Справа №949/1090/23
про відмову у відкритті провадження
15 червня 2023 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М.,розглянувши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Дубровицької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Гунька Віталія Сергійовича, що діє на підставі ордеру серії ВЕ №1090423 від 12.06.2023, звернулася в суд із заявою та просить встановити факт, що вона дійсно постійно проживала з вересня 1982 року по травень 1990 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дубровиця Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області та є громадянкою, що потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
У зв'язку з призначенням з 15 травня 2023 року другої групи інвалідності пов'язаної з Чорнобильською катастрофою, ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області щодо заміни посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1. Проте. Було отримано відповідь, що їй необхідно надати довідку про термін проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, видану органом місцевого самоврядування, де має бути зазначено проживання на день аварії, або період, що станом на 01 січня 1993 року вона проживала не менше трьох років.
Виконавчим комітетом Дубровицької міської ради після звернення ОСОБА_1 щодо отримання довідки, надано відповідь щодо неможливості надання довідки про термін проживання на території міста Дубровиця у зв'язку з відсутністю будинкової книги у власника будинку та відсутності записів в картках реєстрації.
Враховуючи відповідь органу реєстрації - виконавчого комітету Дубровицької міської ради щодо неможливості видачі довідки про термін проживання на території Дубровицької громади через відсутність таких від остей в Реєстрі територіальної громади та через відсутність будинкової книги на адресу АДРЕСА_2 (буд. 4 до 01.08.1985), єдиним способом є встановлення факту постійного проживання в період з 1982 по 1990 роки за зазначеною адресою та подальшого внесення цих відомостей до Реєстру територіальної громади м. Дубровиця.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 в справі № 320/948/18 зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: -факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішення спору про право.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч. 3 ст. 294 ЦПК України).
Отже, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у ч. 1 ст.315ЦПК України,однак такий не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 761/16799/15-ц.
Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
Відповідно до ст. 15 вказаного Закону підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник.
Разом з тим, згідно із роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 2 постанови № 5 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, а також фактів закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових винагород.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.
Такий висновок також зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17, де вказується про неможливість розгляду судами заяв про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З огляду на документи, які є у матеріалах справи, представник заявника звернувся до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність дій заявника, спрямованих на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. №551, де у пункті 11 передбачено, що посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.
Під час заміни посвідчення з однієї категорії на іншу попереднє посвідчення підлягає вилученню уповноваженим органом для подальшого зберігання в особовій справі постраждалої особи.
Рішення про відмову у видачі посвідчення може бути оскаржено у судовому порядку.
З огляду на вказане, першочергово вбачається спір, який полягає у відмові уповноваженого органу у видачі ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідної категорії.
Проте переведення представником заявника мети звернення до суду саме для подальшого внесення таких відомостей про місце проживання до Реєстру територіальної громади є лише ухилення від основної мети, а саме заміна посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та, зокрема, є похідною.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Отже, зважаючи на вищевказані норми законодавства та позицію Верховного Суду, зокрема викладену у листі від 01.01.2012 "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, коли встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Зважаючи на вказане, дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір щодо права на видачу посвідчення громадянина, який потерпів від наслідків аварії на ЧАЕС та право на подальші у зв'язку з його видачею пільги, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч.1 ст. 4 КАС України).
З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір, який виник між особою, яка бажає отримати посвідчення постраждалого внаслідок ЧАЕС та уповноваженим органом, який здійснює видачу таких посвідчень, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. ст. 186, 259-261, 315, 352-354 ЦПК України, суддя
У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Виконавчий комітет Дубровицької міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Роз'яснити заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних ПоложеньЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Отупор К.М.