Справа № 761/25101/20
Провадження № 4-с/761/82/2023
16 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Бражніченко І.О.
представника скаржника: ОСОБА_1
представника стягувача: Красюк А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за скаргою ОСОБА_2 на бездіяльнісь заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, стягувач: ОСОБА_3 , -
У лютому 2023 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга боржника ОСОБА_2 , заінтересовані особи: стягувач: ОСОБА_3 , Заступник начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмила Василівна на бездіяльність державного виконавця, в якій заявник просить суд:
1. Визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №63929513.
2. Зобов'язати заступника начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмилу Василівну винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 63929513.
У скарзі зазначено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 761/25101/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька. Постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2020 було вжито забезпечення первісного позову шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини з матір'ю до винесення судом першої інстанції рішення. Отже, Київський апеляційний суд у своїй постанові від 09.12.2020 чітко визначив строк дії заходів забезпечення позову, а саме: до ухвалення судом рішення. На виконання вищезазначеної постанови за заявою ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження № 63929513.
В обґрунтування скарги вказано, що 31.08.2021 Шевченківським районним судом м. Києва як судом першої інстанції, було ухвалено рішення в даній справі. Вказаним рішенням суд відмовив позивачці в її позовних вимогах та задовольнив зустрічний позов, визначивши місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з Заявником (батьком дитини). Відтак, постанова Київського апеляційного суду від 09.12.2020 про забезпечення позову втратила свою чинність цього числа (31.08.2021), коли Шевченківським районним судом м. Києва було ухвалено рішення у справі.
У скарзі зазначено, що 08.09.2021 заявником до Шевченківського районного суду м. Києва було подано заяву про ухвалення додаткового рішення, оскільки судом при постановлені рішення не було вирішено питання скасування заходів забезпечення позову. За результатом розгляду вказаної заяви суд у своїй ухвалі від 11.10.2021 відхилив заяву про ухвалення додаткового рішення про скасування заходів забезпечення позову, зокрема, зазначивши про те, що апеляційна інстанція визначала строк дії заходів забезпечення позову - до винесення судом першої інстанції рішення, які відповідно втратили свою чинність в день ухвалення судом рішення.
Також заявником зазначено, що орган ДВС, бездіяльність якого оскаржується, звертався до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2020 (на підставі якої було відкрито виконавче провадження № 63929513). За результатами розгляду вказаної заяви, Київський апеляційній суд в ухвалі від 23.11.2022 у справі № 761/25101/20 зазначив таке: «Як визначено постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2020, якою застосовано заходи забезпечення позову, такі заходи забезпечення діють до винесення судом першої інстанції рішення. Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено 31.08.2021 та залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 22.12.2021, відтак застосовані заходи забезпечення позову втратили свою дію. Отже, враховуючи, що спір вже вирішено по суті, заходи забезпечення позову, втратили свою дію.»
Скарга мотивована тим, що враховуючи те, що строк дії заходів забезпечення позову сплив (втратив свою чинність) 31.08.2021, заступник начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмила Василівна мала б винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 63929513 згідно п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, ОСОБА_2 вказує, що станом на дату звернення до суду з цією скаргою вказане виконавче провадження не закінчено. Більш того, державний виконавець активно виносить постанови про накладання штрафів та арешти його коштів і майна.
Окрім того, у скарзі вказано, що відповідач (боржник) звертався до органу ДВС із заявами про припинення (закінчення) виконання вказаної ухвали суду. 02.08.2022 в.о. начальником відділу Андрющенком І. В. було винесено постанову про перевірку законності виконавчого провадження. У постанові зазначено про те, що ухвалою від 31.08.2021 Шевченківського районного суду м. Києва заходи забезпечення позову не скасовані. А тому, на думку органу ДВС вказане виконавче провадження не може бути закінчено. Таким чином, бездіяльність заступника начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 63929513 є неправомірною та порушує права відповідача як сторони виконавчого провадження.
Ухвалою Шевченківського районного суду від 06.02.2023 року прийнято до розгляду вказану скаргу та призначено судове засідання.
30.03.2023 року до суду надійшли заперечення на скаргу від представника ОСОБА_3 - адвоката Власюк Катерини Петрівни, у яких ОСОБА_3 просила відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_2 та зазначено, що оскільки станом на 27.03.2023 не має рішення, яке набрало законної сили, що скасовує Постанову КАС, Постанова КАС не скасована судом чи визнана нечинною, не є такою, що не підлягає виконанню, не повернута без виконання на вимогу суду, а тому відсутні підстави для задоволення вказаної скарги.
03.04.2023 року до суду надійшли заперечення заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни на скаргу, у яких вона просить відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_2 у повному обсязі. У запереченнях вказано, що у державного виконавця відсутні підстави визначені ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки станом на 23.03.2023 заходи забезпечення позову встановлені постановою від 09.12.2020 №761/25101/20 Київського апеляційного суду не скасовані та не винесене відповідне рішення. Також у запереченнях зазначено, що в межах виконавчого провадження №63929513 під час примусового виконання рішення державним виконавцем винесено постанови про накладення штрафу у сумі 129 379,89 грн. та виконавчого збору 8953,39 грн., які боржником не виконані, тому державним виконавцем вживаються заходи щодо звернення стягнення на майно боржника.
Представник заявника в судовому засідання скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити з підстав наведених у ній.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_4 - адвокат Красюк Анастасія Вікторівна в судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги у повному обсязі.
Заінтересована особа заступник начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмила Василівна в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Вислухавши пояснення представник скаржника та заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що та не заперечувалось сторонами, що в провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №63929513 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2021 року по справі № 761/25101/20, а саме забезпечити позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання та відібрання дитини від батька без позбавлення його батьківських прав шляхом визначення місця та часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , з матір'ю - стягувачем, до винесення судом першої інстанції рішення: - щотижня у будні дні: з 10:00 год. кожної середи до 10:00 год. кожної суботи; - щомісячно у вихідні дні з 10:00 год. кожної першої суботи до 20:00 год. кожної першої неділі та з 10:00 год. кожної третьої суботи до 20:00 год. кожної третьої неділі та, коли випадає п'ята субота, з 10:00 год. кожної п'ятої суботи до 20:00 год. кожної п'ятої неділі, зобов'язано батька - Боржника, передавати малолітню дитину ОСОБА_4 матері - стягувачеві, за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 у дні, які визначені цією ухвалою, для побачень.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов як підстава для їх виконання.
Сторонами не заперечувалось, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.08.2021 року в позові ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у батька - відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з батьком - задоволено та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком - ОСОБА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року вказані рішення залишено без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач (боржник) звертався до органу ДВС із заявами про припинення (закінчення) виконання вказаної ухвали суду. 02.08.2022 в.о. начальником відділу Андрющенком І. В. було винесено постанову про перевірку законності виконавчого провадження №63929513. У постанові зазначено про те, що ухвалою від 31.08.2021 Шевченківського районного суду м. Києва заходи забезпечення позову не скасовані. В.о. начальника відділу Іриною Андрющенко постановлено визнати дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни такими, що вчиненні відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Як на підставу для задоволення скарги, скаржник вказує, що строк дії заходів забезпечення позову сплив (втратив свою чинність) 31.08.2021, заступник начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмила Василівна мала б винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 63929513 згідно п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, ОСОБА_2 вказує, що станом на дату звернення до суду з цією скаргою вказане виконавче провадження не закінчено.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Разом із тим, відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:1) верховенства права;2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За змістом ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно зі ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 39 Закону встановлено підстави для закінчення виконавчого провадження.
Виконавче провадження №63929513 з примусового виконання ухвали суду про забезпечення позову у цивільній справі №761/25101/20 є рішенням про встановлення побачень з дитиною, а тому його виконання проводиться за правилами положень ст. 64-Закону.
Так відповідно до положень ст. 64-1 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень , затвердженої Наказом Міністерства Юстиції від 02.04.2012 року № 512/15 ( надалі Інструкція).
Так згідно пункту 9 Розділу IX Інструкції у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.
Тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником.
Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано, з огляду на таке.
Забезпечення виконання судового рішення є обов'язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов'язкове судове рішення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у Постанові від 12.04.2021 року у справі №638/12278/15-ц.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).
Пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК. Виходячи зі змісту статті 387 ЦПК, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Разом із тим, у частині ч.ч. 9,10 ст. 158 ЦПК України визначено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Сторонами не заперечувалось, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.08.2021 у справі №761/25101/20 та постановою Київського апеляційного суду від 22.12.2022 заходи забезпечення позову встановлені постановою Київського апеляційного від 09.12.2020 у справі №761/25101/20 суду не скасовані, а зазначення в мотивувальній частині Постанови Київського апеляційного суду від 23.11.2022 у справі №761/25101/20, про те що спір вже вирішено по суті, заходи забезпечення позову втратили свою дію, - не являється згідно вимог ст. 39 Закону підставою для закінчення виконавчого провадження.
До матеріалів скарги не надано доказів, що скаржник (боржник по виконавчому провадженню) звертався до суду із заяву щодо скасування заходів забезпечення позову в порядку ст. 158 ЦПК України, а також доказів задоволення такої заяви та скасування заходів забезпечення позову встановлені постановою Київського апеляційного від 09.12.2020 у справі №761/25101/20.
Частиною 2 ст. 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відтак, дії заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №63929513 є правомірними.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір..
Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на вище викладене, до скарги не було додано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України, які підтверджують факт завершення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням рішення суду.
Скаржником не надано належних та допустимих доказів на, як підставу своїх вимог, саме в тому, що вказаних арешт на його рахунки перешкоджає діяльності кооперативу та створює умови заборгованості по заробітній платі працівникам, тому твердження заявника не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
У відповідності до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Також, як зазначено в ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Підсумовуючи вище викладене, у заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни на час пред'явлення та розгляду вказаної скарги ОСОБА_2 , відсутні підстав по ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження, закінчувати виконавче провадження №63929513 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2021 року по справі № 761/25101/20, а тому суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-82, 131, 259-261, 268, 352-355, 447-451 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд
в задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльнісь заступника начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кенюк Людмили Василівни про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, стягувач: ОСОБА_3 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено: 19.06.2023.
Суддя: