Справа № 761/14537/15-ц
Провадження № 4-с/761/111/2023
22 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Бражніченко І.О.
скаржника: ОСОБА_1
представника боржника: Павликівського В.І.
розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Києві скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Кухарський Олександр Миколайович - державний виконавець Шевченківського районного Відділу державного виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
В квітні 2023 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаною скаргою, в якій просив суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) КУХАРСЬКОГО Олександра Миколайовича від 22 березня 2023 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №761/14537/15-ц, виданого 15 березня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва.
-зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - прийняти до виконання виконавчий лист №761/14537/15-ц, виданий 15 березня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року у справі №761/14537/15-ц про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк "Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 2800 грн.
-зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити Шевченківський районний суд міста Києва та ОСОБА_1 про виконання ухвали, постановленої у справі за цією скаргою.
Свої вимоги скаржник обґрунтовував тим, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 березня 2023 року в цивільній справі №761/14537/15-ц (ЄДРСР №109426551) стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі -Боржник) на користь ОСОБА_1 (далі - Стягувач) витрати на правничу допомогу у розмірі 2800 грн. Відповідний виконавчий лист від 15 березня 2023 року в установленому порядку пред'явлено стягувачем на примусове виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Проте, оскаржуваним повідомленням державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича (далі - виконавець) від 22 березня 2023 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи свої права порушеними діями та рішенням виконавця, які мають наслідком неможливість виконання остаточного судового рішення, стягувач звернувся до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, яку просив задовольнити.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 квітня 2023 року призначено вказану скаргу до розгляду.
11 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами підсистеми «Електронний суд» подав до суду заяву про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу, надавши відповідні докази.
18 травня 2023 року державний виконавець Шевченківського районного Відділу державного виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський О.М. засобами підсистеми «Електронний суд» подав відзив на скаргу, яким просив відмовити у задоволенні скарги, однак суд не бере вказаний відзив до уваги, оскільки порушено вимоги ч. 5 ст. 183 ЦПК України.
22 травня 2023 року представник боржника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» адвокат Павликівський В.І. через канцелярію суду подав письмове заперечення проти задоволення скарги.
Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник боржника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» адвокат Павликівський В.І. в судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.
Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарський О.М. про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, явки представника не забезпечив
В силу положень ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Вислухавши пояснення скаржника та представника боржника, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні ним правоповідносини.
Відповідно до ст.ст. 447, 448 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Судом встановлено, що судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року у справі № 761/14537/15-ц стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 800,00 грн. Відповідний виконавчий лист від 15 березня 2023 року видано Шевченківським районним судом міста Києва та пред'явлено стягувачем на виконання до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Повідомленням державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського О.М. від 22 березня 2023 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».
Судом встановлено, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17.12.2015 №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 №230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно зі вказаним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», призначено Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит", делеговано їй відповідні повноваження ліквідатора банку.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 грудня 2022 року №1067 в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано повноваження ліквідатора; з 27 грудня 2022 року ліквідація Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» здійснюється Фондом гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо.
Пунктом 4) ч. 4 ст. 4 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з п. 9) ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України, беручи до уваги ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019р. № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд також керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі "Артіко проти Італії"). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя, а саме: гарантується не лише сподівання, що справа буде розглянута, але й те, що державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб, і таким чином забезпечить виконання судового рішення. При цьому в рішенні у справі "Шмалько проти України" ЄСПЛ наголосив, що параграф 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року). У справах "Іммобільяре Саффі проти Італії" та "Войтенко проти України" ЄСПЛ знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Такі самі висновки щодо обов'язковості виконання судових рішень містяться також у рішеннях ЄСПЛ у справах "Савицький проти України", №38773/05, 26.07.2012, §147; "Глоба проти України", №15729/07, 05.07.2012, §§26-27; "Бурдов проти Росії", №59498/00, 07.05.2002, §32, та інших.
Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення, отже виконання рішення слід розглядати як невід'ємну складову судочинства, як цього вимагають приписи статті 6 Конвенції щодо права на справедливий суд ("Ромашов проти України", №67534/01, 27.07.2004, §42; "Дубенко проти України", №74221/01, 11.01.2005, §44; "Шаренок проти України", №35087/02, 22.02.2005, §25; "Горнсбі проти Греції", №18357/91, 19.03.1997, §40; "Іммобільяре Саффі проти Італії", №22774/93, 28.07.1999, §66).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання винесеного на його користь судового рішення становить втручання у право на мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції ("Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, 15.10.2009, §52).
Статтею 18 ЦПК України, статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України; невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Вирішуючи справу за скаргою стягувача на дії та рішення державного виконавця щодо повернення без прийняття до виконання виконавчого листа на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року саме у цій справі №761/14537/15-ц дійшов висновку, що наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, - не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, спрямованих на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Цією постановою Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій про залишення без задоволення скарги стягувача на дії та рішення державного виконавця про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання; визнав такі дії та рішення виконавця протиправними та зобов'язав орган державної виконавчої служби прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 16 квітня 2018 року у справі №910/11908/16, від 01 грудня 2021 року у справі №552/1811/15, від 15 квітня 2020 року у справі №761/24136/15-ц, від 23 березня 2023 року у справі №703/2554/20, а також в ухвалі від 31 серпня 2022 року саме у цій справі №761/14537/15-ц. За змістом цих висновків Верховного Суду, перебування банку-боржника в процедурі ліквідації не перешкоджає здійсненню виконавчого провадження та вчиненню виконавчих дій, спрямованих на примусове виконання судового рішення, оскільки норми Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», чи інших законів - не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення.
При вирішенні цієї справи суд враховує також правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28 травня 2019 року у справі №905/2458/16 про те, що принцип обов'язковості судового рішення та обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин справи, враховувати, чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі і судом) виконанню остаточного судового рішення, чи навпаки, перешкоджає такому виконанню; дії (бездіяльність) та рішення виконавця підлягають оцінці судом з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення; оцінка обставин справи, доводів учасників справи та висновки, зроблені на підставі такої оцінки, не можуть бути на користь обставин, які спрямовані на перешкоджання виконанню остаточного судового рішення.
Суд оцінює критично доводи представника боржника про пріоритет норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перед нормами інших законів, оскільки жодні норми будь-якого закону не можуть мати пріоритет перед конституційними нормами прямої дії та найвищої юридичної сили, зокрема статті 129-1 Конституції України щодо обов'язковості судових рішень та щодо обов'язку держави забезпечити їх виконання, і не можуть суперечити принципу верховенства права, меті й завданню цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та на виконання остаточного судового рішення.
Також, судом критично оцінюються посилання представника боржника на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 09 лютого 2021 року у справі №381/622/17, від 29 травня 2018 року у справі №916/215/17, від 05 лютого 2020 року у справі №461/5171/18, оскільки фактичні обставини, предмети та підстави спору в наведених представником боржника справах відрізняються від тих, що наявні у справі, яка розглядається, а тому відсутні підстави для врахування цих висновків.
Як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 31 серпня 2022 року у цій справі №761/14537/15-ц, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
На відміну від справ, на які посилається представник боржника в своєму запереченні, у даній справі предметом стягнення за виконавчим листом є не кошти банківського вкладу, а судові витрати на правничу допомогу, сплата яких є процесуальним обов'язком учасника справи і не може вважатися «кредиторською вимогою» в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки на процесуальні правовідносини не поширюються законодавчо встановлені обмеження щодо виконання неплатоспроможними банками своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
Так, слід зауважити, що предметом стягнення за виконавчим листом від 15.03.2023 №761/14537/15-ц у є не кошти банківського вкладу чи гарантованого відшкодування, а судові витрати, сплата яких відповідно до визначеного судом розподілу є процесуальним обов'язком учасника справи і не може вважатися «кредиторською вимогою» в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб. Судове рішення про стягнення коштів підлягає виконанню у чіткій і повній відповідності до його резолютивної частини, а саме шляхом виплати коштів, а не шляхом включення до восьмої чи іншої черги кредиторів. Законодавство не містить норм, які б дозволяли боржникам виконувати судові рішення «шляхом включення в чергу».
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Згідно зі статтею 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність дій та рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа №761/14537/15-ц, виданого 15 березня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва, а тому скарга стягувача ОСОБА_1 підлягає задоволенню в цій частині.
З урахуванням висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 761/24136/15-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, суд приходить до висновку, що такий спосіб захисту прав ОСОБА_1 як зобов'язання державного виконавця вчинити усі необхідні виконавчі дії у виконавчому провадженні, які останній повинен вчиняти у силу вимог закону, однак, їх не вчиняє, не суперечить закону та спрямований на своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
Вирішуючи справу в частині розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 452 ЦПК України, згідно з якими судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Скаржником також було подано заяву про стягнення понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано:
- копію договору № 5302/21 від 30 березня 2021 року про надання правової допомоги, укладеної між ним ОСОБА_1 та АО «Арсена Маринушкіна»;
- копію додаткової угоди №53 до договору про надання правової допомоги 5302/21 від 30.03.2021, яким визначено вид, зміст правової допомоги та вартість оплати за її надання;
- детальний опис (акт) наданої правової допомоги №053-5302/21 за Договором №5302/21 від 30.03.2021 та Додатковою угодою №53 до нього 18 квітня 2023 року;
- копію квитанції щодо оплати послуг за надання правової допомоги №5302/21-053 у розмірі 2400 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018р. у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018р. у справі № 814/698/16.
Відповідно до п. 4.4 договору про надання правової допомоги № 5302/21 від 30.03.2021 сторони домовились, що умовною одиницею при оцінці вартості професійної правничої допомоги є нормо-година, вартість якої становить 800,00 грн.
Згідно з детальним описом наданої правової допомоги АО «Арсена Маринушкіна» надано наступні послуги із зазначенням їх вартості, а саме:
- вивчення наданих матеріалів, розробка стратегії захисту, розробка процесуально стратегії - 1600 грн;
- інструктаж клієнта у разі самопредставництвом в суді першої інстанції - 800 грн.
Клопотань про зменшення судових витрат від державного виконавця не надходило.
Враховуючи критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної роботи, необхідності подання скарги на дії органу примусового виконання та значимості таких дій у справі, беручи до уваги той факт, що скаргу та клопотання підписані та подані безпосередньо ОСОБА_1 , а також відсутності представника в судовому засіданні, суд вважає зазначений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 2400,00 грн. є співмірним.
На підставі ст.ст. 137, 141 ЦПК України, з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь стягувача підлягає стягненню судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 141, 258-261, 268, 352-354, 447, 450, 451, 452 ЦПК України; ст. 19 Конституції України; ст. ст. 1, 4, 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -
скаргу - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кухарського Олександра Миколайовича від 22 березня 2023 року у формі повідомлення про повернення стягувану без прийняття до виконання виконавчого листа №761/14537/15-ц, виданого 15 березня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва.
Зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - прийняти до виконання виконавчий лист №761/14537/15-ц, виданий 15 березня 2023 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання ухвали Шевченківського районного суду від 03 березня 2023 року у справі №761/14537/15-ц про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2400,00 грн.
Зобов'язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в десятиденний строк повідомити суд та стягувача про виконання вказаної ухвали.
Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2400 грн.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено 19 червня 2023 року.
Суддя: