Номер провадження: 22-ц/813/2705/23
Справа № 522/14590/16-ц
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.
Доповідач Дришлюк А. І.
18.05.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 30 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеса із позовом про повернення безпідставно отриманого майна грошових коштів. Збільшивши розмір позовних вимог 13.03.2017 року позивач просить стягнути з відповідача на його користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 1490000 гривень та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 91 134 гривні. Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.03.2015 року позивач та відповідач дійшли наміру укласти договір позики. На виконання обумовленого наміру ОСОБА_2 перерахував на користь ОСОБА_1 на її власний рахунок грошову суму у розмірі 1490000.00 грн., однак в подальшому договір позики чи інший правочин між сторонами не було укладено, відповідачка відмовилася повертати грошові кошти (т. 1, а.с. 1-4).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 19.10.2017 року в задоволенні позовних вимог вирішено відмовити (т. 1, а.с. 154-156). Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28.02.2018 року вказане рішення Приморського районного суду м. Одеса залишено без змін (т. 1, а.с. 222-226). 25.03.2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 року було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Приморського районного суду м. Одеса від 19.10.2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28.02.2018 року. Справу вирішено направити на новий розгляду до суду першої інстанції (т. 2, а.с. 91-96).
30.11.2021 року Приморським районним судом м. Одеса ухвалено рішення про задоволення позовним вимог. Вирішено стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у загальній сумі 1 581 134 (Один мільйон п'ятсот вісімдесят одна тисяча сто тридцять чотири) гривні 00 копійки, з яких: безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 1 490 000 (Один мільйон чотириста дев'яносто тисяч) гривень 00 копійок; 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі 91 134 (дев'яносто одна тисяча сто тридцять чотири) гривні 00 копійок. В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про справедливу сатисфакцію вирішено відмовити (а.с. 230-232).
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 засобами кур'єрського зв'язку направила до суду апеляційну скаргу, в якій просила суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволення позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції під час ухвалення рішення не було взято до уваги обставини, які свідчать про безпідставність вимог ОСОБА_2 за заявленим позовом. Апелянт стверджує, що рахунок на який посилається позивач від 25.02.2015 року та рахунок від 23.05.2012 року відкрито у різних відділеннях та у різній валюті, мають різне призначення, однак номера цих рахунків однакові, тобто суд безпідставно не звернув увагу на те, що банківський рахунок являє собою число, в якому групи цифр несуть інформацію про банківське відділення, валюту та інше, також банківський рахунок є унікальним, тобто у різних відділенням банку не можуть бути однакові цифри, які несуть інформацію про відділення, також не можуть бути однаковими цифри, які несуть інформацію про валюту. Разом з тим, апелянт зазначає, що з урахуванням виникнення у ОСОБА_3 претензій майнового характеру та з метою встановлення зловмисників, що скористалися картковим рахунком, відкритим на ім'я відповідача, остання звернулася до органів досудового розслідувань (т. 3, а.с. 1-29).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.02.2022 року апеляційну скаргу було залишено без руху та надано апелянту строк на усунення недоліків, а саме сплати встановленого розміру судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою (т. 3, а.с.36-38). У зв'язку із надходженням 11.04.2022 року на адресу суду заяви ОСОБА_1 про усунення недоліків, ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.04.2022 року було відкрито апеляційне провадження та ухвалою від 04.06.2022 року справу призначено до розгляду (т. 3, а.с. 40-43, 46-47, 54).
11.07.2022 року на адресу суду надійшов відзив від представника позивача - адвоката Мойсеєнко Романа Миколайовича згідно якого останній зазначав, що будь-яка домовленість між позивачем та відповідачем не укладалася та відповідно договір позики також, при цьому, про відсутність домовленостей неодноразово наголошувалося і відповідачем по справі в своїх поясненнях, що в свою чергу не породжує позикові відносини, які регулюються розділом 1 глави 71 ЦК України. Також стверджує, що грошові кошти, які були перераховані ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 не підпадають під жодну категорію з тих, що вказані в ст. 1215 ЦК України, тому положення вказаної статті не можуть застосовуватися до правовідносин, що виникли між сторонами, та відповідно судом першої інстанції вірно встановлено, що в даному випадку застосуванню підлягають положення ст. 1212 ЦК України. Разом з тим, представник позивача в своєму відзиві зазначає, що саме апелянтом було надано до суду апеляційної інстанції повну інформацію по кримінальному провадженні № 12017040700001304, в рамках якого було проведено судову експертизу, висновки якої долучено до матеріалів справи, які в свою чергу не спростовані апелянтом (т. 3, а.с. 61-72).
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 12, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Учасники провадження про час, місце та порядок судового розгляду повідомлені належним чином.
В судовому засіданні був присутнім апелянт - ОСОБА_1 та її представник - адвокат Переходов Микола Віталійович, апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, просили суд оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача - ОСОБА_4 приймав участь в судовому засіданні за допомогою відеоконференції, апеляційну скаргу просив залишити без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 17.03.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» та ОСОБА_2 було укладено договір банківського рахунку № 10/24859/Т, згідно якого останньому, на підставі заяви, було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 25-28).
25.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» та ОСОБА_1 також було укладено договір банківського рахунку № 7/33063/Т, на підставі укладення якого останній було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 70-71).
Згідно виданої Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» довідки від 19.07.2016 року з поточного рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_3 у гривнях 03.03.2015 року було здійснено переказ коштів на користь ОСОБА_1 в наступних сумах: 1490000 (один мільйон чотириста дев'яносто тисяч) грн 0 коп. (т. 1, а.с. 4).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами не було укладено договір позики чи будь-який інший правочин на суму 1 490 000 грн., адже було тільки перерахування ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав грошових коштів на рахунок, який надала відповідачка. При цьому, у призначенні платежу при перерахунку грошових коштів у сумі 1 490 000 грн. не зазначено будь-який договір чи інший правочин, що в свою чергу, не породжує позикові відносин, які регулюються розділом 1, глави 71 ЦК України. Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договорів позики та будь-яких інших договорів, позивач, обґрунтовано стверджував, що правовідносини між сторонами носять кондикційний характер та ці обставини підлягали перевірці судами. Отже, після всебічного, повного дослідження та оцінки наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, проте вважає за необхідне зазначити.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно положень ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, пунктом 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 917/1739/17 закріплено те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положенням ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Разом з тим, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (вказаний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року по справі № 922/3412/17, постанова від 13.02.2019 року по справі № 320/5877/17, постанова від 26.05.2021 року по справі № 202/7994/17).
Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна, набуття або збереження за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Згідно матеріалів справи, 17.03.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» та ОСОБА_2 було укладено договір банківського рахунку № 10/24859/Т, згідно якого останньому, на підставі заяви, було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 25-28).
Також, на підставі укладеного 25.02.2015 року договору банківського рахунку № 7/33063/Т, ОСОБА_1 в Публічному акціонерному товаристві «Банк Восток» було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 70-71).
При цьому, вказаний договір від 25.02.2015 року, на підставі якого в подальшому відкрито зазначений рахунок, як і заява про відкриття рахунку було підписано безпосередньо ОСОБА_1 , що в свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи копією висновку експерта по почеркознавчій експертизі № 274 від 29.04.2018 року, проведеної в межах кримінально провадження № 12017040700001304 внесеного до ЄРДР від 23.09.2017 року. Копію відповідного висновку експерта було направлено на адресу суду відділом поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління національної поліції в Одеській області, на підставі та на виконання ухвали суду від 11.05.2021 року про витребування доказів (т. 2, а.с. 174, 191-201). В матеріалах справи також наявний лист-відповідь Національного Банку України від 21.06.2017 року № 20-0009/43461, направлений ОСОБА_1 , згідно якого було повідомлено, що останній у Публічному акціонерному товаристві «Банк Восток» було відкрито рахунки № НОМЕР_4 в гривні на підставі договору від 02.03.2016 року № 26/43344/Т, а також 25.02.2015 року було відкрито банківський рахунок № НОМЕР_2 в гривні на підставі договору № 7/33063/Т (т. 1, а.с. 92-94). Встановлені обставини, в свою чергу, підтверджуються наявними матеріалами справи та не спростовані відповідачем.
Тобто, з наведеного в сукупності вбачається, що відповідний рахунок № НОМЕР_2 було відкрито на підставі заяви ОСОБА_1 та укладеного нею з Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» договору банківського рахунку № 7/33063/Т. Зазначене, в свою чергу, спростовує відповідні доводи апелянта щодо відсутності будь-якого відношення до зазначеного банківського рахунку.
Разом з тим, саме на відкритий ОСОБА_1 в Публічному акціонерному товаристві поточний рахунок № НОМЕР_2 в подальшому з рахунку позивача - ОСОБА_2 , відкритого на підставі договору від 17.03.2014 року № 10/24859/Т, 03.03.2015 року було здійснено переказ коштів у розмірі 1490000 (один мільйон чотириста дев'яносто тисяч) 0 грн, на підтвердження чого позивачем було долучено до матеріалів справи довідку, видану Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» від 19.07.2016 року (т. 1, а.с. 4).
Факт надходження грошових коштів на вказаний рахунок, в свою чергу, також підтверджується копією виписки по особовому рахунку № НОМЕР_2 за період на дату 03.03.2015 року, направлений на адресу суду та долученим до матеріалів справи Публічним акціонерним товариством «Банк Восток» на виконання ухвали суду від 07.04.2017 року. З вказаної виписки вбачається, що 03.03.2015 року на зазначений рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_1 від ОСОБА_2 надійшли грошові кошти у розмірі 1490000 (один мільйон чотириста дев'яносто тисяч) 0 грн (т. 1, а.с. 68-69).
Окрім того, матеріалами справи також підтверджується, що перераховані позивачем - ОСОБА_2 грошові кошти були знятті з відповідного банківського рахунку № НОМЕР_2 через касу відділення банку, на підставі заяв на видачу готівки. Зазначене вбачається, в свою чергу, з долученої до матеріалів справи виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 за період з 25.02.2015 року (дата відкриття поточного рахунку) по 27.09.2016 року, згідно якої, 03.03.2015 року ОСОБА_2 на вказаний рахунок були перераховані грошові кошти у розмірі 1490000 (один мільйон чотириста дев'яносто тисяч) 0 грн, та в подальшому були проведенні операції по видачі коштів, а саме:
- 04.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 26779;
- 05.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 45330;
- 06.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 56702;
- 10.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 71403;
- 11.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 84072;
- 12.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 96543;
- 13.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 107512;
- 16.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 122600;
- 17.03.2015 року у розмірі 149000 (сто сорок дев'ять тисяч) грн 0 коп., на підставі док. № 132401 (т. 1, а.с. 100-101). Вказану виписку було долучено до матеріалів справи справи безпосередньо відповідачем - ОСОБА_1 .
При цьому, факт підписання ОСОБА_1 заяв на видачу вищезазначених грошових коштів підтверджується долученим до матеріалів справи на виконання ухвали суду від 11.05.2021 року копією висновку експерта по проведеній в межах кримінального провадження № 12017040700001304, почеркознавчій експертизі № 274 від 29.12.2018 року, зі змісту якої вбачається, що на криміналістичне дослідження, окрім інших матеріалів, також надійшли:
- заява на видачу готівки № 18218 від 03.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 26779 від 04.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 45330 від 05.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 56702 від 06.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 71403 від 10.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 84072 від 11.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 96543 від 12.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 107512 від 13.03.2015 року,
- заява на видачу готівки № 122600 від 16.03.2015 року
- заява на видачу готівки №132401 від 17.03.2021 року. Відповідно в результаті проведення експертизи, встановлено, що зазначені заяви на видачу готівки було виконано безпосередньо ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 191-201).
За таких обставин вбачається, що вищезазначені спірні грошові кошти перераховані на банківський рахунок № НОМЕР_2 було знято з рахунку безпосередньо ОСОБА_1 , що в свою чергу спростовує відповідні доводи апелянта в цій частині.
Докази іншого (зокрема те, що іншою особою всупереч волі відповідачки були отримані вказані грошові кошти) в матеріалах справи відсутні.
За положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
Разом з тим, посилання апелянта на спростування зазначеного висновку експерта, яким встановлено факт підписання відповідних заяв на видачу готівки безпосередньо ОСОБА_1 , не береться до уваги апеляційним судом, оскільки ніяких належних та обґрунтованих доводів на підтвердження зазначених посилань апелянтом відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, надано не було.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач зобов'язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а відповідачі - ті обставини, на які вони посилалися як на заперечення проти позову.
За таких обставин, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт перерахування спірних грошових коштів на банківський рахунок, котрий відкрито у відділенні банку безпосередньо відповідачем та належить їй, та відповідно факт зняття останньою коштів з такого рахунку, враховуючи при цьому вірні висновки суду першої інстанції щодо відсутності між сторонами будь-яких договірних відносин (що в свою чергу, підтверджується поясненнями сторін по справі), відповідно зазначене в своїй сукупності свідчить по наявність в даному випадку підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна.
Таким чином, апелянтом не було наведено відповідних доводів на спростування правильних по суті висновків суду першої інстанції відносно наявності підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення грошових коштів. Однак, враховуючи положення ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та доповнення оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині мотивування.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 30 листопада 2021 року змінити та доповнити в частині мотивування, в іншій частині - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда
Повний текст постанови складений 29 травня 2023 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк