Номер провадження 2-о/754/295/23
Справа №754/7879/23
Іменем України
15 червня 2023 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Буша Н.Д.,
за участю секретаря Зануди В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті,-
Заявник ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Полянчука В.Б. звернувся до суду з вказаною заявою, в якій просив суд встановити факт смерті своєї матері - ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Бердянськ, Запорізької області, Україна, причина смерті: серцево-судинна недостатність, ішемічна хвороба серця.
На території міста Бердянськ Запорізької області офіційно встановлений особливий правовий режим, в умовах якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому отримати свідоцтво про смерть встановленого зразка і виданого компетентним органом державної влади України є неможливим.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року відкрито провадження в даній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку окремого провадження, призначено судове засідання.
Заявник та представник заявника до суду не з'явились, від представника заявника надійшла заява з проханням слухати справу у відсутності сторони заявника, вимоги заяви підтримав та просив про їх задоволення.
Представник заінтересованої особи належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв'язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України від 25.04.2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України від 28.04.2022 року № 80), територія міста Бердянськ Запорізької області офіційно встановлений особливий правовий режим, в умовах якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до ст.ст. 3,8,9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Згідно з положеннями статей 1, 5, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до положень ч.2 ст. 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Згідно Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.10.2000 за № 719/4940 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 № 3307/5) внесено певні зміни, зокрема, главу 1 розділу ІІ доповнено новим пунктом 14, яким визначено, що у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника.
Відповідно до листа-роз'яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду на адресу голів апеляційних судів (вх. № 312/0/207-21 від 16.04.2021 року) роз'яснено, що для встановлення фактів народження та смерті вимога місцевих судів про необхідність отримання громадянами письмової відмови в органах державної реєстрації актів цивільного стану не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до роз'яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Бердянськ, Запорізької області, рідна мати заявника - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 06.12.2022 року, виданого «99100031 Симферопольским районным отделом ЗАГС №3 Департамента ЗАГС Министерства юстиции Республики Крым».
Відповідно до копії свідоцтва про народження у подружжя « ОСОБА_3 , ОСОБА_4 » ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син - « ОСОБА_5 ».
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб, 16.09.1978 року « ОСОБА_2 » змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території, тобто на території, на якій нині будь який орган державної влади України не працює та відбувається антитерористична операція, судом встановлено, що отримати свідоцтво про смерть, встановленого зразка і виданого компетентним органом державної влади України - є неможливим.
Встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне заявнику для державної реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть.
Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даних випадках є рішення суду про встановлення факту смерті, тому заяву про встановлення факту смерті необхідно задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись Правилами державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України, ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 2, 4, 5, 76-81, 263-265, 293, 315-317, 319, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Іваново Бердянського району, Запорізької області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в Україні м. Бердняськ, Запорізької області у віці 76 років, причина смерті: серцево-судинна недостатність, ішемічна хвороба серця.
Як передбачено ч. 4 ст. 317 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 15.06.2023 року.
Суддя Н.Д.Буша