20 червня 2023 року
м. Київ
справа № 686/32755/19
провадження № 51-3695ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 ? адвоката ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 березня 2023 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 ,
За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від
30 листопада 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі ? КК) та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 15 березня 2023 року вирок залишив без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 ,не погоджуючись із судовими рішеннями в частині призначеного ОСОБА_4 покарання через невідповідність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить судові рішення щодо останнього змінити.
За твердженням захисника під час призначення покарання суд належним чином не врахував обставин, що пом'якшують покарання, в результаті чого всупереч ст. 413 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) не застосував приписів ст. 69 КК чи не призначив покарання відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 цього Кодексу.
Мотиви Суду
Перевіривши відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи, викладені в ній та додані до скарги копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
У касаційній скарзі захисник не оскаржує висновків суду в частині доведеності винуватості підзахисного у вчиненні злочинів та кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 185;
ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК.
Разом із тим посилання захисника на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через суворість і на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність є безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків передбачених цією статтею, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Зі змісту скарги убачається, що захисник порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог кримінального закону, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини вчинення злочину, особу винного, який будучи раніше неодноразово судимим, скоїв три умисних, корисливих, два нетяжких та один тяжкий злочини. Перший із зазначених злочинів вчинив через нетривалий час після звільнення з місць позбавлення волі і продовжував злочинну діяльність і після його викриття та направлення обвинувального акту до суду, характеризується органами поліції негативно, як такий, що порушував громадський порядок та тишу, зловживав алкогольними напоями та підтримував зв'язки з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя, відповідно до висновку органу пробації виправлення засудженого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк неможливе, так як становитиме високий рівень небезпеки для суспільства. Зважив суд і на обставини, що пом'якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди, та обставину, яка обтяжує покарання: рецидив злочинів.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається захисник у своїй касаційній скарзі, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення винного без реального відбування призначеного покарання.
Взявши до уваги наведене, місцевий суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_4 лише за умов його ізоляції від суспільства.
Доводи в касаційній скарзі є майже аналогічними за змістом доводам, наведеним захисником ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, і вже були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, який належним чином їх перевірив та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги, навівши в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК докладні мотиви свого рішення про неможливість застосування положень статей 69 і 75 КК. Так, враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, два з яких є нетяжкими, а один тяжкий, що вони є умисні, корисливі, суспільну небезпечність вчиненого злочину, характер та спосіб його вчинення, особу засудженого, його попередню поведінку, думку потерпілих. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд обґрунтовано дійшов висновку, що призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення і перевиховання та попередження нових злочинів, а також що відсутні підстави для застосування приписів ст. 75 КК.
Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави прийняття такого рішення.
Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Підстав для призначення більш м'якого покарання чи звільнення засудженого від призначеного покарання з випробуванням Верховний Суд не вбачає, оскільки визнані місцевим судом обставини, що відповідно до ст. 66 КК пом'якшують покарання та на які додатково посилається захисник, не знижують ступеня тяжкості вчинених діянь, а тяжкість злочинів, дані про особу та інші обставини свідчать про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.
Як передбачено ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 цього Кодексу суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Оскільки інших доводів щодо незаконності вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду захисник у касаційній скарзі не вказав, а наведені у касаційній скарзі мотиви свідчать про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідневідповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 ? адвоката ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 березня 2023 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3