Справа № 761/14537/15-ц
Провадження № 4-с/761/64/2023
12 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Бражніченко І.О.
представника скаржника: Павликівського В.І.
заінтересованої особи: ОСОБА_1
розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Києві скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», заінтересовані особи: старший державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський Олександр Миколайович, стягувач: - ОСОБА_1 ,про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2022 року представник Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) Кухарського О.М., відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О.М. щодо відмови у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження № 70186599 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа №761/14537/15-ц Шевченківського районного суду міста Києва про стягнення коштів з АТ «Банк «Фінанси та Кредит»;
- зобов'язати старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О.М. вжити всіх заходів відповідно до чинного законодавства щодо закінчення виконавчого провадження № 70186599 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа №761/14537/15-ц Шевченківського районного суду міста Києва про стягнення коштів з АТ «Банк «Фінанси та Кредит»;
- зобов'язати старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О.М. вжити всіх заходів відповідно до чинного законодавства з вилучення запису з Єдиного реєстру боржників щодо АТ «Банк «Фінанси та Кредит», що внесений державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при виконанні виконавчого провадження № 70186599.
Скарга обґрунтована тим, що на примусовому виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 70186599 від 31.10.2022 з примусового виокання виконавчого листа №761/14537/15, виданого Шевченківським районним судом м. Києва.
У скарзі вказано, 02.11.2022 боржник направив на адресу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву №083-611/2/319/22 про закінчення виконавчого провадження № 70186599 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа №761/14537/15 Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення коштів з АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
12.12.2022 на адресу боржника надійшла відповідь №24008/18 10-12 від 06.12.2022, якою відмовлено в задоволенні заяви боржника про закінчення виконавчого провадження.
Скаржник, посилаючись на норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та вважаючи бездіяльність державного виконавця протиправною, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить суд задовольнити скаргу у повному обсязі..
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 грудня 2022 року скаргу було залишено без руху із наданням скаржнику строку на усунення недоліків.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 13 січня 2023 року вказану скаргу прийнято до розгляду, справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
09.02.2023 року до суду надійшло клопотання заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_1 про заміну сторони заявника його правонаступником, якою просив замінити сторону заявника (скаржника) з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку.
09.02.2023 стягувач ОСОБА_1 подав до суду через систему «Електронний суд» письмове заперечення проти задоволення скарги та заяву про стягнення понесених ним судових витрат на правову допомогу адвоката.
27.02.2023 до суду надійшов відзив старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський Олександр Миколайович на скаргу, відповідно до якого він просив відмовити у задоволенні скарги та долучив копію матеріалів виконавчого провадження №70186599.
В судовому засіданні 27.02.2023 року до матеріалів справи долучено заперечення скаржника проти задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення судових витрат та заперечення проти клопотання про заміну заявника (скаржника) у вказаній справі.
29.03.2023 року до суду надійшла заява скаржника про зупинення провадження у справі №761/14537/15-ц, яку в судовому засіданні 12.05.2023 року було залишено без розгляду за заявою представника скаржника.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.03.2023 в задоволенні клопотання заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_1 про заміну сторони заявника його правонаступником, заявлені в межах розгляду цивільної справи за скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси і Кредит» на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О.М., стягувач: ОСОБА_1 - відмовлено.
В судовому засіданні представник скаржника Павликівський В.І. скаргу підтримав, просив її задовольнити, заперечив проти стягнення стягнення судових витрат заявлених заінтересованою особою ОСОБА_1 .
Суб'єкт оскарження державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський О.М. про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив.
Заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги з підстав, викладених в поданому письмовому запереченні, посилаючись на норми права щодо обов'язковості судових рішень та відповідну судову практику.
В силу положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Вислухавши пояснення представника скаржника та стягувача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ст.ст. 447, 448 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17.12.2015 №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 №230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з вказаним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Банк "»Фінанси та кредит», делеговано їй відповідні повноваження ліквідатора банку.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.12.2022 №1067 в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано повноваження ліквідатора; ліквідація Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з 27.12.2022 здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року у справі №761/14537/15-ц (провадження №4-с/761/16/2022) скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на дії державного виконавця Шеремета Олександра Вікторовича у виконавчому провадженні № 60640958 - залишено без задоволення; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк» Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 800,00 грн. Відповідний виконавчий лист від 19 жовтня 2022 року в установленому порядку пред'явлено Стягувачем на виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
31 жовтня 2022 року за вказаним виконавчим листом від 19 жовтня 2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 70186599, щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства «банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 2 800,00 грн.
Станом на час розгляду справи виконавче провадження № 70186599 перебуває в Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у віданні державного виконавця Кухарського Олександра Миколайовича. Судове рішення виконано частково, примусове виконання триває.
Підставою звернення до суду з скаргою стала відмова органу державної виконавчої служби у задоволенні заяви банку про закінчення виконавчого провадження на підставі п.4 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
При вирішенні цієї справи суд керується насамперед нормами прямої дії та найвищої юридичної сили Конституції України, у статті 129 якої обов'язковість судових рішень віднесено до основних засад судочинства. За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує самій сутності права на справедливий суд (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 26 червня 2013 року №5-рп/2013).
У Рішенні №2-рп(ІІ)/2019 від 15 травня 2019 року Конституційний Суд України окремо наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні частиною другою статті 129-1 Конституції України; порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою свого позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував на необхідності дотримання державою принципу обов'язковості судових рішень. Так, зокрема, у рішеннях «Шмалько проти України», №60750/00, 20.07.2004, §43; «Савицький проти України», №38773/05, 26.07.2012, §147; «Глоба проти України», №15729/07, 05.07.2012, §§26-27; «Бурдов проти Росії», №59498/00, 07.05.2002, §32 ЄСПЛ зазначив, що гарантоване статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній з сторін.
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці («Фуклєв проти України», №71186/01, 07.06.2005, §84).
Саме на державу покладається обов'язок вжиття усіх необхідних заходів для того, щоб виконати остаточне рішення суду, та діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимог статті 6 Конвенції («Comingersoll S.A. проти Португалії», №35382/97, 06.04.2000, §23; "Глоба проти України", №15729/07, 05.07.2012, §27). У вказаних рішеннях ЄСПЛ також окремо наголосив на тому, що сама правова природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Згідно зі статтею 18 ЦПК України, статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України; невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Вирішуючи справу за скаргою стягувача на дії та рішення державного виконавця з повернення без прийняття до виконання виконавчого листа на підставі п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року та в ухвалі від 31 серпня 2021 року саме у цій справі №761/14537/15-ц дійшов висновку, що наявність норми п. 4 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо банк-боржник перебуває у стані ліквідації, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Вирішуючи справу за скаргою на постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі п. 4 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц дійшов аналогічного висновку, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Зазначеною постановою Верховний Суд визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та зобов'язав орган державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на виконання судового рішення.
За змістом наведених висновків Верховного Суду, перебування банку-боржника в процедурі ліквідації не перешкоджає відкриттю виконавчого провадження та вчиненню виконавчих дій, спрямованих на виконання судового рішення, оскільки норми будь-якого закону не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
При вирішенні цієї справи суд враховує також правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі №905/2458/16 про те, що принцип обов'язковості судового рішення та обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин справи, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі і судом) виконанню остаточного судового рішення, чи навпаки, перешкоджає такому виконанню; дії (бездіяльність) та рішення виконавця підлягають оцінці судом з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення; оцінка обставин справи, доводів учасників справи та висновки, зроблені на підставі такої оцінки, не можуть бути на користь обставин, які спрямовані на перешкоджання виконанню остаточного судового рішення.
Судове рішення про стягнення коштів підлягає виконанню у чіткій і повній відповідності до його резолютивної частини, а саме шляхом виплати коштів, а не шляхом включення до тієї чи іншої черги кредиторів. Законодавство не містить норм, які б дозволяли боржникам виконувати судові рішення про стягнення коштів шляхом акцептування в чергу кредиторів. Зокрема, не містить таких норм і Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на який посилається скаржник у своїй скарзі.
Суд оцінює критично доводи скаржника про пріоритет норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перед нормами інших законів, оскільки жодні норми будь-якого закону не можуть мати пріоритет перед конституційними нормами прямої дії та найвищої юридичної сили, зокрема статті 129-1 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень та щодо обов'язку держави забезпечити їх виконання, та не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
Посилання скаржника у скарзі на правові висновки Верховного Суду, суд не бере до уваги, оскільки фактичні обставини, предмети та підстави спору в наведених справах відрізняються від тих, що наявні у справі, яка розглядається, а тому відсутні підстави для врахування цих висновків. На відміну від наведених у скарзі справ, у даній справі предметом стягнення за виконавчим документом є не кошти банківського вкладу, а судові витрати, сплата яких відповідно до визначеного судом розподілу є процесуальним обов'язком учасника справи і не може вважатися «кредиторською вимогою» в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки на процесуальні правовідносини не поширюються законодавчо встановлені обмеження щодо виконання неплатоспроможними банками своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
За таких умов (невідповідність обставин, предметів, підстав у вказаних справах) посилання у скарзі на правові висновки Верховного Суду є нерелевантними і не можуть братися до уваги.
За змістом частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, з огляду на те, що встановлені судом обставини та наведені у скарзі доводи не надають підстав для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження №70186599 на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку про скарга задоволення не підлягає.
Вирішуючи справу в частині розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 452 ЦПК України, згідно з якими судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу (правову) допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано:
- копію договору № 5302/21 від 30 березня 2021 року про надання правової допомоги, укладеної між ним ОСОБА_1 та АО «Арсена Маринушкіна»;
- копію додаткової угоди №45 до договору про надання правової допомоги 5302/21 від 30.03.2021, яким визначено вид, зміст правової допомоги та вартість оплати за її надання;
- копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 5302/21-45 щодо оплати послуг за надання правової допомоги №5302/21 та додаткової угоди №45 у розмірі 2 800,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
В матеріалах справи містяться докази на підтвердження витрат заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_1 на професійну правову (правничу) допомогу адвоката, а саме: - за вивчення наданих матеріалів, розробку стратегії захисту прав клієнта, аналіз релевантної судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ, апеляційного суду - 800 грн.; за складання заперечення на скаргу - 1200 грн., за інструкційну консультацію з самопредставництва в суді першої інстанції - 800 грн., а загалом - 2800 грн.
Представником скаржника подано до суду заперечення щодо розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правову (правничу) допомогу в яких останній просив відмовити у повному обсязі у стягненні таких витрат.
Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до розміру 800,00 грн., при цьому судом враховано, що вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», зазначив, що оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97), при цьому судом враховано складність справи та виконаних представником робіт (наданих послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони скаржника. Окрім того, враховуючи, що заперечення на скаргу та клопотання подані до суду безпосередньо ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» тому судові витрати ОСОБА_1 на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 800,00 грн. відповідає принципу пропорційності в цивільному процесі та відповідає критеріям співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи.
На підставі ст.ст. 137, 141 ЦПК України, з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 800 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 133, 137, 141, 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451, 452 ЦПК України; ст. 19 Конституції України; ст. ст. 1, 4, 18, 39 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
в задоволенні скарги - відмовити повністю.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 800 грн.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено: 19.06.2023.
Суддя :