Справа № 156/767/22 Головуючий у 1 інстанції: Бєлоусов А. Є.
Провадження № 22-ц/802/525/23 Доповідач: Осіпук В. В.
01 червня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Володимирської районної державної адміністрації Волинської області, Поромівської сільської ради Володимирського району Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевої державної адміністрації, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем, скасування державної реєстрації земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 20 березня 2023 року,
У листопаді 2022 року представник позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , діючи в інтересах останніх, звернувся в суд із зазначеними позовом.
Покликався на те, що постановою Господарського суду Львівської області від 26 березня 2013 року у справі № 6/152-5/176 (7/45-7/45) ВАТ «Червоноградська автобаза» було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.
Крім того вказував,, що ВАТ «Червоноградська автобаза» на праві власності належали об'єкти нерухомого майна, розташовані по АДРЕСА_1 , а саме: приміщення складу площею 103,5 кв. м.; виробнича будівля площею 395,2 кв. м.; приміщення гаражів площею 367,1 кв. м.
З 15 листопада 2007 року на підставі рішення Третейського суду «Південно-східний Міжрегіональний» власником зазначених об'єктів нерухомого майна стало Підприємство з іноземними інвестиціями «Укртехсплав». 28 листопада 2007 року між Підприємством «Укртехсплав» та ТОВ «Армада» було укладено, нотаріально посвідчено та згодом належно зареєстровано договори купівлі-продажу цього ж нерухомого майна.
Після чого 22 січня 2008 року ТОВ «Армада» продало фізичним особам ОСОБА_6 нежитлове виробниче приміщення, загальною площею 395,2 кв. м., та ОСОБА_7 нежитлове приміщення складу, загальною площею 103,5 кв. м. Крім того, цього ж дня ТОВ «Армада» продало в спільну часткову власність ОСОБА_6 та ОСОБА_8 нежитлове приміщення гаражів загальною площею 367,1 кв. м. відповідно по 37/100 та 63/100 кожному з покупців.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 26 січня 2016 року у справі № 156/995/13-ц, яке 28 березня 2016 року змінене Апеляційним судом Волинської області, було витребувано у ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та передано ВАТ «Червоноградська автобаза» нерухоме майно: нежиле приміщення виробничого будинку площею 395,2 кв. м, літ. «Б-1»; 63/100 та 37/100 частин нежилого приміщення гаражів площею 367,1 кв. м. літ. «А-1»; нежиле приміщення складу площею 103,5 кв. м. літ. «В-1», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі залишені без змін.
Також представник позивачів вказував, що 21 липня 2017 року його довірителі ОСОБА_4 , ОСОБА_3 з аукціону придбали у ВАТ «Червоноградська автобаза» нерухоме майно: нежиле приміщення гаражів, літ. «А-1», площею 367,1 кв. м; нежиле приміщення виробничого будинку, літ. «Б-1», площею 395,2 кв. м; залізобетонну огорожу. На підставі цього договору останні 28 липня 2017 року отримали свідоцтво про право власності на вказане вище нерухоме майно № 1158 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрували своє право власності на це нерухоме майно.
Однак, під час розробки технічної документації на придбане нерухоме майно виявилось, що частина придбаних ними приміщень знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147, загальною площею 0,0537 га, яка згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_7 . Підставою для реєстрації права власності на землю за відповідачем ОСОБА_5 був договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2010 року, укладений між Іваничівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_7 , посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л.С.
Вважаючи, що чинність реєстрації речового права за ОСОБА_7 на вказану вище земельну ділянку у Державному земельному кадастрі порушує права його довірителів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на безперешкодне володіння, користування та розпорядження своєю власністю - нежитловим приміщенням розташованим на вказаній земельній ділянці, їх представник ОСОБА_1 просив суд, визнати незаконним та скасувати розпорядження № 298 від 02 листопада 2009 року Іваничівської районної державної адміністрації «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної та передачі її у власність шляхом купівлі-продажу ОСОБА_10 на території Старолішнянської сільради; визнати незаконним та скасувати розпорядження № 64 від 15 лютого 2010 року Іваничівської районної державної адміністрації «Про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення громадянці ОСОБА_7 на території Старолішнянської сільради»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 квітня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л.С. за №939, укладений між Іваничівською районною державною адміністрацією га ОСОБА_7 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147 загальною площею 0.0537 га; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на земельну ділянку з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147 загальною площею 0.0537 га., яке зареєстроване 03 серпня 2015 року реєстратором реєстраційної служби Іваничівського районного управління юстиції Волинської області Регіщук С. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23345777 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_7 на земельну ділянку з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147 (реєстраційний номер об'єкта 694002207211); скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147 загальною площею 0.0537 га.
22 грудня 2022 року ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області до участі у справі залучено співвідповідача Поромівську сільську раду Володимирського району Волинської області.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 20 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи вказане рішення суду першої інстанції таким, що постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з висновками, що не відповідають встановленим обставинам справи, представник позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано ту обставину, що відповідно до вимог чинного законодавства право власності на спірну земельну ділянку переходить разом з правом власності на будівлю (споруду), на якій вона розміщена, а тому позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Головне управління Держгеокадастру у Волинській області просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі в інтересах яких діє їх представник ОСОБА_1 , не довели тих обставин яким чином оспорюваний ними договір, сторонами якого вони не були, порушує їхні права та законні інтереси.
Проте повністю погодитись з таким висновком суду не можна.
Встановлено, що постановою Господарського суду Львівської області від 08 вересня 2014 року у справі № 6/152-5/176(7/45-7/45) було визнано банкрутом ВАТ «Червоноградська автобаза» та відкрито щодо товариства ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гулу Я.О. (т.1, а. с. 19-23).
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 26 січня 2016 року у цивільній справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі ВАТ «Червоноградська автобаза» до ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно позов задоволено, витребувано у ОСОБА_9 та передано ВАТ «Червоноградська автобаза» нерухоме майно: нежиле приміщення виробничого будинку (літ. Б-1, площа 395,2 кв. м); 63/100 частин нежилого приміщення гаражів (літ. А-1, площа 367,1 кв. м); яке розташоване по АДРЕСА_1 . Витребувано в ОСОБА_7 та передано ВАТ «Червоноградська автобаза» нерухоме майно: нежиле приміщення складу (літ. В-1, площа 103,5 кв. м); 37/100 частин нежилого приміщення гаражів (літ. А-1, площа 367,1 кв. м), яке знаходиться по АДРЕСА_1 ). Визнано за ВАТ «Червоноградська автобаза» право власності на зазначені вище об'єкти нерухомого майна (т.1, а. с. 24-30).
Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 28 березня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно та ухвалено в цій частині нове рішення. В позові заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі ВАТ «Червоноградська автобаза» про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.1, а. с. 31-35).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року у даній справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін (т.1, а. с. 36-42).
Крім того встановлено, що 21 липня 2017 року між ВАТ «Червоноградська автобаза», від імені якої діяв арбітражний керуючий - ліквідатор Гула Я.О., та позивачами ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на аукціоні був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна: нежилого приміщення гаражів, літ. «А-1», площею 367,1 кв. м; нежилого приміщення виробничого будинку, літ. «Б-1», площею 395,2 кв. м; залізобетонної огорожі (т.1, а. с. 54-58). Як убачається з п. 2.2. цього договору вказані об'єкти нерухомого майна розміщені на земельній ділянці загальною площею 0,4037 га, кадастровий номер земельної ділянки 0721187700:08:000:0215.
Після чого державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області Кононенко Л.С. позивачам ОСОБА_4 , ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2017 року, № 1158, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за останніми їх право власності по 1/2 частині на вказане нерухоме майно (т.1, а. с. 60-65).
Також встановлено, що розпорядженням голови Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області від 06 липня 2007 року № 224 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 0,8044 га ВАТ «Червоноградська автобаза» щодо передачі її в довгострокову оренду на 10 років для розміщення та обслуговування автобази на території Старолішнянської сільради. Вказана земельна ділянка передана в оренду ВАТ «Червоноградська автобаза» (т.1, а. с. 75).
ЗАТ інститут «Волиньводпроект» на підставі договору від 27 червня 2008 року № 121 розроблено проєкт щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 для розміщення та обслуговування гаража за межами населеного пункту Старолішнянської сільської ради Волинської області. Вказаній ділянці присвоєний кадастровий номер 0721187700:08:000:0147, ділянка віднесена до земель промисловості, має загальну площу 0,0537 га, розташована за межами с. Будятичі (т.1, а. с. 80- 127).
Розпорядженням першого заступника голови Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області від 02 листопада 2009 року № 298 було затверджено розроблений ЗАТ інститут «Волиньводпроект» проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_7 земельної ділянки для передачі її у власність шляхом купівлі-продажу, загальною площею 537 кв. м, для розміщення та обслуговування гаража із забудованих земель запасу за межами населених пунктів Старолішнянської сільради (т.1, а. с. 76).
Розпорядженням заступника голови Іваничівської районної державної адміністрації від 15 лютого 2010 року № 64 затверджена експертна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 537 кв. м, ухвалено рішення про продаж вказаної ділянки ОСОБА_7 (т.1, а. с. 77).
Між Іваничівською районною державною адміністрацією Волинської області (як продавцем) та ОСОБА_7 (як покупцем) 26 квітня 2010 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, загальною площею 537 кв. м., розміщеної на землях, що перебувають у віданні Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області на території Старолішнянської сільської ради. Зазначений договір посвідчено 26 квітня 2010 року державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області Кононенко Л.С., та зареєстрований в реєстрі за № 939 (т.1, а. с. 207-224). Договором було обумовлено цільове призначення відчужуваної земельної ділянки «для розміщення та обслуговування гаража за межами населених пунктів Старолішнянської сільської ради». Ціна договору визначена на рівні 10393 грн. Підставою для укладення договору купівлі-продажу стало розпорядження заступника голови Іваничівської районної державної адміністрації від 15 лютого 2010 року № 64.
Згідно приєднаних до матеріалів справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 вересня 2022 року № 310364842 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147, площею 0,0537 га, зареєстровано з 03 серпня 2015 року на ім'я ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 року, № 939 (т.1, а. с. 68-69).
З витягу з Державного земельного кадастру від 02 листопада 2022 року слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147 має площу 0,0537 га, призначена для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості і належить на праві приватної власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 року, № 939, посвідченого державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Волинської області та межує із землями Старолішнянської сільської ради і земельною ділянкою ОСОБА_6 (т.1, а. с. 70-73).
За частинами першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).
Зазначені норми матеріального права закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Аналіз наведених норм права та практики Верховного Суду дає підстави для висновку, що, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Ураховуючи положення статті 5 ЦПК України і статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Зазначені висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14?338цс18), а також у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року справі № 914/1049/18.
У пунктах 9.33-9.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено, таке: "9.33. За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. 9.34. Вказана норма визначає сукупно дві умови, за одночасної наявності яких власник має право витребувати своє майно від іншої особи, а саме: правову - незаконність, відсутність відповідної підстави та фактичну, що виявляється у заволодінні майном іншою особою. 9.35. Велика Палата Верховного Суду враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, про неврахування якого зазначає Скаржник-2 (пункт 5.3), що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. 9.36. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, на неврахування судами висновків у якій посилається Скаржник-1 (пункт 4.5), Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. 9.37. При цьому зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна».
У пункті 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Водночас, як вбачається з матерілів справи, предметом спору у цій справі є визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевої державної адміністрації, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем, скасування державної реєстрації земельної ділянки, у зв'язку з набуттям позивачами права власності на об'єкт нерухомості розміщений на спірній земельній ділянці.
Разом з цим, ЗК України, як нормативно-правовий акт чітко закріплює підстави та порядок припинення права власності на земельну ділянку.
Відповідно до статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Статтею 143 ЗК України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже перелік випадків, якими передбачено припинення права власності на земельну ділянку є вичерпаними та розширенню не підлягає.
У даній справі, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0721187700:08:000:0147 площею 0,0537 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і на якій розташована частина нежилого приміщення площею 367 кв. м., придбаного позивачами, належить на праві власності відповідачу ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 26 квітня 2010 року, який останні серед інших заявлених позовних вимог просили визнати недійсним та визнати недійсними розпорядження органу місцевого самоврядування, які цьому передували.
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу вказаної вище земельної ділянки сам по собі нічим не порушує прав позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , в інтересах яких поданий позов їх представником ОСОБА_1 , і які не були сторонами цього договору, а тому підстав для визнання його недійсним немає.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, але з інших мотивів.
Однак, оскільки представником позивачів, на думку колегії суддів, було обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, тобто не поставлено питання про витребування нерухомого майна - земельної ділянки, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, то є необхідність змінити мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення, а в решті - залишити його без змін.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивача у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 376 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 задовольнити частково.
Мотивувальну частину рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 20 березня 2023 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
У решті рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 20 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді