертає увагу, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, а саме, не залежать від волевиявлення особи, яка звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Вирішуючи питання поважності пропуску строку звернення суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджено жодним доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду із даною позовною заявою.
Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску, внаслідок чого суд не вбачає підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та задоволення заяви позивача про поновлення строку звернення до суду.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Ю.Кондратюка, 108, м. Дніпро, 49128; ідентифікаційний код юридичної особи 44896456) про визнання протиправними та скасування постанов, повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.8 ст.169 КАС України, повернення позовної заяви, не позбавляють права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Царікова