Справа №949/1157/23
про залишення заяви без руху
22 червня 2023 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності правовстановлюючого документа),
Заявник ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою та просить встановити факт, що Державний акина право власності на земельну ділянку серії ЯК №429552, виданий 17.12.2010 на ім'я ОСОБА_2 , належить ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Згідно зі ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частина 3 ст. 294 ЦПК України передбачає, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Так, з пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.
Тому, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суддя повинен враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми заяви, встановленим статтям 175, 177 ЦПК України, так і спеціальним вимогам щодо розгляду даної категорії справ.
Отже, дана заява подана без додержання вимог, встановлених ст. 175 ЦПК України, а саме заява не містить:
- виклад обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини;
- зазначення щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви;
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
- підтвердження про те, що не подано іншої заяви з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Водночас, у ст. 315 ЦПК України йдеться про умови, за яких можливе встановлення юридичних фактів. До таких умов віднесено:
- встановлюваний факт повинен бути юридичним, тобто від його встановлення у особи виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права;
- коли законом не визначено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати документ, що посвідчує юридичний факт;
- встановлення факту не посвідчується з наступним вирішенням спору про право.
Проте, заявником не роз'яснено, що цей факт є саме юридичним, тому що не вказано які у нього виникають, змінюються або припиняються особисті чи майнові права, що, відповідно, необхідно вказати в заяві.
Заразом, важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, як того вимагає ст. 318 ЦПК України, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Заявником зазначено у заяві, що встановлення факту належності йому Державного акту на право власності на земельну ділянку необхідно для подальшого розпорядження земельною ділянкою.
Однак зазначене не може свідчити про зазначення заявником мети встановлення даного факту, оскільки відсутня конкретизація та роз'яснення у чому саме полягає подальше розпорядження земельною ділянкою.
Таким чином, заявник не вказав для якої мети саме йому необхідно встановити даний факт. Від цього залежить також виявлення обставин чи не посвідчується з наступним вирішенням спору про право встановлення таких фактів.
Крім того, з урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.
Частиною 4 ст. 294 ЦПК України визначено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
До заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Заінтересованими особами по цій справі повинні бути організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.
Так, заінтересованої особою буде той орган, куди заявник буде звертатися з рішення суду для його реалізації.
Проте, заявник не зазначив у заяві взагалі заінтересовану особу.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" вказується, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, зокрема з'ясувати, які фізичні особи чи організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявнику та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них.
Таким чином, заявнику слід визначитися із заінтересованою особою у відповідності до вищевказаного.
Крім того, в порушення ст. 318 ЦПК України, в заяві відсутнє посилання на документи та докази, що посвідчують факт, який просить встановити заявник.
Законодавець у ч 5 ст. 177 ЦПК України зобов'язує додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Отже, заява подана без додержання як загальних вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України, так і спеціальних, а саме ст.ст. 294, 315, 318 ЦПК України.
До того ж, при подачі заяви, заявником не дотримано вимоги ст. 95 ЦПК України, а саме: долучені до заяви письмові докази не засвідчені належним чином.
Згідно ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відтак заявнику необхідно виправити вищевказані недоліки та привести заяву у відповідність до вимог цивільно-процесуального законодавства.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявнику у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.
Тому, зважаючи на вищевикладене та наявні недоліки, в силу ст. 185 ЦПК України, рахую, що заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строк п'ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом приведення останньої відповідно до вимог діючого Цивільного процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя
Залишити без руху заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності правовстановлюючого документа) та надати заявнику для усунення вищевказаних недоліків п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду: Отупор К.М.