Справа № 752/11011/19
Провадження № 2/752/340/23
іменем України
13 червня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про захист прав споживачів та про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, -
у червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Дельта Банк» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11240672000 від 25.10.2007 року.
Свої вимоги мотивував тим, що укладений між ним та АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11240672000 є недійсним в силу положень ч. 1 ст. 1051 ЦК України, оскільки банк не виконав грошове зобов'язання, ним не отримувалось 22.10.2007 року з операційної каси банку з банківського (поточного) рахунку 90 000,00 доларів США відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України та п. 2.3. Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України № 495 від 20.10.2004 року.
Тому, змушений звернутися до суду з указаним позовом з метою захисту своїх прав.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Шкірай М.І. від 05.06.2019 року відкрито провадження у справі (а.с. 20).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 05.06.2020 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання (а.с. 83-84).
Ухвалою від 13.10.2021 року задоволено заяву представника ТОВ «ФК «Фактор Плюс» про заміну сторони її правонаступником, у справі залучено замість відповідача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (а.с. 104-105).
Ухвалою від 09.06.2022 року підготовче провадження закрито, призначено судовий розгляд (а.с. 154).
ТОВ «ФК «Фактор Плюс» подало відзив на позов, в якому проти задоволення позову заперечило, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Вказало, що доказів того, що кредитні кошти не були зараховані банком на рахунок, зазначений в кредитному договорі, позивачем суду не надано, разом з тим, позивач особисто в позовній заяві зазначає про те, що проживає в квартирі, для придбання якої отримав кошти в банку, останню передав і іпотеку для забезпечення виконання умов кредитного договору, не оспорює підписання ним кредитного договору, а відсутність довідок банку не має юридичного значення. До того ж, вказало, що 23.07.2021 року позивач звертався до відповідача із заявою про реструктуризацію за кредитним договором, в якій вказав, що кредит йому було видано в іноземній валютів розмірі 90 000,00 доларів США. Також, просило су застосувати строки позовної давності (а.с. 111-113).
Позивач подав відповідь на відзив, в якій вимоги позову підтримав, просив його задовольнити, та вказав на неспроможність доводів відповідача з огляду на те, що єдиний допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки, а всі інші доводи відповідача є неналежними доказами (а.с. 144-146).
В судовому засіданні представник позивача - Сітарчук О.О. позов підтримав, просив його задовольнити.
Представник відповідача - Правдюк В.М. в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, виходячи з обставин, викладених у відзиві.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 25.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту№ 11240672000, за умовами якого позичальник прийняв грошові кошти кредиту в сумі 90 000 доларів США, які зобов'язався повернути із сплатою щомісячних платежів і процентів за ставкою12,4% річних в термін не пізніше 25.10.2027 року (а.с. 12-17).
Згідно п. 1.4. договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме: на купівлю трикімнатної квартири загальною площею 68,70 м2, житловою площею 41,50 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.1. договору в забезпечення виконання зобов'язання позичальника за даним договором банком приймається іпотека нерухомого майна, згідно договору іпотеки № 68154 від 25.10.2007 року.
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 25.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки № 68154, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу предмету іпотеки №4790 від 25.10.2007 року (а.с. 121-124).
ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 127-128).
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02.04.2012 року у справі № 2-1446/12 задоволено позов ПАТ «Дельта Банк» (правонаступника ПАТ «УкрСиббанк») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість в сумі 118 326,88 доларів США, що за курсом НБУ станом на 17.09.2011 року становить 943 455,73 грн., витрати на оголошення у пресі в сумі 420,00 грнта судовий збір в сумі 2 823,00 грн., а всього 946 698,73 грн. солідарно (а.с. 125-126, https://reyestr.court.gov.ua/Review/24027655).
21.12.2019 року ПАТ «Дельта Банк» уклало договір № 2113/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги з ТОВ «ФК «Фактор Плюс», відповідно до умов якого та згідно реєстру договорів передало своє право вимоги до боржника ОСОБА_1 на користь нового кредитора (а.с. 57-76).
Згідно довідки ПАТ «Дельта Банк» від 03.08.2015 року за Договором про надання споживчого кредиту № 11240672000 в період з 19.12.2011 року по 31.07.2015 року в рахунок погашення заборгованості по кредиту позичальником були спрямовані наступні суми коштів: 29.10.2014 року - 23 286,37 доларів США (а.с. 131).
23.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» із заявою про проведення реструктуризації зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту (наданий в іноземній валюті у сумі 90 000,00 доларів США) № 11240672000 від 25.10.2007 року (а.с. 129).
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Крім того, виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 ЦК України та приписів ЦПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Таким чином, наявність порушення або оспорювання прав та законних інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим в силу приписів ст. 4 ЦПК України, а позивач, звертаючись до суду з даним позовом, згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинен довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Положеннями ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Спростування презумпції правомірності правочину є процесуальним обов'язком позивача.
В ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до положень ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України).
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. (ч. 6 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно дост.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Звертаючись до суду, позивач стверджував, він не отримував кредитних коштів, проте, вказане суд вважає безпідставним та таким, що спростовується матеріалами справи.
Так, судом встановлено, що спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, заявник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови.
Цільове призначення кредитних коштів у розмірі 90 000,00 доларів США за умовами кредитного договору № 11240672000 від 25.10.2007 року, було погоджене для придбання позичальником нерухомості.
25.10.2007 року, тобто в день укладення кредитного договору, позивачем як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Коптєловою О.Р. за реєстровим номером 4790.
Крім того, з метою забезпечення належного виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту 25.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір іпотеки № 68154, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу предмету іпотеки №4790 від 25.10.2007 року (а.с. 121-124).
Більше того, позичальник здійснював внесення коштів на погашення заборгованості за кредитним договором № 11240672000 від 25.10.2007 року, що свідчить про виконання ним умов вказаного договору та, відповідно, визнання його умов.
До того ж, факт надання позивачу кредиту в сумі 90 000,00 доларів США встановлено заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02.04.2012 року у справі № 2-1446/12, що не підлягає доказуванню в силу положень ст. 82 ЦПК України.
Отже, судом достовірно встановлено факт отримання позивачем кредитних коштів у сумі 90 000,00 доларів США за умовами кредитного договору.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Отже, якщо би позивач не отримав гроші за договором № 11240672000 від 25.10.2007 року, не було би потреби в укладанні договорів іпотеки та поруки, яким забезпечувались зобов'язання за кредитним договором, не було б необхідно сплачувати кошти на виконання умов договору, а також звертатись із заявою до кредитора щодо реструктуризації боргу.
Судом встановлено, що спірний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, заявник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, тому суд надходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для визнання договору № 11240672000 від 25.10.2007 року недійсним.
Достовірних та належних доказів на підтвердження своїх вимог позивач не надав.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Таким чином, суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, враховуючи вимоги позивача, на задоволенні яких останній наполягав саме у заявленому обсязі, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на відмову у позові за їх недоведеністю , питання строків позовної давності не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 77-80, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про захист прав споживачів та про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко