Справа № 761/6812/22
Провадження № 2/761/1706/2023
23 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Копиці А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики; відшкодування моральної шкоди,
В квітні 2022р. позивач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-7) до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив суд, з урахуванням поданої заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 43-46):
- стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики від 10 вересня 2018р. у розмірі 1705497,46 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 5000,0 грн.; судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 10 вересня 2018р. між сторонами був укладений договір позики, у вигляді боргової розписки, складеної особисто відповідачем, відповідно до якого останнім, як позичальником було отримано від позивача, як кредитора в борг грошові кошти в розмірі 33000,0 дол. США строком до 01 липня 2019р.
Оскільки відповідач не виконав грошових зобов'язань у строки, встановлені договором позики, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом для захисту свого порушеного права, шляхом стягнення суми позики, інфляційних втрат, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 травня 2022р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу в підготовче засідання.
26 вересня 2022р. на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, яка була прийнята судом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2023р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
До судового засідання, стороною позивача було подано на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутність сторони, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові та сторона не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач, про дату, час та місце розгляду справи був оповіщений у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки не повідомив. Відзив на позов відповідачем до суду не подавався, у визначені строки.
Оскільки, сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст. ст. 280, 282 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ч. 1 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 10 вересня 2018р. між сторонами було укладено договір позики (а.с. 9), у вигляді боргової розписки, наступного змісту: «.. Договор займа денег. Киев 10 сентября 2018г. Я, ОСОБА_2 , прописанный по адресу: АДРЕСА_1 паспорт НОМЕР_1 получил от ОСОБА_1 в долг 333000 $ (тридцять три тысячи) долларов США сроком до 1.07.2019г.
В случае просрочки возврата всей суммы ОСОБА_1 имеет первоочередное право требования на принадлежащую мне квартиру по адресу: АДРЕСА_2 . Для чего оригинал правоустанавливающих документов передаю ОСОБА_1 . ОСОБА_2 ».
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно правових висновків Верховного Суду України, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Надаючи оцінку наведеній вище розписці з урахуванням наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах суд вважає доведеним факт укладання між сторонами договору позики, у вигляді боргової розписки.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем всіє всієї суми заборгованості позивачу судом не встановлено.
Статтею 610 ЦК України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019р. у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що у ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за тілом позики у розмірі 1206763,8 грн. (33000,0 дол. США х 36,5686 грн. - курс НБУ, станом на день подання заяви про збільшення позовних вимог).
Судом перевірено, наданий стороною позивача розрахунок, відповідно до якого з відповідача на користь позивача, у зв'язку з прострочення виконання свого зобов'язання за договором позики, підлягає стягненню 390025,8 грн. - інфляційні втрати; 108707,86 грн. - 3,0 % річних.
Судом критично оцінюються зазначений розрахунок, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021. у справі № 361/4822/18 висловлено правову позицію про те, що тлумачення ч.2 ст. 524 та ч.2 ст.533 ЦК України, дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч. 2 ст. 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
Враховуючи наведену норму матеріального права, висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019р. по справі № 464/3790/16-ц, а також положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення 3,0 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, за період часу з 02 липня 2019р. по 23 лютого 2022р., виходячи з суми заборгованості за тілом кредиту 863907,0 грн. (33000,0 дол. США х 26,179 грн. - курс НБУ, станом на 01 липня 2019р.), а саме: інфляційні втрати - 167157,99 грн.; 3,0 % річних - 68662,86 грн.
У відповідності з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 2 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 з подальшими змінами та доповненнями, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
При цьому судом враховано, що вищенаведена норма ст. 1167 ЦК України регулює позадоговірні відносини, а тому не може поширюється на спірні договірні відносини.
Відповідно до положень п. 4) ч. 1 ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування моральної шкоди.
Наслідки порушення договору (грошового зобов'язання) встановлені ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди
Згідно діючого ЦК України договір позики регулюється § 1 Глави 71 (ст. ст. 1046 - 1053) цього Кодексу, оскільки вищезазначеними нормами, які регулюють спірні правовідносини не передбачено право на відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,0 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст. ст. 137, 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12405,0 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,0 грн., пропорційно до частини задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 525, 526, 545, 610, 612, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики; відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 10 вересня 2018р., з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних у розмірі 1442584 /один мільйон чотириста сорок дві тисячі п'ятсот вісімдесят чотири/ грн. 65 коп.; судовий збір у розмірі 12405,0 /дванадцять тисяч чотириста п'ять/ грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,0 /чотири тисячі п'ятсот/ грн.
В решті позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 02 червня 2023р.
Суддя: