Справа №:755/10290/22
Провадження: 2/755/640/23
"21" червня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача на свою користь: суму боргу в розмірі 5940,00 грн., загальну суму пені за весь період заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 492,82 грн., 365% річних - 6630,00 грн., втрати від інфляції - 0 грн., штраф у розмірі - 15 000,00 грн., а всього - 23622,82 грн.; судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.07.2021 в місті Києві між позивачем - ОСОБА_1 , та відповідачем - ОСОБА_2 , було укладено письмовий договір позики, у вигляді розписки, відповідно до якого відповідач отримав в борг від позивача грошові кошти у розмірі 1500,00 грн. Відповідно до укладеного письмового договору позики у вигляді розписки, зазначені грошові кошти відповідач зобов'язався повернути в строк до 19.07.2021. Отримання грошових коштів відповідачем підтверджується розпискою, яку відповідач склав власноруч. Розписка була складена відповідачем без жодного фізичного та психологічного тиску на нього, про що є відповідний запис в ній. Так, на 04.10.2022 відповідач не повернув позивачу взяті в борг грошові кошти в розмірі 1500,00 грн., уникає зустрічі із позивачем, не відповідає на телефонні дзвінки позивача та не виконує свої зобов'язання за договором позики. Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання починаючи з 20.07.2021 по 01.02.2021. В розписці відповідач зазначив, що у разі прострочення платежу, згоден відшкодувати: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов'язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначену в розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України. Відповідно до деталізованого розрахунку штрафних санкцій: загальна сума пені за весь період заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ складає - 492,82 грн.; 365% річних - 6630,00 грн.; втрати від інфляції - 0 грн., а всього -7122,82 грн. Додатково, відповідно до договору позики (укладеного у вигляді розписки), у випадку прострочення повернення коштів більше як на 30 календарних днів, додатково відповідач зобов'язався сплатити штраф в десятикратному розміру від суми боргу, з розрахунку 1500 грн.*10=15000,00 грн., а всього 22122,82 грн. Крім того, позивачем понесені витрати на оплату правової допомоги, що підлягають стягненню з відповідача у зв'язку із подачею даної позовної заяви до суду.
31.10.2022 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано не було, а конверт із вказаними документами повернувся до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання». Позивачем копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було отримано 23.11.2022, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
21.03.2023 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника та про долучення до матеріалів справи оригіналу розписки від 14.07.2021.
Відповідачем до суду відзиву на позовну заяву подано не було, позивачем додаткових пояснень також до суду подано не було.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як встановлено судом та убачається з доказів, долучених до позовної заяви, ОСОБА_2 14.07.2021 отримав від ОСОБА_1 на власні потреби кошти в сумі 1500 грн. В разі порушення зобов'язання в частині повернення кожної окремої суми коштів та/або повернення всієї суми до кінцевої дати, ОСОБА_1 , зобов'язався додатково сплатити суму неустойки, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки ІІБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов'язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначаю в розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України. У випадку прострочення повернення коштів більше як на 30 календарних днів, додатково зобов'язався сплатити штраф в десятикратному розміру від суми боргу. Штраф, у зазначеному розмірі зобов'язався сплачувати, за кожні простроченні 30 календарних днів. Простроченням з виконання зобов'язання є не здійснення повернення всієї суми коштів в розмірі 1500 грн. до 19.07.2021. Підписавши розписку засвідчив факт отримання ним грошових коштів в розмірі 1500 грн. на строк кінцевого погашення до року, відсутність будь-яких фактичних обставин, що впливають на його волю та волевиявлення при підписання даної розписки та отримання вищевказаної грошової суми.
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України підтвердженням укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та у порядку, що передбачені договором.
Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернув отримані від позивача кошти у розмірі 1 500 грн. в обумовлений у розписці від 14.07.2021 строк, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу за розпискою від 14.07.2021 у розмірі 1 500 грн.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку що позивачем обґрунтовано заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми боргу за розпискою від 14.07.2021 у розмірі 1 500 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат, 365 % річних з відповідача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог в цій частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України встановлено карантин.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 карантин, спричинений COVID-19, встановлений постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.03.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який не скасований на території Україні та продовжений до 30.06.2023, діє на час ухвалення у даній цивільній справі, відповідно норми матеріального права, що адаптовані під час дії такого карантину, мають бути взяті судом до уваги під час розгляду та вирішення конкретних цивільних справ.
Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16.06.2020 № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04.07.2020 та яким внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».
Верховний Суд неодноразово у своїх правових позиціях у тотожних правовідносинах наголошував, що Законом України від 16.06.2020 № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16.12.2021 у справі № 922/4076/20, 25.10.2022 у справі № 916/183/22, від 05.04.2023 у справі 756/7895/21.
З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12.03.2020 установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який позивачем заявлено штрафні санкції, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача загальної суми пені за весь період заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 492,82 грн., 365% річних - 6630,00 грн., штрафу у розмірі - 15 000,00 грн., оскільки заявлені вимоги у цій частині суперечать нормам матеріального права, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В той же час, позивач, заявляючи до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн., належних, достатніх та достовірних доказів їх понесення до суду не надав. Крім того, не долучив до матеріалів справи доказів щодо складу та розміру понесених витрат. З долученого до матеріалів справи договору про надання правової допомоги № 12/02/ від 12.02.2021 суд позбавлений можливості встановити інформацію щодо розміру, складу, обсягу понесених судових витрат, доказів їх фактичної сплати, відтак у цій частині суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу.
За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1500 грн. за розпискою від 14.07.2021 та відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій, з огляду на положення Закону № 691-ІХ. Разом з цим, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу, за відсутності належних, достатніх та достовірних доказів на їх підтвердження.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір, що був сплачений позивачем при звернені до суду у розмірі 992,40 грн.
Враховуючи наведене та керуючись, Конституцією України, ст.ст. 525, 526, 527, 530, 549, 550, 612, 626, 627, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України від 16.06.2020 № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», Постановами Кабінету Міністрів України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою від 14.07.2021 у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень та сплачений судовий збір у сумі 992,40 грн., а всього 2 492 (дві тисячі чотириста дев'яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: